Підпрограмою називається іменована, логічно закінчена група операторів мови, яку можна викликати для виконання будь-яку кількість разів із різних місць програми. У мові Паскаль для організації підпрограм використовуються процедури і функції.
Процедура - це незалежна пойменована частина програми, призначена для виконання певних дій. Вона складається з тіла і заголовка. За структурою її можна розглядати як програму в мініатюрі. Після однократного опису процедуру дозволяється викликати за іменем з наступних частин програми. Використання імені процедури в програмі називається викликом процедури. Ім'я процедури не може знаходитися у виразі у якості операнду.
Функція відрізняється від процедури тим, що, по-перше, передає в точку виклику скалярне значення (результат своєї роботи), а по-друге, ім'я функції може входити до виразів, як операнд. Усі процедури і функції мови Паскаль підрозділяються на дві групи: вбудовані; визначені користувачем.
Вбудовані (стандартні) процедури і функції є частиною мови і можуть викликатися за іменем без попереднього опису в розділі описового блоку. З багатьма з них ви вже ознайомилися в попередніх розділах.
Процедури і функції користувача організовуються самим програмістом відповідно до синтаксису мови і являють собою локальні блоки. Попередній опис процедур і функцій користувача є обов'язковим.
Функція, визначена користувачем, складається із заголовка і тіла функції. Заголовок містить зарезервоване слово Function, ідентифікатор (ім'я) функції та вміщений у круглих дужках необов'язковий список формальних параметрів і тип значення, що повертається функцією.
Формат опису:
Function <ім'я> [ (формальні параметри) ] :<тип результату>;
Ім'я функції - унікальний у межах блоку ідентифікатор. Результат, що повертається, може мати будь-який простий тип і тип string.
Тіло функції являє собою локальний блок, за структурою аналогічний програмі:
Function <ім'я> [ (формальні параметри) ] :<тип результату;»;
[<розділи описів>;]
Begin
<розділ операторів>
end;
У розділі операторів повинен перебувати хоча б один оператор, що присвоює ідентифікатору функції значення. Якщо таких операторів декілька, то результатом виконання функції буде значення останнього оператора присвоювання.
Звертання до функції здійснюється за іменем з необов'язковою вказівкою списку аргументів. Кожен аргумент повинен відповідати формальним параметрам, зазначеним у заголовку, і мати той самий тип.
Формат звертання:
Y: <ідентифікатор функції > [(фактичні параметри)];
Функції можуть повертати значення цілих, дійсних, булівских, літерних і рядкових типів.
Опис процедури включає заголовок (ім'я) і тіло процедури. Заголовок складається з зарезервованого слова Procedure, ідентифікатора (імені) процедури і необов'язкового списку формальних параметрів із вказівкою їх типу, який укладається в круглі дужки.
Формат опису:
Procedure <ім'я> [(формальні параметри)];
Приклад:
Procedure Korrekt;
Procedure Sort (A:byte);
Ім'я процедури- ідентифікатор, унікальний у межах програми. Тіло процедури являє собою локальний блок, за структурою аналогічний програмі:
Procedure <ім'я> [(формальні параметри)];
[<розділи описів>;]
begin <розділи операторів>
end;
Зверніть увагу, що як формальні параметри, так і розділ описів у процедурі може бути відсутній. Щоб звернутися до процедури, треба використати оператор виклику процедури. Він складається з ідентифікатора (імені) процедури і списку фактичних параметрів, що відділені один від одного комами і знаходяться у круглих дужках. Якщо процедурі не передається ніяких параметрів, то фактичні параметри не вказуються.
Формат виклику процедури:
<ідентифікатор> [(фактичні параметри)];
Параметри забезпечують механізм заміни, який дає змогу виконувати процедуру з різними початковими даними. Між фактичними параметрами в операторі виклику процедури і формальними параметрами у заголовку опису процедури встановлюється взаємо-однозначна відповідність у результаті їхнього перебору зліва направо. Фактичні параметри за кількістю і типами повинні дорівнювати кількості і типам формальних параметрів.
Параметри, за допомогою яких здійснюється обмін значеннями змінних між підпрограмами та програмою, що їх викликає, можуть мати будь-який тип, зокрема структурований. Існують два типи параметрів:
- параметр-значения;
- параметр-змінна.
Група параметрів, перед якими відсутнє зарезервоване слово Var, називається параметрами-значениями. Наприклад, в описі Procedure Korrect (S, К: real) S і К - параметри-значення. Формальний параметр-значения обробляється як локальна стосовно процедури або функції змінна. Зміни формальних параметрів-значень не впливають на відповідні значення фактичних параметрів.
Група параметрів, перед якими знаходиться ключове слово Var, називається параметрами-змінними. Наприклад, в описі Procedure Obr(Var А, В: integer) ; А та В~ парам етри-змінні. Параметр-змінна використовується в тому випадку, коли значення повинно бути передане з процедури в блок, що її викликає. При активізації процедури або функції формальний параметр-змінна заміщується фактичною змінною, а тому будь-які зміни в значенні формального параметру-змінної відбиваються на фактичному параметрі.
І в тому, і в іншому випадку тип фактичного параметру повинен збігатися з типом формального параметру. Якщо формальний параметр має рядковий тип, йому надається атрибут довжини, рівний 255, а тому й фактичний параметр у цьому випадку повинен також мати рядковий тип з атрибутом довжини, що дорівнює 255. У якості параметра-змінної може використовуватися будь-який тип, зокрема файловий.
