Предмет політичної економії та її місце в системі економічних наук. Функції політичної економії
Виникнення та етапи розвитку політичної економії. Розвиток економічної думки в Україні
3. Методи політичної економії. Її закони, принципи і категорії
Предмет політичної економії та її місце в системі економічних наук. Функції політичної економії
Сучасна людина має різноманітні потреби. Перш за все, вона потребує реалізації себе як творчої особистості, створення сім’ї, гарантій своєї безпеки, їй також потрібні повага, дружба, любов, спілкування з іншими людьми тощо. Але здійснення цього неможливе без задоволення основних матеріальних потреб людини – потреб у воді, їжі, одязі, житлі. Із забезпеченням цих потреб нерозривно пов’язане таке явище, як економіка.
Слово економіка походить від грецького «oikonomia» – управління домашнім господарством. Але в сучасній мові воно більш багатозначне й має, як мінімум, три значення.
По-перше, економікою називають господарство окремого регіону, країни, групи країн або усього світу. Говорять, наприклад: економіка Києва, Криму, України, економіка Західної Європи, світова економіка.
По-друге, під економікою розуміють сукупність суспільних відносин, пов’язаних із виробництвом і всією господарською діяльністю людей. Залежно від характеру цих відносин, форм та методів ведення господарства розрізняють, наприклад: ринкову економіку, командно-адміністртивну, змішану.
По-третє, економіка – суспільна наука, яка разом з іншими аналогічними науками досліджує зв’язки та відносини між людьми, поведінку людини в суспільстві. Але, на відміну від, наприклад, соціології та філософії, вона розглядає не суспільство в цілому, а лише сферу його господарського життя, тобто господарські зв’язки та економічну поведінку людей. Якщо конкретизувати, то економічна наука займається такими питаннями: організація і регулювання економіки, ціноутворення та грошові доходи, безробіття та інфляція, бідність та нерівність, надмірні військові витрати та забруднення навколишнього середовища; багатьма іншими проблемами суспільних відносин, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ. Та всі ці питання є відображенням головної економічної проблеми – проблеми отримання достатньої кількості благ при мінімумі виробничих затрат.
Справа в тому, що людські потреби практично безмежні, у той час як ресурси для їх створення, – обмежені. Тому в центрі уваги вчених-економістів – пошук шляхів ефективного використання обмежених (рідкісних) ресурсів у виробництві матеріальних благ для максимального задоволення потреб людей. Це й становить основний предмет економічної науки.
Отже, як зазначає П. Самуельсон, у своєму всесвітньо відомому підручнику «Економіка»: «Економіка – це наука про те, як люди і суспільство вибирають спосіб використання дефіцитних ресурсів, щоб виробити різноманітні товари та розподілити їх зараз або у майбутньому для споживання різними індивідами та групами суспільства»[28].
Економіка як наукова дисципліна складає цілу систему. В цій системі можна виділити два основні напрямки (рис. 1.1):
1) економічну теорію, яка є загальнотеоретичною та методологічною базою для всіх економічних наук;
2) конкретні економічні науки, які вивчають ті чи інші окремі галузі господарського життя суспільства, наприклад, економіку певної галузі національного господарства, сферу фінансів тощо.
Економічна теорія є дослідженням поведінки людей та їх груп у виробництві, розподілі, обміні і споживанні життєвих благ за умов відносної обмеженості виробничих ресурсів.
В економічній теорії виділяються:
· політична економія;
· мікроекономіка;
· макроекономіка.
Предметом політичної економії є система економічних відносин, в їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політичними, ідеологічними та соціальними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони економічного розвитку, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, як найкраще виробляти різні товари й послуги, розподіляти й обмінювати їх з метою максимального задоволення своїх потреб.
Рис. 1.1. Місце політичної економії в системі економічних наук
Політична економія як наука має фундаментальний характер і становить ядро економічної теорії. Це зумовлено тим, що вона покликана давати наукове пояснення найбільш загальних об’єктивних економічних законів. Як не може бути доброго терапевта, хірурга чи педіатра без попереднього фундаментального вивчення ними анатомії людини, так не може бути кваліфікованого економіста, бухгалтера, фінансиста і банкіра без попереднього вивчення політичної економії – цієї «анатомії» економічного життя суспільства.
Мікроекономіка (від гр. mikros – малий) – це розділ економічної теорії, в якому вивчається діяльність окремих економічних суб’єктів, в першу чергу, підприємства, домогосподарства, досліджується розвиток і функціонування окремих ринків, процес встановлення ціни на той чи інший товар тощо.
Макроекономіка (від гр. makros – великий) досліджує економіку як одне ціле, в комплексі всіх її проблем на рівні країни або так звані агрегати (лат. аgregatus – приєднаний), які являють собою сукупності економічних одиниць. До таких агрегатів відносяться: світова економіка, національне господарство, а також великі його підрозділи – державний сектор, домогосподарства, приватний сектор тощо.
Образно говорячи, якщо мікроекономіка вивчає дерева, то макроекономіка – ліс [11]. В той же час поділ економічної науки на мікро- та макросфери не слід абсолютизувати. Макро- та мікроекономіка тісно взаємопов’язані, і їх іноді непросто розділити, оскільки багато питань та тем економічної теорії входять до обох цих сфер.
В предметі економічної теорії (та політекономії відповідно) потрібно виділяти дві сторони: позитивну і нормативну.
Позитивна – досліджує взаємозв’язки економічних явищ, якими вони є, наприклад, „зростання ціни товару (за інших рівних умов) призводить до зменшення обсягу попиту на нього”. У цьому твердженні немає ніяких нормативних, тобто оціночних суджень, це просто констатація факту. При цьому не говориться, справедливо це чи ні, добре чи погано.
Нормативнаекономічна теорія ґрунтується на дослідженні того, як повинно бути. Тому тут виносяться оцінки – справедливо це чи несправедливо, добре чи погано, припустимо чи неприпустимо. Наприклад, твердження „нерівність в доходах у ринковій системі ринкового господарства несправедлива” або „ми зіткнулися з неприпустимо високим рівнем безробіття” – типові висновки нормативного характеру. З оцінюючими судженнями постійно доводиться стикатись уряду, державним діячам, розробляючи економічну політику.
Політекономія виконує ряд функцій. Перша з них – пізнавальна функція, яка полягає в тому, щоб пояснити економічні явища через виявлення механізму дії економічних законів, показати зв’язки між цими явищами, сформулювати принципи вирішення основних економічних проблем (безробіття, інфляція, бюджетний дефіцит та ін.).
Другу функцію можна назвати теоретико-методологічною або методологічною. Вона проявляється в тому, що економічна теорія служить теоретичною та методологічною базою для всієї системи економічних наук.
Практичнафункція полягає в розробці рекомендацій для раціональної економічної поведінки господарюючих суб’єктів, пріоритетів та цілей економічної політики. Розуміння законів функціонування економічної системи допомагає керівникові краще визначити свою господарсько-фінансову політику, приймати правильні рішення. Кожний індивід, володіючи економічними знаннями, впевнено почуває себе в різних економічних ситуаціях.
Ідеологічна функціяполягає в тому, що політична економія сприяє формуванню наукової економічної свідомості чи економічного світогляду людей. Сучасне економічне мислення дає можливість індивіду правильно зрозуміти і пояснити економічні явища, які існують в господарській діяльності, зробити при цьому ефективний вибір.
