Пил як несприятливий фактор виробничого середовища зустрічається на підприємствах багатьох галузей промисловості [1, 2]. Залежно від хімічного складу та фізичних властивостей твердої фази аерозолю пил може чинити різноманітну дію на організм працюючих - фіброгенну, алергенну, канцерогенну, тощо.
Виробничий пил завдає шкоди організму людини внаслідок механічного (пошкодження органів дихання гострими частками пилу), хімічного (отруєння) та бактеріологічного (проникнення в організм бактерій разом з пилом) впливу. Він шкідливо діє на органи дихання, травлення, зору та шкіру. Прониклі в дихальні шляхи частинки пилу призводять до "пилової патології", а саме - пневмоконіозу та пилового бронхіту. Ці професійні захворювання найбільш поширені серед працівників промисловостей. Найбільш небезпечна форма пневмоконіозу - сілікоз, має місце при систематичному вдиханні пилу з вмістом вільного двоокису кремнію (SiO2). Діючи на слизову оболонку очей, пил спричиняє запалювальний процес - кон’юнктивіт, а на шкіру - дерматит.
Крім шкідливої дії на людину, пил спричиняє передчасне зношування обладнання, погіршення якості продуктів, може бути причиною пожеж та вибухів.
Пил являє собою подрібнені частинки твердої речовини, які можуть міститись як в повітрі (аерозоль), так і осідати на різні поверхні (аерогель). Частинки пилу мають найрізноманітнішу форму та розміри. За походженням розрізняють пил природний (ерозія ґрунту, пилок та спори рослин) та промисловий. Залежно від матеріалу, з якого утворені частинки, розрізняють органічний пил (рослинного та тваринного походження) та неорганічний (мінеральний та металевий).
До основних фізико-хімічних властивостей пилу відносять його дисперсність (ступінь подрібнення), форму та будову частинок, густину, питому поверхню, адсорбційну здатність та здатність електризуватися і створювати вибухонебезпечні концентрації в повітрі та ін.
Шкідливадія пилу на людину залежить від його якісної та кількісної характеристик. Якісна характеристика в першу чергу визначається хімічним складом його частинок, який визначає дію речовини на організм людини. До показників, що визначають якісні властивості пилу, належить також дисперсний склад. Для людини найбільш небезпечний пил з великою кількістю частинок розмірами 0,01...5,0 мкм, тому що він погано затримується слизовими оболонками верхніх дихальних шляхів і проникає далеко в тканини легенів. При цьому має значення і форма частинок пилу. Пил з гострою та колючою поверхнею більш небезпечний, ніж сферичний. Також виявлено, що із загальної кількості частинок пилу, ті що мають електричний заряд, затримуються в носовій порожнині і швидко виводяться із організму.
Кількісна характеристика пилу може бути визначена його концентрацією в повітрі - масою пилової речовини, мг, в одиниці об'єму повітря, м3. В зв'язку з тим, що запиленість повітря в першу чергу визначає шкідливу дію пилу на організм людини, нормативна документація [3, 4] встановлює гранично допустимі концентрації (ГДК) пилу, мг/м3. Деякі з них для пилу, що зустрічається в промисловості, подані у табл.1.1.
ГДК шкідливих речовин у повітрі робочої зони - це концентрації, які за щоденної 8-годинної роботи (але не більше 40 год на тиждень) протягом всього робочого стажу не можуть спричинити у працюючих захворювань чи відхилень у стані здоров'я.Робочою зоною вважається простір висотою до 2,0 м над рівнем підлоги чи площадки, на якій перебувають працюючі.
Якщо робота виконується в приміщеннях, де концентрація пилу перевищує ГДК, слід користуватись засобами індивідуального захисту - респіраторами (маска із спеціальним протипиловим фільтром), пилозахисними окулярами і спецодягом.
Перед викидом в атмосферу запилене повітря очищають пиловловлювачами (фільтрами, циклонами, пилоосадниками). Ступінь очищення розраховується таким чином, щоб на території підприємства концентрація шкідливих речовин не перевищувала ГДК у повітрі робочої зони промислових приміщень.
З метою гігієнічної оцінки виробничого пилу потрібно визначити його масу в одиниці об'єму повітря та хімічний склад частинок пилу (вміст вільного оксиду кремнію SiO2). Запиленість повітря можна знайти гравіметричним (ваговим), розрахунковим, фотометричним та іншими способами.
