Найбільш гострою для європейських країн проблемою є високий рівень безробіття, обумовлений, відповідно до розповсюдженої думки, надмірним податковим тягарем. У Європі в середньому податки становлять близько 40% ВВП, а рівень безробіття досягає 10%, при цьому в США і Японії, де податковий тягар не перевищує 30% ВВП, безробіття майже в два рази нижче.
Можна виділити декілька загальних напрямків податкової політики, проведених в останнє десятиріччя в європейських країнах, які мають регулюючий
характер (рис. 19.2).
Рис. 19.2 – Основні напрямки податкової політики Європейських країн
Прийняті або запропоновані на розгляд Ради ЄС заходи стосуються тільки принципів системи оподатковування і податкової бази, процентна ж ставка, як більш гнучкий елемент, залишається в підпорядкуванні національної влади. Зусилля органів ЄС зосередилися на двох головних напрямках: на гармонізації ставок ПДВ і впровадженні акцизних зборів; на уніфікації податків на доходи від цінних паперів і депозитів у банківських установах.
У більшості європейських країн максимальні надходження в бюджет забезпечують особисті прибуткові податки, при цьому в Данії за рахунок цього податку формується більше половини всіх податкових надходжень.
Податки на прибуток корпорацій становлять значно меншу, в порівнянні з особистими прибутковими податками, частку державних доходів. Європейські країни можна розділити на три групи в залежності від діючих у них систем оподаткування прибутку, які розрізняються за способами оподатковування частки, що розподіляється, і частки, що не розподіляється:
1) у Нідерландах, Швеції, Швейцарії, Люксембурзі та Іспанії діє класична система, відповідно до якої частина прибутку, що розподіляється, і частина прибутку, що не розподіляється, обкладаються за єдиною ставкою, що призводить до подвійного оподатковування доходу (ця система також діє в США, Австралії і Новій Зеландії);
2) у Великобританії, Франції, Канаді, Бельгії, Данії, Ірландії, Італії застосовується, так звана, система умовного нарахування, при якій до всього прибутку застосовується єдина ставка податку, але при виплаті дивідендів сплачена компанією частка податку акціонерам компенсується (нині ця система зазнає серйозної критики, оскільки, з одного боку, надає можливості для маніпуляцій з акціями і дивідендами, з іншого боку, створює перешкоди
для діяльності ТНК);
3) в Австрії, Фінляндії, Греції і Норвегії вищеназвані частини
прибутку обкладаються за різними ставками. Аналогічна система
використовується в Японії.
ФРН складно віднести до якої-небудь групи, оскільки тут застосовується комбінована система: ставки податку на частини прибутку різні, але при цьому кінцеві акціонери одержують компенсацію при розподілі дивідендів.
Значну частину державних доходів у всіх країнах формують непрямі податки – ПДВ і акцизи. Цей вид податків домінує в Ісландії, Ірландії і Португалії. Висока роль податку на додану вартість, що діє у всіх країнах ЄС, є характерною рисою європейських податкових систем.
З 1977 р. у ЄС ПДВ нараховується за єдиною системою, хоча зберігається значна диференціація за кількістю і рівнями ставок. Значно більша розбіжність існує в акцизах, особливо – на вино і алкогольні напої. Усе це призводить до значних відхилень у цінах на той самий товар у різних країнах, до зловживань і обмеження конкуренції. Виходячи з цього, в Білій книзі (1987 р.) Європейська Комісія запропонувала комплекс заходів для зближення ставок ПДВ і акцизів країн-учасниць у рамках програми створення єдиного режиму. Базовий рівень ПДВ визначений у межах 14-12%; пільгові ставки встановлені на продукти харчування, ліки і т.д. (4-9%); підвищені – на паливо, бензин і алкоголь. Такі рамки були обрані не випадково. Досвід США показує, що відхилення ставок податку на 5 пунктів істотно не впливає на конкуренцію між сусідніми країнами. В умовах ЄС для вільної дії ринкових сил досить обмежити розбіжність ±2,5 пункти. Наприклад, якщо середня ставка відсотка на будь-який товар становить 16,5%, то це означає, що в країнах-учасницях одночасно може діяти до п'яти різних податкових ставок.
У світовій практиці непрямі податки стягуються на підставі двох принципів: принципу країни походження і принципу країни призначення. Перехід з 1997 р. до принципу країни походження в торгівлі продуктами власного виробництва тісно пов'язаний зі скасуванням митного контролю на внутрішніх кордонах Союзу. Це означає, що система переміщення товарів усередині ЄС аналогічна існуючій на території окремої країни. Поняття «експортер-імпортер» у масштабі ЄС було замінено не митним визначенням «постачальник-замовник». Угоди з експорту-імпорту між компаніями різних країн-учасниць стали в один ряд з подібними операціями на національному рівні.
На основі аналізу зміни у податкових структурах індустріально розвинутих країн, які відбулися з 1989 р. по 1995 р., можна дійти висновку про зростаючий вплив процесів глобалізації і лібералізації на національну податкову політику. З 1989 р. практично по всіх групах країн спостерігається зближення податкових структур і по всіх видах податків – зменшення середнього відхилення. Результатом вільного переміщення капіталів і конкуренції за інвестиції є зближення рівнів податкових ставок у всіх індустріально розвинутих країнах, що, зрештою, відбивається на структурах податкових надходжень.
Процес гармонізації ПДВ і акцизів чітко прослідковується в зменшенні середнього відхилення по непрямих податках у ЄС з 6,2 до 5,0, що перевищує аналогічні показники по Європі в цілому і країнах ОЕСР. Найменші відхилення в зоні євро практично по всіх видах податків, з одного боку, показують високий ступінь інтегрування економік цих країн, з іншого боку, дозволяють зробити висновок про те, що процес бюджетної конвергенції, який не має безпосередньо на меті вирівнювання податкових структур, проте робить на них вплив не менший, ніж цілеспрямована гармонізація.
