2. Нагромадження капіталу і фактори, що визначають розміри нагромадження. Концентрація і централізація капіталу.
3. Технічна, вартісна та органічна будова капіталу, тенденції їх динаміки.
4. Нагромадження капіталу і зайнятість.
Ми з вами розглянули процес перетворення грошей в капітал, виробництво додаткової вартості, роль в цьому процесі робочої сили як товару. Далі важливо з’ясувати як відбувається відтворення капіталу, його зростання, як відтворюються відносини між капіталістами й найманими робітниками.
Оскільки будь-яке суспільство не може припинити споживання, остільки воно не може припинити виробництво продуктів, тобто виробництво представляє собою безперервний процес.
Відтворення – це процес виробництва, що розглядається не як одиничний акт, а як процес, що постійно повторюється.
Відтворення в кожному суспільстві має специфічну соціально-економічну форму, яка відповідає специфічній формі виробництва. В даній темі мова піде про капіталістичне відтворення.
Виробництво може бути простим і розширеним.
Простим відтворенням називається таке відтворення, при якому процес виробництва відновлюється у незмінних масштабах.
В цьому випадку додаткова вартість цілком використовується для особистого споживання капіталіста (на предмети споживання).
Розширене відтворення означає повторення процесу виробництва у зростаючих розмірах, при цьому відтворюються постійний і змінний капітал, а частина додаткової вартості перетворюється у додатковий капітал, тобто система капіталістичних виробничих відносин відтворюється у розширеному вигляді.
Капіталізму притаманне розширене відтворення. Але просте відтворення – основа, момент розширеного відтворення, тому вже дослідження простого відтворення дозволяє з’ясувати специфічні риси капіталістичного відтворення.
Специфічні риси капіталістичного виробництва, що проявляються при розгляданні його не як одиничного акту, а як процесу, що постійно повторюється:
1. Змінний капітал є вартість, що створена минулим трудом робочого класу, він не є вартістю, що авансована з власного фонду капіталісту.
Якщо розглядати виробництво як одиничний акт, то створюється видимість, що капіталіст виплачує робітникам гроші з власного фонду, - бо до моменту отримання тижневої чи місячної зарплати вироблені за цей час товари можуть бути ще не реалізованими. Якщо ж розглядати процес капіталістичного виробництва як процес, що безперервно відтворюється, то з’ясується, що джерелом зарплати робітників є частина їх власного минулого труда або минулого труда інших робітників, які колись працювали на цьому підприємстві, тобто робітники отримують еквівалент вартості робочої сили, що втілена в раніше вироблених та вже реалізованих товарах.
2. Будь-який капітал, незалежно від його початкового походження, після закінчення певного терміну неминуче перетворюється в капіталізовану, накоплену додаткову вартість.
Якщо розглядати капіталістичне виробництво як одиничний акт, то представляється, що капіталіст авансував свої гроші не тільки на робочу силу, але й на засоби виробництва.
Припустимо, що у капіталіста є 300 тис. дол. Якщо б він щорічно витрачав на особисте споживання 60 тис. дол., то через 5 років від 300 тис. дол. нічого б не залишилось, він би їх “проїв”. Але, оскільки ці гроші функціонують як капітал, та щорічно приносять 60 тис. додаткової вартості, остільки й через 5 років у капіталіста буде постійний та змінний капітал в обсязі 300 тис. дол. Хоча через 5 років натурально-речова оболонка капіталу не змінилась, але змінилась його соціально-економічна природа – якщо навіть спочатку він був власністю, що особисто заробив капіталіст, то через 5 років він став накопленою додатковою вартістю, матеріалізацією чужої неоплаченої праці.
3. Особисте споживання робітника (споживання життєвих засобів чи предметів споживання) – момент у виробництві та відтворенні капіталу, відтворення робочого класу є умовою відтворення класу капіталістів, капіталістичних виробничих відносин.
Якщо розглядати капіталістичне виробництво як одиничний акт, то представляється, що особисте споживання робітника виходить за межі цього процесу і не стосується капіталіста. Якщо ж розглядати капіталістичне просте відтворення, то з’ясується, що купляючи товар “робоча сила”, капіталіст отримує двоїсту вигоду («одним пострілом вбиває двох зайців»):
1) здобуває користь з праці робітників, що створюють додаткову вартість і відтворюють його як капіталіста;
2) здобуває вигоду з того, що надає робітникам у вигляді зарплати, тому що особисте споживання робітника означає відтворення робочої сили, придатної для нової експлуатації, причому відтворюється робоча сила як товар у зв’язку з відтворенням відокремлення робітника від власності на засоби виробництва (все життя він вимушений продавати робочу силу одному або різним капіталістам).
Отже, в ході капіталістичного відтворення постійно відтворюються суб’єкти капіталістичних виробничих відносин: наймані робітники і капіталісти.
Всі висновки, зроблені стосовно простого капіталістичного відтворення, залишаються дійсними й для капіталістичного розширеного відтворення. При капіталістичному розширеному відтворенні не вся додаткова вартість використовується на особисте споживання капіталіста, а лише її частина, друга частина додаткової вартості перетворюється у додатковий постійний та змінний капітал.
Питання.
Нагромадження капіталу – це перетворення додаткової вартості в капітал.
У додатковому капіталі особливо ясно видна його природа як накопленої додаткової вартості. В ході капіталістичного розширеного відтворення закони приватної власності, що базується на особистій праці власників засобів виробництва, перетворюються в закони капіталістичного привласнення. Капіталістичний спосіб привласнення виникає не з порушення закону вартості, а з його розвитку.
Закон вартості обумовлює рівність лише для мінових вартостей товарів, що обмінюються, він не має ніякого відношення до споживання цих товарів. Первісне перетворення грошей в капітал здійснюється у відповідності з законом вартості і обумовленим ним правом власності (правом привласнювати еквіваленти). В наслідок цього виявляється: 1) процес праці належить капіталісту, а не робітнику; 2) вартість товару включає в себе додаткову вартість – результат неоплаченої праці робітника, що належить капіталісту; 3) робітник зберігає робочу силу і може її знову продавати.
Таким чином, відношення еквівалентного обміну між капіталістом і робітником стає лише видимістю, що стосується процесу обігу, який затемнює зміст цих відносин.
Процес нагромадження капіталу означає, що капіталіст частину уречевленої чужої праці – додаткову вартість, - що привласнюється ним без еквіваленту, знову і знову обмінює на більшу кількість живого чужого труда, яка знову приносить йому додаткову вартість. Власність для капіталіста – це є право привласнювати чужий неоплачений труд та його продукт (порівняйте з простим товарним виробництвом: привласнення чужого товару тільки шляхом продажу власного товару – продукту своєї праці).
Фактори, що визначають розміри накопичення капіталу:
1. Величина додаткової вартості (ступінь експлуатації найманих робітників, падіння зарплати нижче за вартість робочої сили, кількість робітників).
2. Співвідношення між частинами додаткової вартості, що особисто споживає капіталіст і що накопичується.
3. Рівень продуктивності суспільної праці. Зростання продуктивності суспільної праці дозволяє капіталісту на ту ж саму грошову суму купити більше здешевлених засобів виробництва і робочих сил.
4. Зростання амортизаційного фонду, що призначається для відтворення через певний строк засобів праці, і використовується до наступу цього строку для накопичення.
5. Величина авансованого капіталу.
Процес збільшення розмірів окремих капіталів відбувається шляхом концентрації та централізації капіталів.
Концентрацією капіталу називається збільшення його розмірів в результаті нагромадження капіталу (за рахунок додаткової вартості). При цьому зростають також розміри суспільного капіталу.
Централізацією капіталу називається збільшення його розмірів в результаті приєднання до нього інших капіталів (добровільне об’єднання капіталів чи поглинання збанкрутілих компаній).
При житті Маркса посилювалась тенденція до укрупнення капіталу, яка на межі ХІХ і ХХ сторіч привела до виникнення крупних компаній – монополій (грец. “один” “продаю”), які зайняли панівне положення в економіці. Звісно, крупні компанії і в наш час представляють обличчя найбільш розвинутих країн, вони виробляють більшу частку високотехнологічної продукції, мають розгалужену мережу своїх філіалів за кордоном. Але не слід абсолютизувати тенденцію до укрупнення капіталу бо у зв’язку з НТР та з дією антимонопольного законодавства в розвинутих країнах спостерігається швидке зростання кількості дрібних та середніх фірм і збільшення їх долі в загальній зайнятості економічно активного населення (50-70% зайнятих). Малий бізнес конкурентноздатний в галузі інформатики, у виробництві малими серіями товарів масового попиту, у сфері послуг. Малі фірми більш гнучкі, ніж крупні, швидше пристосовуються до зміни технологічних та соціально-економічних умов.
Питання.
В процесі капіталістичного відтворення з капіталом відбуваються структурні зміни. Будову капіталу можна розглядати з двох сторін: 1) з матеріально-речової; 2) із вартісної.
З матеріально-речової сторони будь-який капітал, що вкладений у виробництво, представляють засоби виробництва і робоча сила.
Співвідношення між масою засобів виробництва, що використовуються, і кількістю живої праці (робочої сили) Маркс назвав технічною будовою капіталу (кількість станків, електроенергії, сировини, що приходяться на одного робітника).
Технічна будова капіталу характеризує рівень технічного розвитку виробництва, ступінь розвитку продуктивних сил, підвищення продуктивності праці.
Із вартісної сторони капітал представляють постійний та змінний капітал.
Відношення між постійним та змінним капіталом Маркс назвав вартісною будовою капіталу ( С : V).
Зв’язок, залежність між технічною і вартісною будовою капіталу Маркс виразив за допомогою категорії “органічна будова капіталу”.
Органічна будова капіталу – це будова капіталу по вартості, оскільки вона визначається його технічною будовою і відображає зміни в технічному складі капіталу.
Якщо вартісна будова капіталу підвищиться в результаті зростання цін на засоби виробництва або зниження ціни на робочу силу при незмінній технічній будові капіталу, то в цьому випадку не відбудеться підвищення органічної будови капіталу.
Зростання вартісної будови капіталу в результаті підвищення технічної будови капіталу у зв’язку з використанням більшої кількості машин, обладнання, сировини означає і зростання органічної будови капіталу.
Технічна будова капіталу – це відношення між уречевленим і усім живим трудом, вона характеризує продуктивні сили.
Вартісна будова капіталу – відношення між уречевленим і лише частиною живої праці – оплаченим живим трудом найманих робітників, вона характеризує капіталістичні виробничі відносини.
В органічній будові капіталу, в змінах виражається не тільки рух труда як елемента виробництва, але й рух труда як найманої праці, підкореної інтересам капіталу, нагромадженню капіталу.
В ході розвитку капіталізму, нагромадження капіталу тривалий час спостерігалось зростання органічної будови капіталу, відбувалось зменшення долі змінного капіталу у складі усього капіталу, тому відносно скорочувався попит на робочу силу. В ході нагромадження капіталу створюється надлишкове робоче населення (безробіття) – надлишкове по відношенню до потреб капіталу у зростанні, у нагромадженні. У сучасних умовах є точка зору, що під впливом НТР нагромадження капіталу супроводжується стабільністю органічної будови капіталу, або навіть його зниженням із-за використання «дорогої робочої сили» (мова йде не лише про кваліфіковану робочу силу, а науково-технічну робочу силу, яка у відповідності з вимогами НТР володіє науково-технічними знаннями, використовує їх у виробництві і сприяє примноженню цих знань (дискусія: Васильчук. «Дорогой человек» эпохи НТР. – МЭМО, 1991, № 11).
Питання.
Безробіття- соціально-економічне явище, коли частина економічно активного населення (може і хоче працювати, тобто працездатна і шукає роботу) не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.
Питання про зайнятість робочої сили завжди перебувало і перебуває в центрі уваги економістів. Багато з них причини безробіття пояснюють "вічними законами" природи, технічним прогресом як таким (замінює робітників машинами).
Наприклад, в кінці XVІІІ століття англійський мислитель Мальтус писав, що безробіття виникає тому, що внаслідок дії законів природи, народонаселення зростає у геометричній прогресії, подвоюючись кожні 25 років, а кількість засобів існування - в арифметичній прогресії. Таким чином, відбувається надто швидке зростання чисельності населення, яке випереджає збільшення кількості засобів до існування. Вчений стверджував, що це явище властиве всім епохам. Причину він вбачав у одвічному біологічному законі, властивому всім живим істотам — розмножуватися швидше, ніж збільшується кількість необхідних для існування продуктів. Ця теорія з певними змінами і нині має прихильників. Позбутися безробіття, вважав Т. Мальтус (і вважають неомальтузіанці), можна тільки завдяки війнам, епідеміям, свідомому обмеженню народжуваності та ін. У даному разі людина розглядається лише як біологічна істота, а отже ототожнюється значною мірою з явищами тваринного світу.
Марксистська теоріятрактує безробіття як закономірність розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед, законів конкурентної боротьби, що змушують капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати технологічну базу виробництва. А це призводить до збільшення витрат на засоби виробництва порівняно з витратами на робочу силу. Таким чином збільшується органічна будова капіталу і зростає безробіття. Це явище також пов'язане з циклічним розвитком економіки, з процесом нагромадження капіталу.
У марксистській теорії було сформульовано всезагальний закон капіталістичного нагромадження, сутність якого полягає, з одного боку, у зростаючій поляризації капіталістичного суспільства, наявності внутрішньо необхідних, сталих і суттєвих зв'язків між збільшенням обсягів функціонуючого капіталу, суспільного багатства, продуктивної сили праці пролетаріату і, з іншого, — у зростанні промислової резервної армії. Елементом цього закону є капіталістичний закон народонаселення. Як вважав Маркс, всезагальний закон капіталістичного нагромадження неминуче веде до нагромадження багатства на полюсі власників засобів виробництва і нагромадження злиднів на боці робітничого класу (за його термінологією, відбувається абсолютне і відносне погіршення добробуту найманих робітників, відносне погіршення – зменшення частки найманих робітників у національному доході, порівняно із зростаючою часткою капіталістів). Це, на думку Маркса, має привести до загострення класової боротьби і революційної зміни капіталістичного ладу.
Але в процесі нагромадження капіталу в результаті удосконалення засобів виробництва, особливо у сучасних умовах – в епоху НТР – зростає попит на більш кваліфіковану робочу силу (і науково-технічну робочу силу), що веде до зростання її вартості, підвищення добробуту основної частини найманих робітників розвинутих країн. Тобто всезагальний закон капіталістичного нагромадження так чи інакше взаємодіє із законом купівлі-продажу робочої сили, модифікується факторами протилежного напрямку – дією різноманітних державних систем соціального захисту.
Таким чином, К. Маркс пов'язує виникнення безробіття з процесом нагромадження капіталу, зокрема із зростанням органічної будови останнього. Зростання органічної будови капіталу означає відносне зменшення змінного капіталу у складі авансованого капіталу, а воно, в свою чергу, обумовлює собою і відносне зменшення попиту на робочу силу. Отже зростання органічної будови капіталу приводить до виникнення відносного перенаселення, до безробіття. Оскільки підвищення органічної будови капіталу в першу чергу розповсюджується на нові капітали, які тільки починають функціонувати в ролі додаткових або самостійних капіталів, остільки саме ці капітали відносно зменшують додатковий попит на робітників. Проте зрушення, що відбулися в технічній будові додаткового капіталу, поступово розповсюджуються і на первісний капітал, в міру того, як його елементи зношуються і відтворюються заново в більш продуктивній формі. Це приводить до того, що частина робітників виштовхується з виробництва. Таким чином, нові капітали відносно, тобто порівняно з їх загальною величиною, притягують всі менше додаткових робітників, а старі капітали, які періодично відтворюються в новій органічній будові, виштовхують з виробництва частину тих робітників, які раніше були ними зайняті. Для капіталізму є характерним таке співвідношення в дії двох згаданих тенденцій, при якому незважаючи на зростання загальної кількості зайнятих робітників, зростає маса робітників, які не можуть продати свою робочу силу і стають безробітними. Цей лишок робочої сили є відносним, оскільки частина робітників є надлишковим населенням не взагалі, а лише у порівнянні з потребою капіталу в робочій силі, необхідній для виробництва додаткової вартості.
Маркс сформулював капіталістичний закон народонаселення,суть якого полягає в тому, що робоче населення, створюючи нагромадження капіталу, тим самим у зростаючих розмірах само виробляє засоби, які роблять його відносно надлишковим населенням.
Маркс пояснює безробіття всезагальним законом капіталістичного нагромадження та законом народонаселення, оскільки ці закони розкривають і пояснюють причини безробіття двома сторонами суспільного виробництва (продуктивні сили і виробничі відносини).
Щодо технологічного способу — це, по суті, прогрес техніки, що зумовлює скоріше зростання попиту на засоби виробництва, ніж на робочу силу. Таким поясненням обмежується технологічна теорія безробіття. Але цього пояснення недостатньо, бо в гуманістичному суспільстві звільненим працівникам надавалася б можливість працевлаштування в інших сферах та галузях, для зайнятих скорочувався б робочий день, не було б подвійної зайнятості (на двох та більше роботах), понаднормової роботи та ін. Тому таке пояснення доповнюється особливостями з боку суспільної форми — умовами конкурентної боротьби, особливостями капіталістичного нагромадження, за якого безробіття необхідне, оскільки, наприклад, в період підйому економіки виникає додатковий попит на робочу силу, і резервом її стає масове безробіття. Безробіття є також важливим чинником тиску щодо зниження заробітної плати працюючих.
Відносне перенаселення проявляється у кількох формах, зокрема як плинне, приховане, застійне.
Плинне (циклічне) - це тимчасове безробіття, обумовлене циклічним розвитком капіталістичного виробництва, а також нерівномірністю розвитку різних галузей економіки. У зв'язку з цим частина робітників то залучається у виробництво, то виштовхується з нього.
Приховане (аграрне) виникає в результаті розорення дрібних товаровиробників і перетворення їх у людей, які потребують роботи. Приховане безробіття особливо характерне для сільської місцевості, тому й його називають аграрним. Це безробіття зумовлене розоренням дрібних товаровиробників у сільському господарстві, їх неспроможністю прогодувати себе і сім'ю за рахунок праці в селі, відсутністю достатньої кількості робочих місць у містах. Прихованим його називають тому, що значна частина вивільнених у сільськогосподарському виробництві працівників не знаходить собі застосування в місті, а тому й залишається в селі. В місті дрібні ремісники, торговці та інші представники малого бізнесу, після розорення також не відразу знаходять собі застосування, не реєструються на біржі праці, а намагаються якимось чином утриматися в середовищі дрібних товаровиробників. До прихованого безробіття належить часткове безробіття, зв'язане з неповною зайнятістю робітників у зв'язку з хронічним недовантаженням виробничих потужностей.
Застійне перенаселення виникає тоді, коли робітники не мають постійної роботи і підтримують своє існування випадковими заробітками. Воно відзначається нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (бродяги, давно непрацюючі, злочинці, ті, хто заробляють на прожиття проституцією тощо).
В курсі «Макроекономіка» розглядаються наступні види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне.
Фрикційне безробіття означає, що люди добровільно звільняються, щоб знайти кращу роботу, або їх звільнили із-за невідповідності вимогам фірми, але вони досить швидко знаходять нове місце роботи (протягом місяця).
Структурне безробіття означає, що змінюється структура економіки і необхідна зміна структури робочої сили, робітники, що втратили робочі місця в галузях, що згортаються, не можуть зайняти вакансії у галузях, що розвиваються, для цього необхідна тривала перепідготовка (отримання іншого фаху, вищої кваліфікації).
Циклічне безробіття викликає економічна криза, бо деякі фірми стають банкрутами, скорочується виробництво із-за кризи.
Представники неокласичного напряму сучасної економічної теоріївикористовують термін «природний рівень безробіття».
Природній рівень безробіття = рівень фрикційного безробіття + рівень структурного безробіття (біля 5-6%). Нема циклічного безробіття, це ситуація “повної зайнятості” в економіці (знизити рівень безробіття неможливо).
Рівень безробіття неоднаковий серед різних категорій працівників. Так, рівень безробіття серед людей розумової праці нижчий, ніж серед людей фізичної праці. Значно вищий рівень безробіття серед молоді, оскільки вона має низьку кваліфікацію. Більш високим безробіття є серед жінок та осіб предпенсійного віку.
З початком ринкових перетворень безробіття стало серйозною проблемою і в нашій країні. Причому сьогодні воно проявляється в усіх названих вище формах.
Держави намагаються впливати на ринок праці з метою зменшення безробіття. Розроблюються програми по стимулюванню зайнятості та створенню робочих місць, по підготовці та перепідготовці робочої сили, страхуванню від безробіття тощо.
