Державний кредит – це відносини між державою та іншими економічними суб’єктами щодо мобілізації додаткових грошових коштів на умовах добровільності, платності, строковості, в яких держава виступає як позичальник або гарант. Метою залучення коштів є: 1) покриття бюджетного дефіциту; 2) регулювання грошового обігу; 3) акумуляція коштів для інвестиційних програм. Забезпеченням державного кредиту виступає все майно, що є у власності держави, але обсяг застави в кредитній угоді не вказується. Суб’єктами державно-кредитних відносин з боку держави виступають: - Кабінет Міністрів України; - Органи влади АРК; - Органи місцевого самоврядування; - Мін.Фін.; - НБУ. В сучасних умовах державний кредит виконує такі функції: 1) фіскальну – сприяє акумуляції додаткових коштів до централізованих фондів держави; 2) регулюючу – регулює грошовий обіг за допомогою операцій на відкритому ринку, що впливає на пропозицію грошей і відповідно на процентну ставку. Державний кредит може мати дві форми: ощадна справа і державні позики. Ощадна справа належить до державного кредиту, коли ощадні установи виконують рол посередників при наданні позик державі за рахунок позичкових коштів населення без повідомлення реальних власників про купівлю державних ЦП. Основною формою державного кредиту виступають державні позики, які за правовим оформленням поділяють на: - державні позики, що забезпечені випуском ЦП; - державні позики, що надані на підставі угод. За правом емісії розрізняють державні і місцеві позики. Державні позики випускаються центральними органами управління. Надходження від них спрямовуються у Державний бюджет. Місцеві позики випускаються місцевими органами управління і спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. Оформлення державних позик здійснюється двома видами ЦП – облігаціями і казначейськими зобов’язаннями. Основними напрямками використання коштів, акумульованих за допомогою облігацій є: 1) покриття бюджетного дефіциту; 2) цільове використання; 3) поповнення позабюджетних фондів. Державні позики, що оформляються угодами, - це, як правилоо, кредити від урядів інших країн, міжнародних організацій та фінансових інститутів (МВФ, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку). За суб’єктами позичкових відносин державні позики поділяються на ті, що розміщуються: - Центральними органам управління; - Місцевими органами управління. За строками, на які позичаються кошти, державні позики поділяються на: - короткострокові (для покриття тимчасових касових розривів, строк погашення до 1 року); - середньострокові (1-5 років); - довгострокові (до 5 років і більше). За ознаками забезпеченості боргових зобов’язань – на без закладні і закладні; за методом визначення доходів позики поділяються на зобов’язання: 1) з твердим доходом – ставка відсотків фіксується на весь період; 2) з плаваючим доходом – ставка відсотків визначається під дією різних чинників, зокрема, від попиту і пропозиції на ЦП на фінансові ринки.
