Протягом XX століття поширювались наукові положення, які обґрунтовували роль фінансового посередництва як одного із чинників економічного розвитку.'
Значний внесок у теоретичне обґрунтування фінансового посередництва зробило багато економістів: А. Пігу, Й. Шумпетер, Р. Голдсмід, Дж. Стігліц та інші . Тому, на нашу думку, цікавим є дослідження еволюції ідей щодо ролі фінансового посередництва в економічному розвитку, запропоноване В.В. Замовець та С .П. Зубик [7, ст. 16].
У сучасних умовах фінансові посередники посідають одне з центральних місць на фінансовому ринку.
Таблиця 9.1.
Обґрунтування ролі фінансового посередництва в економічному розвитку суспільства.
№
Вид теорії та концепції про роль фінансового посередництва
Суть концепції
Теорія добробуту А.Пігу
Ефективне розміщення капіталу - розподіл ризиків
інвестування між індивідуальними інвесторами та фінансовими посередниками сприяє ефективнішому розміщенню капіталу
Концепція інноваційного фінансування И. Шумпетера
Перерозподіл капіталу на користь нових галузей -
перерозподіл капіталів з традиційних галузей з метою їх ефективного використання в нових видах економічної діяльності
Теорія фшансового поглиблення Р. Голдеміда
Об'єктивні чинники розвитку фінансового посередництва -розвиток ідеї про переваги інвестицій у "вторинні зобов'язання", теза про "фінансове поглиблення" як чинник економічного зростання
Концепція фінансових інновацій Дж.Герлі та ін.
Об'єктивні чинники розвитку фінансового
посередництва - ідея про зростання схильності індивідуальних інвесторів до непрямих інвестицій та пояснення "фінансових інновацій"
посередництво як фактор структурних зрушень в економіці - фінансування нових видів економічної діяльності
"Нова теорія фінансів" Дж. Стігліца та ін..
Необхідність державного регулювання фінансового
посередництва - ідея про необхідність захисту інтересів інвесторів на державному рівні, зумовлена існуванням "морального ризику" та "асиметричної інформації"
Фінансові посередники - сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників [6, стр.350].
Таким чином, фінансове посередництво полягає в залученні фінансових ресурсів з метою їх подальшого розміщення у фінансові активи. В економічній літературі визначення терміна "фінансові посередники", як правило, збігається з визначенням терміна "фінансові інститути" - фінансові установи, що опосередковують рух коштів від індивідуальних інвесторів (як правило, власників заощаджень) до їх кінцевих користувачів, тобто залучаючи та розміщуючи кошти від власного імені. Проаналізуємо різні підходи щодо класифікації фінансового посередництва.
В американській економічній літературі прийнято класифікувати фінансових посередників на три основні групи: депозитні інститути; договірні ощадні інститути та інвестиційні посередники [7, с 5].
У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:
> банки;
> небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають пара банками.
Такі відмінності у класифікації фінансового посередництва зумовлюється двома обставинами:
> відсутністю однозначного трактування самого поняття "банк ";
Таблиця 9.2.
Класифікація фінансових посередників за американським
підходом
№
Категорія фінансових посередників
Види установ за категоріями
Депозитні інститути
Комерційні та ощадні банки, інші ощадні та кредитні
установи- залучають кошти на депозити та надають кредити клієнтам і учасникам
Договірні ощадні інститути
Пенсійні фонди, недержавні пенсійні фонди, страхові компаніїзі страхування життя - здійснюють довготермінове накопичення
Інвестиційні посередники
Різноманітні інвестиційні фонди(інвестиційні компанії) - об'єднують кошти індивідуальних інвесторів (клієнтів) та розміщають ці кошти у різноманітних фінансових активах з метою отримання прибутку
> відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників.
В європейському законодавстві банк трактується значно ширше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за європейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій (інвестиційних посередників).
Критерій достовірності відносин з клієнтами теж є недостатньо чітким для класифікації, оскільки на договірних засадах працюють сьогодні, по суті, всі фінансові посередники. Більше того, виділення трьох груп посередників в американській літературі зроблено за трьома критеріями, що видається не досить коректним.
На нашу думку, більш правомірним є розгляд фінансового посередництва як фінансово-кредитної системи, яка залучає фінансові ресурси з метою їх подальшого розміщення у фінансові активи.
За цим критерієм фінансових посередників доцільно класифікувати так:
Таблиця 9.3.
Класифікація фінансових посередників - вітчизняний підхід.
