Основні теоретичні положення

За призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, чергове, аварійне, евакуаційне, охоронне. Всі ці види освітлення призначені для освітлення необхідної виробничої діяльності людини у вечірні та нічні години доби.

За виконанням (розміщенням джерел світла) штучне освітлення поділяється на загальне - призначене для рівномірного освітлення приміщення або його частини; місцеве (стаціонарне або переносне) - для освітлення тільки робочих поверхонь; комбіноване - поєднання загального та місцевого освітлення.

Джерелами штучного світла є лампи розжарювання або газорозрядні лампи.

Робоча поверхня освітлюється не тільки світловими потоками, які падають безпосередньо на неї від світильників, а також потоками, відбитими від стін, стелі та підлоги приміщення. За темних стін та стелі відбиті потоки малі і освітленість практично створюється променями, які падають на поверхню від світильників. За рахунок пофарбування приміщень у світлі тони можна істотно збільшити освітленість без збільшення потужності освітлювальних установок.

Нормами штучного освітлення встановлюються мінімально допустимі величини освітленості виробничих та допоміжних приміщень, житлових та громадських будівель, території виробничих підприємств, залізничних шляхів, відкритих просторів.

Освітленість - це густина світлового потоку, розподіленого по освітлювальній поверхні:

лк (5.1)

де F - світловий потік, лк;

S- освітлювальна поверхня, м².

В основу нормування освітленості на робочих місцях покладені характеристики, від яких залежить ступінь напруження зорових органів людини. До них належать:

1. Розмір об'єкта розрізнення - найменший розмір, який потрібно чітко розрізняти оком під час виконання будь-якої конкретної роботи (наприклад, товщина ліній шрифту під час читання тексту або товщини ліній креслення під час його виконання і т. ін.).

2. Фон - величина, яка визначається коефіцієнтом відбиття поверхні r, на якій розглядається об'єкт, тобто відношення світлового потоку, відбитого від поверхні, до світлового потоку, який падає на поверхню:

(5.2)

де F_від , F _пад - відповідно відбитий та падаючий світловий потік, лм.

Розрізняють темний (r < 0,2), середній (0,2 < r < 0,4) та світлий (р > 0,4) фони.

3. Контраст об'єкта з фоном K, характеризується відношенням різниці коефіцієнтів відбиття фону r_ф та об'єкта r_об до більшого по абсолютній величині коефіцієнта відбиття, тобто:

K=r -r / r при r > r (5.3)

K=r -r / r при r > r (5.4)

Розрізняють малий, середній та великий контрасти об'єкта з фоном. При K < 0,2 - малий контраст (фон та об'єкт мало розрізняються);

при 0,2 < К < 0,5 - середній контраст (фон та об'єкт помітно розрізняються); при К > 0,5 - великий контраст (фон та об'єкт різко розрізняються).

При зменшені К настає момент, коли контраст між об'єктом та фоном ледве розрізняється. Такий контраст називають пороговим K_пор, тобто це найменший розрізнюваний оком контраст, при невеликому зменшені якого об'єкт стає нерозрізнюваним від фону.

4. Видимість об'єкта V - характеризується здатністю ока сприймати об'єкт. Вона залежить від освітленості, розміру об'єкта, контрасту об'єкта з фоном, тривалості експозиції:

V= K/K (5.5)

5. Показник освітленості - характеризує осліплюючу дію джерел світла, які перебувають у полі зору спостереження за об'єктом:

P= 1000(S -1) (5.6)

Де S =V₁/V₂ — коефіцієнт осліпленості;

V₁, V₂ - видимість об'єкта спостереження відповідно під час екранування джерел освітлення та осліплювального світла джерел освітлення (без екранування).