Науково-технічний прогрес у машинобудуванні обумовлює прискорення темпів створення нових машин, збільшення числа їхніх типів, ускладнення конструкцій. Це викликає зростання витрат часу й засобів на технологічну підготовку. У зв'язку із цим стає актуальним завдання технологічної уніфікації.
Технологічна уніфікація – приведення до єдиної системи методів обробки.
Завдання, розв'язувані технологом при проектуванні ТП, можна розділити на розрахункові і нерозрахункові.
До розрахункових ставляться вимоги по визначенню припусків на обробку, технологічних розмірів, режимів різання, норми часу й витрат матеріалів. Рішення таких завдань зводиться до виконання розрахунків по формулах, тобто рішення їх формалізовано. Неважко скласти алгоритм, що дозволяє вирішувати ці завдання з використанням ЕОМ.
Однак більшу частину становлять нерозрахункові завдання. Це такі завдання, як вибір методів обробки, типу устаткування, виду інструмента, призначення схеми базування, способу установки деталі, формування складу операцій, визначення послідовності операцій, вибір виду заготівок, визначення послідовності переходів і операцій.
Яким же чином технолог приймає рішення в кожному з перерахованих випадків? Розглянемо як приклад завдання про вибір методу обробки. Припустимо, що у деталі потрібно обробити отвір. Для рішення розглянутого завдання технолог застосує вже випробувані методи. Відомі технології та перевірені на практиці методи обробки отворів. Чорнова обробка - свердління, розсвердлювання, зенкування, розточування; чистова - розвертання, розточування, протягування, шліфування й хонінгування.
Отже, є скінчений набір відомих методів обробки (типових рішень), і завдання технолога полягає в обґрунтованому виборі одного з них, тобто в прийнятті одного з типових рішень розглянутого завдання.
Необхідно відзначити, що типові рішення є основою автоматизованого проектування ТП.
При проектуванні ТП використовуються три рівні технологічної уніфікації:
1) типізація маршруту обробки окремих (елементарних) поверхонь - зовнішнього циліндра, конуса, сфери, отвору, площини;
2) типізація маршруту обробки сполучень поверхонь (шпонкового паза, зубів);
3) комплексна типізація ТП обробки заготівок у цілому.
Робота з типізації ТП на будь-якому рівні уніфікації повинна починатися із класифікації деталей, сполучень поверхонь і елементарних поверхонь. Основним завданням класифікації є приведення всього різноманіття заготівок, поверхонь, їхніх сполучень до мінімального числа типів, для яких можна розробити уніфіковані ТП.
Типізація маршрутів обробки елементарних поверхонь. У машинобудуванні накопичений великий досвід розробки й використання типових маршрутів обробки різних поверхонь. Більшість із цих маршрутів зафіксовані в довідкових матеріалах. Число можливих варіантів маршруту може бути досить значним. Всі вони, однак, різні по ефективності. Вибір остаточного варіанта за цими показниками важливий, але складний і трудомісткий. Маршрут вибирають приблизно, оцінюючи трудомісткість варіантів по сумарному основному часі обробки й використовуючи для розрахунку нормативні матеріали. Більш точно вибирають маршрут при порівнянні сумарної собівартості обробки.
Типізація маршрутів обробки сполучень поверхонь. Під сполученням розуміють звичайно набір елементарних поверхонь, що утворять конструктивний елемент деталі певного функціонального призначення (наприклад, набір поверхонь, що утворять шпонковий паз, шліци). Такі набори поверхонь називаються конструкторсько-технологічним елементом деталі (КТЕ). Ознаками класифікації КТЕ на підгрупи, типи є: функціональне призначення, конфігурація й розміри поверхонь, матеріал деталі, необхідна точність.
Комплексна типізація ТП обробки заготівок. Ця типізація базується на класифікації деталей по конструктивно-технологічних ознаках. Вона містить у собі аналіз і впорядкування окремих деталей і вузлів з метою об'єднання конструктивно й технологічно подібних деталей у відповідні класи, групи, типи.
Під типом мається на увазі сукупність близьких за формою й розмірами деталей одного класу, які можна обробити по загальному типовому ТП.
У групу включаються деталі з різними конструктивними, але загальними технологічними ознаками. Для їхньої обробки використовується однакове устаткування й оснастку при виконанні всіх або окремих операцій.
