Оподаткування в промислово розвинутих країнах

Оподаткування промислово розвинутих країн світу пройшло тривалий і складний шлях. Податки зі знаряддя фіскальної полі­тики, яка прагнула до наповнення скарбниці, всюди перетвори­лися на ефективний інструмент регулювання ринкової економіки. Уже з початку XX ст. податки (які виступали у вигляді внесків на соціальне страхування) стали серйозно коректувати дію ринково­го механізму, забезпечуючи більш справедливий, з погляду тру­дящих, розподіл національного доходу.

Загальну тенденцію у формуванні системи оподаткування в промислово розвинутих країнах можна виразити приблизно так: раціональному оподаткуванню потрібно уникати методів і форм, які заважають накопиченню багатства всіма учасниками відтворювального процесу. Зрозуміло, в кожній окремій країні ця сис­тема формується під впливом специфічних, конкретно-історичних умов (економіко-географічних, політичних, релігійних), які визначають її довгостроковий розвиток. Тому податкові системи різних країн, навіть у рамках західноєвропейського регіону, роз­різняються між собою, хоча прискорений розвиток інтеграційних процесів сприяв деякому зближенню податкового законодавства в країнах Європейського Співтовариства. У цих країнах склалася багаторівнева система стягнення податків. У країнах з федерати­вним устроєм вона трирівнева, а в державах з унітарним устро­єм — дворівнева. Податки тут поділяються на загальнодержавні і місцеві. У федеративних державах до них додаються регіональні податки окремих земель, областей, автономних утворень.

Одна з найбільш стабільних податкових систем, які склалися і функціонують без значних змін з XIX ст., діє у Великій Британії. Тут вона двоступінчаста і складається з загальнодержавних і міс­цевих податків. Важливе місце в загальнодержавному оподатку­ванні займає прибутковий податок з населення, який приносить у бюджет дві третини всіх податкових надходжень. Цей податок платять тільки фізичні особи, тоді як юридичні особи, наприклад, корпорації, платять податок на прибуток. Прибутковий податок дуже диференційований залежно від величини доходу громадян. При його встановленні враховують сімейне, матеріальне стано­вище (наприклад, стан здоров'я) платника податків і з урахуван­ням усіх обставин застосовуються пільги і знижки. При сплаті цього податку діють три основні ставки: 20%, 25% і для найбагатших 40% доходу.

Прибуток підприємств обкладається податком у 33%, причому останнім часом він значно знижений (10 років тому його ставка була 52%).

Ще одним джерелом поповнення скарбниці є податок на спа­дщину. Невелике майно (до 150 тисяч фунтів стерлінгів) не об­кладається зовсім, а з більш дорогої спадщини стягується пода­ток за ставкою 40%. В окрему статтю виділені внески на потреби соціального страхування. Вони диференційовані залежно від ве­личини заробітку чи доходу і коливаються від 2 до 9%.

Серед непрямих податків Великої Британії основним є пода­ток на додану вартість. За сумою надходжень до бюджету (17% від усіх податкових зборів) він посідає друге місце після прибут­кового податку. Базою оподаткування є вартість, додана в проце­сі виробництва і наступного продажу до вартості закуплених си­ровини і матеріалів. Вона становить за величиною різницю між виторгом за реалізовані товари і вартістю закупівель у постача­льників. Ставка податку— 17,5%. До інших важливих непрямих податків належить акциз. Акцизами обкладаються спиртні і тю­тюнові вироби, пальне, автомобілі. Ставка акцизного збору коли­вається в межах 10—30% від ціни товару.

Місцевими податками в Англії обкладається нерухоме майно, включаючи землю. Ці податки встановлюються владою, вони значно відрізняються за величиною в різних регіонах країни.

Сучасна податкова система Франції за загальною своєю спря­мованістю аналогічна англійській. У ній також основний подат­ковий тягар лягає на споживання, а не на виробництво. Головним джерелом бюджетних надходжень є непрямий податок — пода­ток на додану вартість. Франція стала першою країною, яка ввела цей податок ще в 1954 р. Він дає бюджету 41,4% від усіх подат­кових надходжень. Ставки податку на додану вартість (ПДВ) у цій країні диференційовані за товарними групами: при основній ставці 18,6%, на товари і послуги першої необхідності вона не перевищує 5,5%. Найвища ставка — 22%; вона застосовується до автомобілів, парфумерії, предметів розкоші. Зниженою ставкою (7%) обкладаються товари культурного побуту. Від ПДВ звільне­на медицина й освіта, а також приватна викладацька діяльність, лікувальна практика і духовна творчість (література, мистецтво). ПДВ у Франції доповнений акцизами на алкогольні напої і тю­тюнові вироби, деякі види автомобілів і літальні апарати.

Найважливішим із прямих податків у Франції є прибутковий податок з фізичних осіб. Його частка в бюджеті країни — понад 18%. Прибутковим податком обкладаються і юридичні особи — підприємства, корпорації, об'єктом обкладання тут виступає чис­тий прибуток. Загальна ставка податку — 34%. а на прибуток від землеробства і від доходів на цінні папери податкова ставка ко­ливається від 10 до 24%. Варто звернути увагу, що частка подат­ків на прибуток у загальній сумі податкових надходжень у бю­джет не перевищує 10%. Це переконливе свідчення того, як акти­вно французька влада захищає вітчизняного виробника. Аналогі­чним прагненням пронизана чинність закону, який звільнив від ПДВ усі товари, вироблені французькими підприємствами на експорт. Дуже низькі податкові ставки і на продукцію сільського господарства.

Податкова система Німеччини орієнтована на ті самі основні принципи, що й податкові системи згаданих європейських країн: раціональний розподіл податкового тягаря між виробництвом і споживанням, соціальна справедливість, захист вітчизняного підприємця. Федеративний устрій країни зобов'язує уряд розпо­діляти основні податкові надходження до бюджету на паритетних засадах: приблизно половина отриманих засобів від прибут­кового податку, від податку на прибуток направляється до феде­рального бюджету, інша половина — до бюджету тієї землі, де зібрані ці податки. Оскільки промисловий потенціал різних зе­мель за своєю величиною значно диференційований, то й вели­чина бюджету «багатих» земель набагато перевершує розміри бюджету «бідних» земель. Оскільки через механізм федерального бюджету виробляється так зване горизонтальне вирівнювання доходів: індустріально розвинуті землі (наприклад, Баварія, Ба­ден-Вюртемберг, Північний Рейн-Вестфалія) дотують фінансо­вими ресурсами бідніші землі (Саксонію, Шлезвіг-Голштейн). Після возз'єднання Німеччини, з 1990 р., на відновлення народ­ного господарства колишньої НДР із федерального бюджету ви­трачено понад 500 мільярдів марок.

Німеччина — типова країна з трирівневою системою оподат­кування. Податкові надходження розподіляються між трьома суб'єктами: федеральною владою, урядами земель і місцевою владою (громадами). Найбільшим джерелом поповнення скарб­ниці є прибутковий податок з фізичних осіб. Його ставка колива­ється від 19 до 53%, стягування диференційоване. При визначен­ні податку на заробітну плату існує 6 податкових класів, які вра­ховують різноманітні життєві і майнові обставини людини. Соці­альні відрахування з фонду заробітної плати становлять 6,8%, їхня сума рівномірно розподіляється між підприємцем і праців­ником. Другим за значимістю прямим податком є корпораційний податок на прибуток. Він стягується за двома ставками: на при­буток, який перерозподіляється, — 50%, на прибуток, який роз­поділяється у вигляді дивідендів, — 36%. Великі податкові піль­ги надаються при прискореній амортизації. У сільському госпо­дарстві закон дозволяє в перший же рік списати у фонд аморти­зації до 50% устаткування, а в перші три роки — 80%. Так дер­жава заохочує технічне переоснащення виробництва.

Податок на прибуток, однак, за величиною надходжень до бюджету поступається основному непрямому податку — податку на додану вартість. ПДВ у Німеччині приносить скарбниці 28% податкових надходжень. Загальна ставка податку —15%. Основні продовольчі товари і продукція культурно-освітнього призначен­ня, як і у Франції, обкладаються за зменшеною ставкою.

Непрямі податки доповнюються акцизами. Ними обклада­ються ті самі товари, що й в Англії і Франції. Надходження від акцизів (крім акцизу на ниво) направляються до федерального бюджету.

Місцеві бюджети підживлюються промисловим податком (ним обкладаються підприємства і фізичні особи, які займають­ся промисловою і торговельною діяльністю), земельним подат­ком і податком на власність. У цілому еволюція оподаткування в Німеччині відбувається в руслі тих тенденцій, які спостеріга­ються в Західній Європі: зменшення податкового тиску на при­буток, розширення спектра податкових пільг, спрямованих на заохочення технологічного прогресу, на розвиток підприємниц­тва взагалі і дрібного підприємництва особливо. Як і в сусідніх країнах (Франції й Англії), тут на початку 90-х років були про­ведені податкові реформи, які внесли істотні зміни в практику прямого оподаткування, надали значного полегшення вітчизня­ному виробнику.

До розвинутих податкових систем, які успішно виконують фі­скальну і регулюючу функцію, належить податкова система США. Вона формувалася протягом двох століть і виступає сього­дні як ефективний інструмент регулювання економіки. У США також діє триступінчаста податкова система, при цьому 70% над­ходжень припадає на федеральний бюджет. Водночас абсолютна величина і частка місцевих податків, а також податків окремих штатів залишаються високими. За їх рахунок (від 70 до 90%) фі­нансується утримання охорони здоров'я, освіти, соціального за­безпечення, місцевої поліції.

Як і в Німеччині, у США найбільші доходи скарбниці при­носить прибутковий податок з населення. Податок цей має прогресивний характер: його ставки зростають в залежності від величини доходу. До 1986 р. ставки прибуткового податку були диференційовані, вони були розбиті на 14 нормативів від 11 до 50%. З 1988 р. цей податок стягується за 5 ставками — 11,15. 28, 35 і 38,5%. Збільшено максимальні розміри неопода­ткованого доходу та скорочені максимальні ставки оподатку­вання. Спрощено систему податків у цілому і зменшено кіль­кість податкових пільг.

Другими за значенням для федерального бюджету є відраху­вання у фонди соціального страхування. Внески також мають обов'язковий характер і поділяються порівну між працівником і роботодавцем, причому розмір цих внесків має тенденцію до зро­стання. Так, у 1980 р. він становив 12,3% від фонду заробітної плати (тобто по 6,15% від кожної зі сторін), у 1988 р. — 15,02%, у 90-х роках — 15,3%.

Третім за величиною надходжень у бюджет виступає податок на прибуток корпорацій. Тут також спостерігається тенденція до зниження податкових ставок. До 1986 р. її загальний розмір був 46%, у 1987 р. — 40, у 2002 р. — 33, а тепер — 30.6%. Ставки корпоративного податку американських ТНК у 2004 р. продов­жують знижуватися, незважаючи на зростання їх прибутків. Це пов'язано з: розширенням діяльності ТНК на зарубіжних ринках, що дозволяє сплачувати менший відсоток із своїх доходів у США та інших країнах, де вони діють; з переміщенням виробництва у країни з менш жорсткими системами оподаткування; із зростан­ням виробництва на міжнародних ринках. У 2004 р. зниження ставки податку на прибуток дало можливість 68 американським ТНК заощадити 8 млрд дол. Діюча система оподаткування пе­редбачає, що за перші 50 тис. дол. прибутку варто платити 15%, за наступні 250 тис. — 25%, і тільки за більш високі суми прибу­тку податок досягає максимального рівня ставки податку. Така диференціація серйозно заохочує розвиток малого бізнесу і роз­ширює податкову базу країни. Як і в ряді інших країн, у США широко застосовуються прискорені норми амортизації, які дозво­ляють через механізм податкових пільг заохочувати науково-технічний прогрес.

На відміну від інших держав, федеральні акцизні збори не за­ймають значного місця в бюджеті США, тому що основну части­ну цього податку стягує місцева влада штатів.

Істотне значення в доходах федерального бюджету має пода­ток на спадщину. Його ставка коливається від 18 до 50%. Неопо­даткований мінімум становить 10 тис. доларів.

Широкими повноваженнями в галузі оподаткування володі­ють місцева влада і влада штатів. Прибутковий податок з насе­лення (крім федерального) введено владою 44 штатів. До бюдже­тів штатів, крім прибуткового, стягуються свої власні податки на прибуток з корпорацій, з продажів і податок на ділову активність. Великим джерелом поповнення місцевих (муніципальних) бю­джетів є податок на майно. У Нью-Йорку, наприклад, він забез­печує 40% доходної частини бюджету.

Разом з тим. незважаючи на значні надходження від різних податків — прямих і непрямих, — місцеві бюджети, особливо великих міст, не обходяться без субсидій, субвенцій і дотацій з федерального бюджету. В цілому ж історично сформована в США триступінчаста податкова система впливає благотворно на раціональне розміщення в країні промислових об'єктів, на під­вищення ділової активності в менш розвинутих регіонах. Подат­кова політика, яка проводилася із середини 80-х років, на думку ряду фахівців, позитивно вплинула на господарський розвиток країни, особливо в галузі малого бізнесу, і сприяла зменшенню безробіття і зростанню добробуту населення.

Отже, система оподаткування в промислово розвинутих краї­нах, яка існує в даний час, сформувалася після закінчення Другої світової війни. Процес її формування розтягнувся під впливом кейнсіанських доктрин (1950—1960-і роки), а на другому етапі (1970—1990-і роки) у податковому реформуванні переважали неокласичні (чи монетаристські) доктрини.