г) політична економія і обґрунтування економічної політики;
д) місце політичної економії в системі економічних наук.
3. Метод політичної економії:
а) загальнонаукові методи та їх використання політичною економією;
б) економічні поняття та категорії;
в) наукові абстракції. Сходження від абстрактного до конкретного;
г) поєднання історичного та логічного в методі політичної економії;
д) розвиток методу політичної економії.
Вивчення будь-якої науки розчинається з теми «Предмет і метод». Треба розуміти, що предмет політичної економії сформувався не одночасно. Назва предмета була запропонована А. Монкретьєном у 1615 році, у «Трактаті політичної економії». Ця назва в перекладі з грецької означає «закони державного господарства». Таким чином, з’явилася назва науки, але зміст формувався ще протягом багатьох років.
Внесок у розвиток політичної економії зробили меркантилісти, фізіократи та класики політичної економії. Для кращого розуміння процесу визначення предмета та меж політичної економії слід звернутися до праць та біографій таких учених: Ф. Кене, У. Петті, А. Сміта, Д. Рікардо та К. Маркса. Кожен із них досліджував окремі економічні проблеми, що збагачувало предмет, який набував розвитку. Остаточне визначення предмета політичної економії датується ХІХ ст., коли сформувалась цілісна система відносин капіталізму. Для кращого розуміння процесу виникнення та формування предмета політичної економії необхідно ознайомитись з найважливішими подіями, які відбувалися наприкінці XVIII ст. та протягом XIX ст. в економіках країн Європи. Відповідно, система капіталістичних відносин вперше сформувалась в найрозвиненішій країні Європи – в Англії. Звідси, цілісна система наукових знань про капіталізм могла виникнути тільки використовуючи та досліджуючи англійські економічні реалії.
Розглядаючи друге питання, необхідно розуміти, що будь-яке суспільство потребує результатів матеріального виробництва. Тому матеріальне виробництво є основою існування та розвитку суспільства. Треба розуміти, що процес виробництва має два аспекти: ставлення людини до людини та ставлення людини до речовини природи. Далі необхідно проаналізувати зміст процесу виробництва. Серцевиною процесу виробництва є процес праці. Слід звернути увагу на визначення процесу праці, його зв’язок та розбіжність з процесом виробництва. Перш за все необхідно з’ясувати сенс простих, абстрактних моментів процесу праці – предмета праці, знарядь та засобів праці і самої праці. Необхідно зрозуміти, що абстрактні моменти праці характеризують її взагалі. Вони стосуються як суспільної праці, тобто праці людини у суспільстві, так і праці, ізольованої від суспільства людини, наприклад Робінзона на безлюдному острові. Однак людина звичайно не працює в ізоляції, у відриві від суспільства. Процес праці звичайно здійснюють люди, які певним чином організовані, між якими існують певні зв’зки, певні відносини: хтось командує, керує, розпоряджається, а хтось виконує розпорядження. Ці відносини називаються виробничими відносинами, а сам процес, у якому суспільство (суспільна людина) взаємодіє з природою з метою її пристосування до своїх потреб називається процесом виробництва.
У межах наступного питання розглянемо, з чого складаються засоби виробництва та продуктивні сили суспільства. Необхідно пам’ятати, що головним та активним елементом продуктивних сил суспільства є людина. Продуктивні сили віддзеркалюють взаємодію людини та речовини природи. З іншого боку, у процесі виробництва існують економічні відносини між людьми. Головним елементом є виробничі відносини, які визначають відносини виробництва, розподілу, обміну та споживання. Органічна єдність продуктивних сил і виробничих відносин утворюють спосіб виробництва. Ці два елементи взаємообумовлені та взаємопов’язані.
Аналізуючи наступне питання, треба розглянути різні визначення економічної системи. Структурними елементами будь-якої економічної системи є продуктивні сили та виробничі відносини. Існує декілька підходів до типізації економічних систем та суспільства. Розглянемо економічні системи: а) залежно від способу зв’язку сфери суспільного виробництва та сфери суспільного споживання; б) залежно від способу поєднання робітників та засобів виробництва; в) залежно від ступеня державного втручання в економіку. Далі необхідно розглянути два основних підходи до типізації суспільства: формаційний та загальноцивілізаційний.
Економічні процеси та явища підкоряються дії економічних законів. Слід зрозуміти, що таке економічний закон, що економічні закони мають спільного з законами природи та які мають розбіжності.
Розглядаючи предмет політичної економії, необхідно вказати, що вона вивчає виробничі відносини між людьми або систему економічних законів, які діють у межах певної системи виробничих відносин. У найбільш широкому сенсі політична економія вивчає відносини, у які вступають люди в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ на різних етапах розвитку суспільства. Треба зазначити, що політична економія має історичний характер. Вона вивчає передумови виникнення системи виробничих відносин, процес її становлення і розвитку та причини, що зумовлюють зміну даної системи іншої.
З цього випливає, що політична економія виконує такі функції: пізнавальну, практичну, методологічну та виховну. Висновки політичної економії враховуються при обґрунтуванні та впроваджені економічної політики. Аналізуючи економічну політику будь-якої держави, треба розглянути цілі економічної політики.
При підготовці до останнього питання обов’язково необхідно ознайомитись із загальнонауковими методами пізнання, такими як аналіз і синтез, індукція та дедукція. Необхідно зрозуміти, що таке економічна категорія. Розумітись у тому, що таке абстракція та як її використовує специфічний метод політичної економії – сходження від абстрактного до конкретного. Цей метод досліджує предмет, керуючись принципом єдності історичного та логічного. У цілому метод політичної економії є генетичним, тобто вивчає причинно-наслідкові зв’язки виникнення, становлення, розвитку, функціонування, занепаду та зникнення будь-якого процесу або явища.
