Завдяки конкретному труду створюється споживна вартістьтовару і зберігається, переноситься на готовий товар вартість спожитих засобів виробництва. Мова йде саме про збереження вартості, тому що засоби виробництва існували вже до наданого процесу праці, а цілеспрямований, корисний конкретний труд робітника, створюючи корисну річ, споживну вартість, переносить, зберігає цю стару вартість. Не підготовлена до цієї праці людина все б зіпсувала, не зберегла б старої вартості, тому що не здатна створити споживну вартість.
Своїм абстрактним трудом, витрачаючи робочу силу в фізіологічному сенсі, робітник створив нову вартість (320 дол.). З цієї суми капіталісту будуть повернені витрати на купівлю робочої сили (160 дол.). Але було б неправильно вважати, що робітник переніс вартість робочої сили на готовий товар. Чому? Вартість робочої сили – вартість життєвих засобів. Життєві засоби в процесі виробництва не приймають участі, вони споживаються до початку праці і перетворюються у потенції, здатність робітника до праці. Тому вартість робочої сили не переноситься, а заново створюється еквівалент вартості робочої сили (вартість, що дорівнює вартості робочої сили).
Отже, двоїстий характер труда найманого робітника проявляється в тому, що конкретний труд одночасно створює споживну вартість і зберігає вартість спожитих засобів виробництва, а абстрактний трудстворює нову вартість, в тому числі, додаткову вартість, звідси двоїстий характер капіталістичного виробництва – це одночасно процес труда і процес збільшення вартості.
Слід підкреслити, що вартість робочої сили і вартість, що була створена в процесі її споживання – зовсім різні величини.Капіталіст примушує робітника працювати довше того моменту, коли він створить еквівалент вартості робочої сили (це дозволяє зробити розвиток продуктивних сил, право тимчасового власника товару робоча сила).
Додаткова вартість- це вартість, що створена понад еквівалента вартості робочої сили.
Таким чином, всі умови поставленої проблеми перетворення грошей в капітал виконані – закони товарного обміну виконані, тобто всі товари обмінювались на основі еквівалентності і в той же час отримана додаткова вартість. Це відбулось при посередництві сфери обігу, де була куплена робоча сила, і в той же час не в сфері обігу, тому що ця сфера лише підготовлює процес збільшення вартості, який відбувається в сфері виробництва.
3 питання. Постійний та змінний капітал. Норма і маса додаткової вартості.
Марксистська політекономія визначає капітал як специфічне виробниче відношення, що полягає в експлуатації найманого труда капіталом, у привласненні капіталістом додаткової вартості.
Це виробниче відношення представлено у речах – в засобах виробництва, грошах. Але самі по собі ці речі, згідно марксистській політекономії, не є капітал. Вони перетворюються в капітал тільки при використанні в якості засобу експлуатації найманих робітників. Капітал – специфічне виробниче відношення, що притаманне тільки капіталістичному способу виробництва.
Сутність капіталу як виробничого відношення розкривається у вченні Маркса про постійний і змінний капітал.
В процесі виробництва завжди приймають участь 2 фактори: засоби виробництва (або речовий фактор) і робоча сила (особистий фактор).
Та частина капіталу, що перетворена в засоби виробництва, в процесі виробництва не змінює величини своєї вартості, тому Маркс назвав їїпостійним капіталом( С – лат. constant, постійний). Скільки вартості було представлено в засобах виробництва, стільки й збережено, завдяки конкретному труду найманого робітника.
Ту частину капіталу, яка перетворена в робочу силу і в процесі виробництва змінює свою вартість в тому сенсі, що відтворює еквівалент своєї власної вартості і понад цим створює додаткову вартість, Маркс назвавзмінним капіталом ( V – variables – змінний; m – mehrwert – додаткова вартість).
Стара вартість Заново створена вартість
↓ ↓ ↓
T (W) = C + ( v + m )
↑ ↑ ↑ ↑
Вартість товару Вартість спожитих Еквівалент Додаткова
засобів виробництва вартості вартість
робочої сили
Критерій розрізнення постійного та змінного капіталів: різна роль двох частин капіталув утворенні вартості товару, в створенні додаткової вартості. Постійний капітал нової вартості не створює, тобто не створює додаткової вартості, це здійснює лише змінний капітал, точніше, абстрактний труд найманих робітників, що представляє змінний капітал в процесі виробництва.
Оскільки додаткова вартість – плід не всього капіталу, а тільки змінного капіталу, остільки для вимірювання степеня експлуатації найманих робітників додаткову вартість слід зіставляти тільки зі змінним капіталом.
Норма додаткової вартості виражає ступінь експлуатації найманих робітників:
mx 100%
m′ = v
Еквівалент вартості робочої сили створюється протягом необхідного робочого часу , а додаткова вартість – протягом додаткового робочого часу (не плутати з суспільно необхідним робочим часом, який розглядається в парі з індивідуальним робочим часом, і стосується проблеми величини вартості).
Необхідні і додаткові час, труд, продукт – категорії, характерні для різних способів виробництва, починаючи з розкладання первіснообщинного устрою. Вони відбивають різницю між тим, що необхідно для відтворення безпосереднього виробника матеріальних благ, і тим, що вироблено понад цього. Специфіка суспільного устрою виражається в тому як розподіляється необхідний продукт, хто привласнює додатковий продукт. Тільки при капіталізмі необхідний і додатковий продукти відбивають відношення купівлі-продажу робочої сили, експлуатації найманих робітників. Додаткова вартість – специфічна категорія капіталістичного устрою, специфічна форма додаткового продукту.
додатковий робочий час x 100%
m′ = необхідний робочий час
Маса додаткової вартості представляє собою абсолютну величину додаткової вартості, що надходить капіталісту від експлуатації всіх працюючих на нього найманих робітників.
m x V m′ x V
M = v = 100%
v ≠ V
змінний капітал, авансований увесь змінний капітал
на купівлю 1 робочої сили
4 питання. Два способи збільшення додаткового часу.
