Калькуляція - це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Отже, калькуляція, на відміну від витрат на виробництво, враховує витрати у відповідності з їх призначенням та місцем виникнення.
На сьогоднішній день принципи калькулювання собівартості продукції регламентує Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджене постановою КМУ від 26.04.1996 року. Хоча деякі формулювання цього положення в сучасних умовах не діють, але Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості №47 від 02.02.2001 р. не скасовують Типове положення та мають не обов'язковий, а рекомендаційний характер. Формально Типове положення, затверджене КМУ, стоїть у законодавчій ієрархії вище, ніж П(С)БО, які затверджуються Міністерством фінансів України. Нині це єдиний нормативний акт, що регламентує питання організації внутрішньогосподарського обліку, але користуватися ним слід тільки у частині, що не суперечить національним стандартам.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно. Проте існують так звані "типові" статті калькуляції, за якими можуть групуватися витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг). Типовими статтями калькуляції є:
- амортизація основних виробничих засобів та інших необоротних матеріальних активів;
- витрати по орендній платі основних засобів;
- загальновиробничі витрати.
- попутна продукція
Щоб визначити дійсну величину витрат на виробництво продукції, тобто собівартість, кінцеві величини загальних витрат на виробництво коригуються на підставі спеціальних розрахунків і даних бухгалтерського обліку. В результаті такого коригування одержують грошову оцінку собівартості товарної продукції підприємства як загальну суму витрат, яка після відповідного перегрупування економічних елементів за статтями калькуляції може бути розподілена між різними видами товарної продукції, що, в свою чергу, дає змогу розрахувати собівартість одиниці продукції кожного виду відповідно до даних про обсяги випуску різних видів товарної продукції.
Після закінчення звітного місяця і формування інших (крім вартості сировини) елементів виробничої собівартості готової продукції необхідно провести коригування собівартості готової продукції з урахуванням фактичних, а не нормативних витрат на її виробництво і відповідно відкоригувати собівартість реалізованої продукції.
Для визначення планової, або фактичної, собівартості, а також витрат операційної та звичайної діяльності необхідно знати: обсяг виробництва у натуральному виразі як за основними, так і за допоміжними й обслуговуючими цехами;
- норми витрачання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, паливно-енергетичних ресурсів для виробництва продукції та його обслуговування;
- первісну вартість запасів, що використовують, та незавершеного виробництва;
- чисельність окремих категорій працівників та фонд оплати праці;
- економічні нормативи:
а) норми амортизаційних відрахувань (згідно з методом амортизації, який обрало підприємство);
б) розмір внесків на соціальні заходи, ставки податків, зборів та інших обов'язкових платежів, які відповідно до законодавства включаються до складу собівартості та належать до витрат операційної діяльності.
Крім того, для складання звітних калькуляцій використовують визначений під час розробки планових калькуляцій норматив умовно-постійних загальновиробничих витрат.
Першим етапом розрахунку планових калькуляцій є визначення прямих витрат. У складі цих витрат виділяють ту частину, яку включають до собівартості реалізованої продукції, тобто окремо обліковують витрати, пов'язані з обслуговуванням та управлінням підприємством (адміністративні витрати), витрати, пов'язані із збутом продукції, інші операційні витрати.
У сучасних умовах при формуванні ціни досить часто використовують систему калькулювання витрат за замовленнями, контрактами та партіями. Використання методу калькулювання витрат за замовленнями в ціноутворенні зумовлено такими його особливостями:
- витрати визначаються з розрахунку визначеної кількості конкретної продукції, що випускається;
- комплекс калькульованої продукції залишається незмінним і його можна визначити за допомогою послідовно здійснюваних виробничих операцій;
- загальновиробничі витрати визначають по кожному виду продукції у відсотках від прямих витрат на робочу силу або виплачену заробітну плату;
- усі отримані витрати підсумовують,створюючи в результаті загальну вартість витрат.
Метод калькулювання витрат за контрактами є різновидом даної системи. В ній найбільш важливим перемінним чинником є не той час, що витрачається на виробництво кожного воду продукції, а необхідний на виконання всього контракту.
Метод калькулювання витрат за партіямиполягає в тому що кожна партія розглядається як одне ціле. При цьому середній розмір витрат обчислюють розподілом всіх витрат при виконання, чи підготовки контракту на кількість одиниці готової продукції.
Метод нормативних витрат дає змогу визначитинормативи за всіма відповідними елементами витрат у розрахунку на одиницю продукції або для кожної групи.
В сучасних умовах існують два основних метода обліку та визначення рівня витрат:
- метод простого відображення витрат;
- метод списання витрат за скороченою номенклатурою статей витрат.
