V. Вогнегасники

Встановлено, що з використан­ням вогнегасників успішно ліквідують загоряння протягом перших 4 хвилин з моменту їх виникнення, тобто до прибуття пожежних підрозділів.

Залежно від способу транспортування до місця пожежі вогнегасники поділяють на:

ü переносні, конструктивне виконання та маса яких забезпечують зручність їхнього перенесення людиною (можуть бути ручними чи ранцевими);

ü пересувні, змонтовані на колесах чи візку.

За видом вогнегасної речовини вогнегасники поділяють на:

ü водні (із зарядом води чи води з добавками);

ü пінні (із зарядом піноутворювачів різноманітних видів);

ü повітряно-пінні (із зарядом водяного розчину піноутворювальних до­бавок);

ü хімічно-пінні (із зарядом хімічних речовин, які на момент приведення вогнегасника до дії вступають у реакцію з утворенням піни та надмірного тиску);

ü порошкові (із зарядом вогнегасного порошку);

ü вуглекислотні (із зарядом діоксиду вуглецю);

ü хладонові (із зарядом вогнегасної речовини на основі галогенізованих вуглеводнів);

ü комбіновані (із зарядом двох і більше вогнегасних речовин).

Викидання (подавання) вогнегасної речовини в різних типах вогне­гасників здійснюється:

ü під тиском газу-витискувача, який міститься в окремому малолітраж­ному балоні;

ü під тиском газу-витискувача, який постійно знаходиться в корпусі (такі вогнегасники називають закачними);

ü під тиском газів, що утворюються у результаті хімічної реакції.

У назві вогнегасника великими літерами зазначається тип вогнегасни­ка, а через дефіс - цифрами - об'єм заряду (для водних, пінних та повітряно-пінних) або маса заряду (для порошкових, газових та комбінованих) із заз­наченням номера відповідних технічних умов, наприклад: « ВОГНЕГАСНИК ПОРОШКОВИЙ ВП-5 ТУ У 538885-003-95 ». Інструкції щодо застосування вогнегасників містять пояснювальний текст і піктограми. Піктограми до спо­собу приведення будь-якого вогнегасника до дії зображуються безпосередньо на корпусі вогнегасника. При маркуванні позначаються також класи пожеж, які можна гасити цим вогнегасником (див. Рис.1).

Основні короткі тактико-технічні характеристики найчастіше викорис­товуваних вогнегасників наведені в табл. 1 і 2.

Повітряно-пінні вогнегасники

Повітряно-пінні вогнегасникивикористовуються для гасіння пожеж класів А і В (горіння твердих та рідких речовин), за виключенням лужних металів, речовин, які горять без доступу повітря, та електроустановок під напругою. Будова повітряно-пінного вогнегасника наведена на рис. 2.

Для приведення вогнегасника до дії необхідно видалити пристрій, який запобігає випадковому приведенню до дії (висмикнути чеку 21); натиснути та відпустити кнопку 19, в результаті чого голка руйнує мембрану балону 4 та газ-витискувач подається в корпус вогнегасника 1 і утворює в ньому надлишковий тиск. Після цього вогнегасник готовий до викидання вогнегас­ної речовини на осередок пожежі.

Далі підняти вогнегасник за ручку 10; тримаючись однією рукою за рукав 3, направити піногенератор 6 в напрямку осередку пожежі. Натиснути на важіль керування клапаном 9 і розпочати гасіння.

Хімічно-пінні вогнегасники

Хімічно-пінні вогнегасникипризначені для гасіння твердих горючих матеріалів, горючих рідин, за виключенням речовин, які здатні при взає­модії з хімічною піною вибухати або горіти. Ці вогнегасники не можна також використовувати для гасіння пожеж в електроустановках під напру­гою. Будова хімічно-пінного вогнегасника ОХП-10 наведена на рис. 3.

Порядок приведення вогнегасника ОХП-10 до дії такий:

ü піднести вогнегасник до вогнища;

ü прочистити сприск 2 від бруду та пилу за допомогою спеціальної гол­ки, що прив'язана до ручки 11 (в останніх моделях використовується пла­стмасова заглушка, яку необхідно відкрутити й таким чином звільнити сприск);

ü повернути важіль запуску 3 на 180° вверх до кінця (при цьому підіймається шток б та клапан 9 відкриває отвір в стакані 10, в якому знаходиться кислотна частина - весь об'єм корпусу 1 заповнений лужною частиною);

ü перевернути вогнегасник до гори дном, тримаючись одною рукою за ручку, а другою - за нижню частину корпусу. Декілька разів потрясти вог­негасник для того, щоб прискорити змішування кислоти з лугом, за пере­бігом реакції виділяється діоксид вуглецю, який створює необхідний робочий тиск усередині корпусу, та утворюється хімічна піна;

ü спрямувати струмінь піни, що виходить через сприск 2, на осередок пожежі.

Якщо при використанні вогнегасника ОХП-10 на поверхню шкіри по­трапила хімічна піна, то для запобігання подразненням та хімічним опікам необхідно промити це місце великою кількістю води.

Значно зменьшують безпеку використання цих вогнегасників такі недоліки:

ü неможливість гасіння електроустаткування під напругою, тому що піна є провідником електричного струму;

ü неможливість гасіння натрію, калію, тому, що при взаємодії з водою виділяється водень, який підсилює горіння;

ü неможливо гасити гідрофільні ЛЗР, тому, що вони руйнують піну;

ü мала ефективність гасіння речовин, які горять без доступу кисню;

ü звужений, в порівнянні з іншими вогнегасниками, диапазон температур експлуатації (від +5 до +50^оС);

ü вогнегасники ОХП не відповідають вимогам ДСТУ 3675-98, де згідно п.4.4.1. "процес приведення до дії не повинен включати операції з перевертанням вогнегасника".

Вуглекислотні вогнегасники

Вуглекислотні вогнегасникизастосуються, як правило, для гасіння пожежі класу В (горіння рідких речовин, крім тих, що можуть горіти без доступу повітря) та електроустаткування під напругою до 1000В за умови обмеження наближення до струмопровідних частин на відстань не ближче 1 м. Будова вуглекислотних вогнегасників ОУ-2 та ОУ-5 наведена на рис. 4.

Для приведення до дії таких вогнегасників потрібно:

ü розтруб вогнегасника 3 спрямувати на осередок пожежі (розтруб легко фіксується в зручній позиції для викидання вогнегасної речовини);

ü видалити запобіжну чеку 8;

ü натиснути на важіль керування клапаном 9, одночасно тримаючись за ручку 10 і розпочати викидання вогнегасної речовини на осередок пожежі.

Під час гасіння пожежі класу В розтруб вогнегасника має бути спря­мований в основу осередку пожежі, що знаходиться найближче до операто­ра. Не можна братися руками за розтруб, тому що температура снігоподібної вуглекислоти, що викидається, становить мінус 78 °С.

Одним з головних недоліків вуглекислотних вогнегасників є те, що вони ефективні тільки при гасінні пожеж в невеликих замкнених об'ємах, тобто якщо приміщення велике за розміром або розгерметизоване (вибиті або відкриті вікна, двері, ворота) вони малоефективні.

Суттєвими недоліками вуглекислотних вогнегасників є:

ü мала довжина струменя вогнегасниї речовини, яка у більшості зразків складає 1,5м і тільки у деяких досягає 3м;

ü в порівнянні з порошковими, хладоновими та пінними вогнегасниками мають найменьшу вогнегасну ефективність, наприклад при гасінні ЛЗР площа гасіння в 2-3 рази меньше ніж у порошкових вогнегасників відповідного об’єму;

ü небезпечний тиск в балонах 150-170 атмосфер;

ü мають найбільшу питому витрату вогнегасної речовини, особливо для вогнищ класу В ~ 3,4-7,6 кг/м²;

ü непридатні для гасіння електрообладнання під напругою більше ніж 1000В;

ü неефективні при гасінні гідрофільних ЛЗР в яких вуглекислота розчиняється, а також речовини здатні горіти без доступу кисню та лужні і лужноземельні метали;

ü практично непридатні для гасіння сипких, пористих, тліючих (дерево, зерно, хлопок) матеріалів;

ü дуже малий питомий імпульс потоку, тобто вже на відстані 1,5м його кінетичної енергії недостатньо для боротьби з конвекційними потоками;

ü перебування рятувальників в приміщеннях з підвищеною концентрацією двоокису вуглеця небезпечно для їх життя.

Галлоідовуглеводні суміші, які містять в собі бром, по ефективності випереджають інші газові засоби. Наприклад, вуглекислотно - брометилові вогнегасники використовуються для гасіння тліючих матеріалів (ізоляційні матеріали, деревина, хлопок, текстиль), а також електрообладнання, яке знаходиться під напругою до 1000В. Але слід відзначити, що по показникам – дальність, площа і час гасіння їм притаманні практично всі вище перераховані недоліки вуглекислотних вогнегасників, крім того вони мають високу вартість (в 1,5 рази дорожче порошкових).

Хладонові вогнегасники

В якості вогнегасної речовини застосовуються пожежогасячі хладони 114В2, 13В1, 12В1 та інші.

Хладонові вогнегасники в порівнянні з вуглекислотними та брометиловими є більш універсальними і по більшості технічних характеристик мають незначну перевагу над ними, значно поступаючись порошковим вогнегасникам. Довжина струменя вогнегасної речовини складає 2-4м і тільки деякі зразки здатні розпилювати заряд на відстань до 5м. Тривалість подачі вогнегасної речовини у більшості складає 12-30с, і тільки окремі зразки мають мінімальний час гасіння 7-10с.

У 1987році країни-члени ООН підписали Монреальський протокол в якому накладається обмеження на виробництво та споживання озоноруйнуючих речовин, в тому числі пожежогасячих хладонів 114В2, 13В1, 12В1..., а з 1994 року прийнято рішення про припинення випуску пожежогасячих хладонів, за вийнятком узгодженої кількості необхідної для атомної енергетики та Міністерства оборони.

Порошкові вогнегасники

Завдяки своїй універсальності і відносно високій вогнегасній ефективності на Україні, в Росії та в більшості високорозвинутих країн світу саме широке розповсюдження знайшли порошкові вогнегасники. Їх кількість в середньому складає 75-85% від загальної кількості вогнегасників. В якості вогнегасної речовини використовуються понад 500 видів дрібнодисперсних сухих порошків.

Порошкові вогнегасникивикористовуються для гасіння пожеж класів А,В,С,D та електроустановок під напругою до 1000 В. Вид матеріалів та речовин, горіння яких можна гасити, залежить від типу по­рошку. Конструкція порошкового вогнегасника ОП-9 наведена на рис. 5.

Для приведення до дії вказаного вогнегасника потрібно:

ü видалити за­побіжну чеку 19;

ü натиснути та відпустити кнопку 17, в результаті чого голка руйнує мембрану балона 4 та газ-витискувач надходить через отвори в голівці 2 та сифонну трубку 5 в корпус 1 вогнегасника, створюючи в ньому надлишковий тиск та виконуючи опушення вогнегасного порошку;

ü натисну­ти на важіль керування 7, при цьому відкривається клапан 10, та вогнегасна речовина крізь сифонну трубку 5, рукав 3 та насадок-розпилювач 6 по­дається на вогнище пожежі;

ü для припинення викидання вогнегасної речовини необхідно відпустити важіль 7.

Переміщення голки для руйнування мембрани балону з газом-витискувачем може здійснюватися в інших моделях вогнегасників, наприклад ОПУ-5 (рис. 6), не натисненням кнопки, а підійманням ручки 2.

Загальним недоліком порошкових вогнегасників є здатність порошку злежуватись. Порошки з вологістю 1% в корпусі вогнегасника при іспитах на ударне навантаження (500 ударів з частотою 1 Гц), майже не піддаються впливу "ножа". В зв'язку з цим вологість порошків не повинна перевищувати 0,5%. Необхідно відзначити, що гарантійний термін зберігання, навіть при ідеальних умовах, для найбільш розповсюджених на Україні порошків "ПСБ, ПФ,(П-1А), ПС, СИ, Пирант" складає від 2 до 5 років. Тому надійність і вогнегасна ефективність порошкових вогнегасників сильно залежить від підготовчої операції аерації тобто "псевдозрідження" порошку перед його викидом. Аерація порошку частіше всього проводиться впуском газу під тиском в середні і нижні шари заряду, це приводить до ускладнення конструкцій але не дозволяє запобігти відмовам вогнегасників, наявності хаотичних пульсацій струменя при гасінні та великого залишку порошку в балоні, який складає 5 - 15% від загальної початкової маси порошку.

VI. Рекомендації щодо оснащення приміщень переносними вогнегасниками

Вогнегасники слід розміщувати у легкодоступних та помітних місцях, в яких виключається пряме попадання сонячних променів і безпосередній вплив опалювальних та нагрівальних приладів, їх слід встановлювати у ко­ридорах, біля входів або виходів з приміщень, а також у пожежонебезпечних місцях, безпосередньо на технологічному обладнанні, транспортних за­собах.

Переносні вогнегасники повинні розміщуватися шляхом:

ü навішування на вертикальні конструкції на висоті не більше 1,5 м від рівня підлоги до нижнього торця вогнегасника і на відстані від дверей, достатній для їх повного відкривання;

ü встановлення в пожежні шафи поруч з пожежними кранами, у спеці­альні тумби, а також на пожежні щити (стенди).

При цьому розміщення вогнегасників повинно здійснюватися таким чи­ном, щоб забезпечувалась можливість читання маркування на їх корпусах.

Експлуатація та технічне обслуговування (ТО) вогнегасників здійсню­ються відповідно до вимог, викладених у технічних паспортах заводів-виготівників, а також регламентах ТО.

Введені в експлуатацію вогнегасники повинні мати:

ü інвентарні номери за прийнятою на об'єкті системою нумерації;

ü пломби на пристроях ручного пуску;

ü бирки та маркування на корпусі;

ü червоне сигнальне пофарбування згідно з державними стандартами.

Кнопка пуску має чітко виділятися на фоні інших деталей вогнегасника.

У вогнегасниках повинні бути запобіжні пристрої чи інші засоби для убезпечення на випадок перевищення тиску в корпусі понад допустимий.

Зарядно-пускові пристрої вогнегасників повинні бути оснащені при­строєм блокування для запобігання випадковому приведенню до дії від вібрацій, струшування, випадкового натискання на елементи керування.

Вогнегасники, розміщені поза приміщеннями або в неопалювальних приміщеннях та не призначені для експлуатації за мінусових температур, необхідно знімати на холодний період року. У таких випадках на пожеж­них щитах та стендах уміщується інформація про місце розташування найближчих вогнегасників.

Вогнегасники, які встановлюються на транспортних засобах, повинні комплектуватись спеціальними кронштейнами для розміщення та опера­тивного виймання.

Повна маса вогнегасників, призначених для доставки до місця по­жежі вручну, повинна бути не більше 20кг. Якщо повна маса вогнегасни­ка перевищує 20 кг, він обов'язково встановлюється на візку. Конструктивне виконання пересувних вогнегасників приведено на рис.7 на прикладі вуглекислотного вогнегасника ОУ-80 .

Ручні вогнегасники місткістю 5 л і більше та пересувні вогнегасники повинні бути обладнані гнучким шлангом.

Після використання, а також у випадку, коли у вогнегасників зірвані пломби, їх треба негайно направляти на перезарядження або перевірку.

Вогнегасники, відправлені на перезарядження, обов'язково замінюють­ся відповідною кількістю заряджених вогнегасників.

Зарядження й перезарядження вогнегасників усіх типів виконуються відповідно до інструкцій з експлуатації.

Вибір типу вогнегасника (переносний чи пересувний) зумовлений роз­мірами можливих осередків пожеж. При значних масштабах потенційної небезпеки слід використовувати пересувні вогнегасники. Для гасіння вели­ких площ горіння, коли застосування вогнегасників є недостатнім, на підприємстві мають бути передбачені більш ефективні додаткові засоби пожежогасіння.

У табл. 3. та 4. знаком «+ +» позначені вогнегасники, ре­комендовані для оснащення об'єктів; знаком « + » - вогнегасники, застосу­вання яких дозволяється в разі відсутності рекомендованих вогнегасників та за наявності відповідного обґрунтування; знаком «-» - вогнегасники, що не допускаються для оснащення об'єктів.

Під граничною площею приміщень слід розуміти максимальну пло­щу, захищувану одним або групою вогнегасників.

Обов'язково треба враховувати кліматичні умови експлуатації буді­вель та споруд, вибираючи вогнегасники з відповідними діапазонами тем­ператур експлуатації.

Технологічне устаткування комплектується вогнегасниками згідно з вимогами технічних умов (паспортів) на це устаткування або відповідних галузевих правил пожежної безпеки. Імпортне устаткування комплектуєть­ся вогнегасниками за договірними умовами.

Окремі пожежонебезпечні виробничі установки (фарбувальні та су­шильні камери, установки для миття та знежирювання деталей, випробу­вальні стенди тощо) обладнуються не менше ніж двома вогнегасниками або однією стаціонарною установкою пожежогасіння.

Громадські будівлі та споруди промислових підприємств повинні мати на кожному поверсі не менше двох переносних вогнегасників. При захисті при­міщень, в яких знаходяться електронно-обчислювальні машини, копіювальна та інша оргтехніка, а також телефонних станцій, архівів тощо необхідно врахо­вувати властивість окремих вогнегасних речовин, що знаходяться у вогнегасни­ках, щоб не викликати під час гасіння пожежі псування обладнання. Такі при­міщення рекомендується оснащувати вуглекислотними вогнегасниками з ураху­ванням гранично допустимої концентрації вогнегасної речовини.

Максимально допустима відстань від можливого осередку пожежі до місця розташування вогнегасника має бути:

20 м - для громадських будівель та споруд;

30 м - для приміщень категорій А, Б, В (горючі гази та рідини);

40 м - для приміщень категорій В і Г;