WHERE Region = ’Західний’))
| Сlienty
|
| Kod_Сlienta
|  . . .
| Firma
| . . .
| Prodavec
| . . .
|
|
|
|
|
|
|
|
| Pracivnyky
|
| Kod_Pracivnyka
| . . .
| Filia
| . . .
|
|
|
|
|
|
| Filia
|
| Kod_Filii
| . . .
| Region
| . . .
|
|
|
|
|
|
В цьому прикладі самий внутрішній підлеглий запит
SELECT Kod_Filii
FROM Filii
WHERE Region = ‘Західний’
- створює стовпчик, який містить коди філій західного регіону.
Наступний підлеглий запит
SELECT Kod_Pracivnykа
FROM Pracivnyky
WHERE Filia IN ( )
- створює стовпчик, що містить коди працівників, які працюють в одній із вибраних філій.
І нарешті, зовнішній запит
SELECT Firma
FROM Сlienty
WHERE Prodavec IN ( )
виводить назви фірм, закріплених за вибраними працівниками.
По такій схемі можна створювати запити з більшою кількістю рівнів вкладеності.
Стандарт SQL не визначає максимально допустимої кількості рівнів вкладеності, але на практиці із зростанням їх кількості дуже сильно збільшується час виконання запиту.
Коли запит має більше двох рівнів вкладеності, то він стає важким для розуміння.
На практиці більшість СУБД обмежують максимально допустиму кількість рівнів вкладеності запитів відносно невеликим числом.
