Тема 11. ГАЛУЗЕВІ ОСОБЛИВОСТІ ВИРОБНИЦТВА І ФУНКЦІОНУВАННЯ КАПІТАЛУ. ФОРМИ ПРИБУТКУ, ПРОЦЕНТ І РЕНТА
1. Суть торгового капіталу і торгового прибутку.
2. Позичковий капітал та його джерела. Позичковий відсоток.
3. Кредит, його сутність і форми. Банківська система: суть, функції, види.
4. Особливості розвитку продуктивних сил в сільському господарстві.
5. Земельна рента: її види, форми реалізації. Ціна землі.
6. Особливості АПК України та проблеми його розвитку.
СУТЬ ТОРГОВОГО КАПІТАЛУ І ТОРГОВОГО ПРИБУТКУ
На початковій стадії розвитку капіталістичних відносин, підприємці самі займалися виробництвом та реалізацією своїх товарів. Вони будували склади, магазини, наймали обслуговуючий персонал, що вимагало певних витрат капіталу. Проте для промислових капіталістів основною функцією було виробництво товарів, а їх реалізація була лише необхідністю.
З розвитком капіталізму збільшуються масштаби виробництва, ускладнюється само виробництво, поглиблюється його спеціалізація тощо. За цих умов реалізація своїх товарів для промислових капіталістів стає невигідною. Тому що сам процес реалізації вимагає додаткових коштів на утримання і обладнання торгових приміщень, що призводить до зменшення авансування капіталу безпосередньо на виробництво і відволікає частину капіталу в сферу обігу, що призводить до зниження норми прибутку, оскільки капітал у сфері обігу не створює додаткову вартість. Промислові капіталісти почали передавати функцію з реалізації товарів іншим особам, що призвело до виділення особливої групи капіталістів, які вкладають свої капітали в торгівлю і займаються виключно купівлею-продажем товарів. Відповідно товарний і грошовий капітал починають відособлятися від промислового і виступають у формі торгового капіталу і позичкового капіталу.
Торговий капітал обслуговує процес обігу промислового капіталу.
Функціїторгового капіталу:
перетворення товарного капіталу на грошовий за допомогою актів купівлі-продажу;
здійснення торгових операцій;
забезпечення руху сукупного суспільного капіталу та його прискорення;
реалізація втіленої в товарі вартості (в т. ч. додаткової вартості);
створення частини додаткової вартості в формі торгового прибутку.
Формула руху товарного капіталу:
Г – Т – Г1, де (10.1)
Г1 = Г + ΔГ.
У цьому процесі не створюється ні вартість, ні додаткова вартість, торговий капітал тільки сприяє їх реалізації.
Торговий капітал– це відособлена частина промислового капіталу, яка застосовується особливою групою капіталістів виключно в сфері обігу.
Торговий капітал виступає в двох формах:
· Товарно-торговий капітал, речовий зміст якого – оборот товарів в процесі реалізації товарного капіталу, тобто перетворення товарного капіталу на грошовий капітал. Його функція – реалізація товарного капіталу і додаткової вартості.
· Грошово-торговий капітал, який здійснює торгівлю грошима і виконує для всього класу капіталістів операції, пов’язані з перебуванням капіталу в грошовій формі.
Спільним для них є авансування капіталу на витрати обігу і привласнення прибутку на основі експлуатації найманої праці.
В умовах розвиненого капіталізму функція грошово-торгового капіталу переходить до банків, діяльність яких ми розглядатимемо пізніше.
Рольторгового капіталу:
Виділення торгового капіталу дозволяє промисловим капіталістам концентрувати свої кошти на виробництві товарів.
Прискорює процес реалізації товарів і зменшує необхідні для цього витрати капіталу, а це веде до збільшення прибутку капіталістів.
Торговий капітал сам не створює ні вартості ні додаткової вартості, а лише сприяє їх реалізації.
Застосування торгового капіталу викликає загострення суперечностей, оскільки збільшує відрив виробництва від споживача, що сприяє нарощуванню перевиробництва і призводить до економічних криз.
Не дивлячись на те, що торговий капітал не створює додаткової вартості, він приносить своєму власникові прибуток.
Джерела торгового прибутку:
1. Додаткова вартість створюється працею найманих робочих в процесі виробництва.
Це головне, але не єдине джерело.
2. Експлуатація дрібних товаровиробників (торговці скуповують продукти у ремісників і селян за низькими цінами, а продають їм сировину, матеріали, інструменти за високими цінами).
3. Існує також можливість експлуатації споживачів (купівля життєво важливих засобів за цінах вищими за вартість, зростання цін на товари і послуги першої необхідності, продаж недоброякісних товарів).
Експлуатаціяторгових працівниківдає тільки можливість отримувати торговий прибуток, але не є його джерелом.
Праця найманих робочих і службовців у сфері торгівлі є продуктивною тільки за умови відсутності гіпертрофованої реклами, наявності оптимальної кількості зайнятих в цій сфері працівників, при раціональних витратах звернення на упаковку і ін.
Одночасно частину додаткової вартості створюють функціонуючий торговий капіталіст і менеджери, що представляють його інтереси.
Зовні створюється враження, що торговий прибуток утворюється в сфері обігу і є надбавкою до вартості товару, як різниця між ціною продажу і купівлі. Насправді, торговий прибуток– це частина додаткової вартості, створена класом найманих працівників в сфері матеріального виробництва, якою підприємці цієї сфери поступаються торговим капіталістам за функцію реалізації товарів, тобто торгові капіталісти купують в промислових капіталістів товари нижче вартості, а продають їх за вартістю. Таким чином, вони привласнюють надлишок вартості над купівельною ціною.
Разом з промисловими капіталістами торгові капіталісти також приймають участь в стихійному перерозподілі капіталів і вирівнюванні норми прибутку у всьому суспільному виробництві. Тому норма прибутку в торгівлі в середньому дорівнює нормі прибутку в промисловості.
Спільною закономірністю формування торгового прибутку при капіталістичному способі виробництва є його відповідність середньому авансованому промисловому або торговому капіталу, що досягається за допомогою механізму міжгалузевої конкуренції і процесу переливу капіталу між сферами матеріального і нематеріального виробництва і в межах останнього.
Середня норма прибуткув промисловості і в торгівлі дорівнює відношенню сукупної додаткової вартості, створеної найманими робітниками в промисловості, до всього суспільного капіталу, включаючи і торговий.
(10.2)
Таким чином, додаткова вартість ділиться між промисловими і торговими капіталістами за принципом: на рівновеликий капітал – рівновеликий прибуток. Проте рівність норми прибутку в промисловості і в торгівлі не означає рівності промислового і торгового прибутку, тому що промисловий каптал більше торгового за абсолютними розмірами.
Капітал торговельного підприємства складається з трьохчастин:
1. капіталу для закупівлі товарів;
2. основного капіталу (будівлі, устаткування, торгове обладнання);
3. оборотного капіталу (в основному заробітної плати працівників).
Отже, капітал торговельного підприємства складається переважно з капіталу обігу.
Процес обігу вимагає не тільки авансування капіталу на закупівлю товарів, але і на організацію їх реалізації. Ці витрати називаються витратами обігу.
Витрати обігу– це сукупність витрат капіталу, пов’язаних з процесом обігу товарів.
Витрати обігу поділяються на дві групи:
· додаткові,
· чисті витрати обігу.
Додаткові витрати обігу– витрати капіталу, пов’язані з продовженням процесу виробництва в сфері обігу. Призначення – витрати на доопрацювання, упаковку, транспортування, зберігання товарів. Праця зайнята операціями з переміщення і збереження споживних вартостей є продуктивною працею, оскільки створює вартість і додаткову вартість внаслідок чого вартість товару збільшується.
Відшкодування додаткових витрат обігу відбувається шляхом включення їх до вартості товару.
Чисті витрати обігу– це витрати капіталу, пов’язані з операціями купівлі-продажу, тобто із зміною форм вартості. Призначення – оплата праці продавців, утримання торгових контор, реклама, кореспонденція, грошові операції.
Працівники, обслуговуючі безпосередньо процес реалізації товарів, не створюють вартості і тому їх праця непродуктивна.
Відшкодування чистих витрат обігу відбувається за рахунок вирахування з раніше створеної додаткової вартості, що зменшує середню норму прибутку.
З розвитком капіталізму зростає рівень витрат обігу. Так, в США частка торгових витрат в роздрібній ціні товарів зросла з 40,1% в 1900 р. до 51% в 1970 р.
Зростання рівня витрат обігу є неминучим наслідком посилення анархії виробництва і конкуренції, зниження купівельної спроможності населення.
(10.2)