Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими організаціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами, їх мета – сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.
Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку. Окрім МБРР, до структури Світового банку входять: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС). Головним завданням Світового банку є сприяння сталому економічному зростанню, яке веде до скорочення бідності в країнах, що розвиваються, шляхом надання допомоги у зростанні виробництва через довгострокове фінансування проектів і програм розвитку.
Якщо Міжнародний валютний фонд може надавати позики будь-якій із країн-членів МВФ, яка відчуває нестачу іноземної валюти для покриття короткострокових фінансових зобов'язань кредиторам в інших країнах, то Світовий банк надає такі позики переважно бідним країнам.
У липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінансовій конференції ООН у Бреттон-Вудсі (США), підписали "Заключний акт", складовими якого були: Статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції та розвитку (МВФ та МБРР).
Міжнародний валютний фонд (МВФ) – міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи Організації Об'єднаних Націй. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місце розташування – Вашингтон.
Згідно зі Статутом, метою створення МВФ було сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду, вживання системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань.
Протягом майже півстолітнього функціонування Міжнародний валютний фонд виявив неабияку гнучкість і високу пристосовність до мінливих умов розвитку міжнародних валютних відносин. Так, МВФ успішно забезпечував функціонування Бреттон-Вудської системи, яка проіснувала до початку 70-х років, відіграючи значну роль у зміцненні зовнішньоекономічних і валютно-фінансових зв'язків у світовому господарстві. Фонд вчасно відреагував на зміни у світовій господарській системі та обґрунтував основні принципи нової Кінгстонської валютної системи, став засновником нової міжнародної грошової одиниці – СДР.
Отже, МВФ створив сприятливі можливості для післявоєнного зростання і збалансованості міжнародної торгівлі, поліпшення економічних умов господарювання в окремих країнах та стабілізації світового господарства в цілому.
Після проголошення незалежності Україна почала відчувати гостру потребу в кредитах і була дуже зацікавлена стати членом МВФ. Для цього Кабінет Міністрів України розробив й затвердив "Програму економічних реформ і політики України" спеціально для подання Міжнародному валютному фонду. Ми пройшли всі етапи, необхідні для вступу до МВФ, і, нарешті, 27 квітня 1992р. Україна стала повноправним членом цієї впливової міжнародної організації.
Згодом, у 1995 р. між країнами-членами МВФ було досягнуто домовленості про створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Ця допомога реалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування.
Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фонду надаються звичайними каналами країнам-членам МВФ у вигляді траншів, або часток, які становлять 25 % квоти відповідної країни у Фонді. Для одержання першого та наступних кредитних траншів країни-члени МВФ повинні продемонструвати серйозні зусилля з подолання ними труднощів, пов'язаних зі станом платіжного балансу.
Механізм розширеного фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньострокові програми шляхом домовленості про розширене фінансування країн-членів МВФ з метою подолання труднощів з платіжним балансом, викликаних макроекономічними і структурними проблемами.
Україна делегувала своє представництво та захист інтересів у Раді директорів МВФ Нідерландам, які вважаються країною-опікуном України.
Завдяки членству в МВФ, Україна може отримувати досить вагомі кредити для структурної перебудови економіки та стабілізації валюти і залучати іноземні інвестиції. Так, на початку 1999 р. Україна отримала чергові транші за кредитними лініями stand by (резервний кредит МВФ, що означає "кредит підтримки") від МВФ на суму 77,8 млн. дол. США. Загалом за останні роки від Міжнародного валютного фонду Україна одержала 2,7 млрд. дол. США.
Після рішення Міжнародного валютного фонду збільшити загальний обсяг внесків країн-членів з 66,4 млрд. СДР (близько 93 млрд. дол. США) до 212 млрд. СДР (близько 297 млрд. дол. США), квота України зросте з 997,3 млн. до 1372 млн. СДР (1921 млн. дол. США).
Збільшення сумарних ресурсів МВФ і квоти України дасть змогу розраховувати на відповідне збільшення фінансової допомоги з боку МВФ, оскільки загальний обсяг кредитів Фонду прямо прив'язаний до розміру квоти країни-позичальниці МВФ. І хоча частка квоти України в сумарному обсязі квот Фонду дещо зменшиться у відсотковому обчисленні (з 0,690 до 0,647 %), у кількісному вираженні вона зросте і буде на 0,001 % більшою за квоту Польщі (0,646 %).
У 1944 р. на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі крім МВФ було утворено Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). Місце перебування його – Вашингтон. Це одна з найбільших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ, яка надає довгострокові кредити під державні програми тільки урядам та центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ.
МБРР на початку своєї діяльності був призначений, згідно з його Статутом, надавати потерпілим від війни країнам довгострокові кредити для відбудови їх економіки, а також гарантувати приватні інвестиції за кордоном.
Нині Банк надає технічну та фінансову допомогу більше ніж 100 країнам світу, які є членами Міжнародного валютного фонду. Основна маса кредитів направляється на розвиток виробничої інфраструктури та сільського господарства – галузей відносно малорентабельних, з високим строком окупності й витрат, куди не досить охоче вкладає кошти приватний капітал. МБРР фінансує: пріоритетні державні програми в галузях енергетики, імпорту обладнання для розвитку гірничої промисловості, інвестування проектів для будівництва нафто- і газопроводів, модернізацію підприємств тощо. Сьогодні налічується 180 держав-членів МБРР.
Статутний капітал МБРР утворюється шляхом підписання країн-членів на його акції та випуску облігацій. Акції розподіляються між країнами-членами відповідно до їх квот у Міжнародному валютному фонді. Першочергові внески до статутного капіталу здійснюються в розмірі 20 % від суми підписання, для створення власних ресурсів Банку, необхідних для здійснення його операцій. Інші 80 % мають бути сплачені за першою вимогою Банку. Значну частину позик МБРР надає з коштів, одержаних від розміщення на ринку капіталів своїх облігаційних позик.
Позики МБРР надаються, як правило, на термін 15-20 років і мають п'ятирічний пільговий період. Ці позики надаються країнам, які продемонстрували певне економічне зростання та соціальний прогрес. Кожна позика надається урядові чи під його гарантії для зацікавленій країні.
Рішення про надання кредиту приймаються Банком на основі експертних оцінок МВФ та попередніх оцінок ефективності проекту, визначених експертною комісією МБРР, причому технічна допомога (експертиза) входить в умови надання кредитів. Обумовлюються також необхідність надання допомоги, типи тих чи інших проектів, потреба у фінансуванні тощо. У розробці та здійсненні проектів Банку беруть участь близько 7 тис. фахівців із більш як 100 країн світу з досвідом роботи у різних галузях економіки. Щороку МБРР дає згоду на фінансування понад 100 проектів та програм, загальна вартість яких перевищує 15 млрд. дол. США.
Вступ України до Міжнародного валютного фонду забезпечив їй членство в МБРР (квоту – 10 678 акцій на загальну суму близько 5 млрд. дол. США), що дає можливість нашій державі залучати іноземні інвестиції для вирішення таких актуальних проблем, як стабілізація економіки, її структурна перебудова, інтеграція України у світове господарство.
Загалом, за останні роки Україна одержала від Світового банку 1,5 млрд. дол. США.
Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була створена як філія МБРР у 1960р. з метою зберегти вплив розвинутих західних держав на країни, що розвиваються. МАР надавала безпроцентний кредит на термін до 50 років (з 1986р. термін надання кредитів скорочено до 40 років для найменш розвинутих країн та до 35 років – для інших країн "третього світу"). Погашення кредитів починається з 11-го року після початку їх використання. Кредити надаються урядам та приватним організаціям країн, що розвиваються, без процентів.
Кредити МАР призначені найбіднішим і найменш платоспроможним країнам і виділяються з урахуванням розмірів їх території, річного доходу на душу населення, ступеня ефективності економічної політики. Тільки країни з річним доходом на душу населення, що становить менше ніж 1305 дол. США, можуть користуватися позиками МАР. Більшість кредитів МАР надає країнам з розмірами річного доходу на душу населення 800 дол. США або меншими.
Кожний фінансований МАР проект підлягає обов'язковій політико-економічній експертизі з метою найефективнішого використання фінансової допомоги. Кредити надаються в національній валюті держави чи її території.
У рамках програми спеціальної допомоги здійснюється підтримка країн, розташованих південніше Сахари, з низькими доходами і високими боргами.
Членами МАР сьогодні є 159 країн світу.
Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена в 1959 р. з ініціативи США. Її мета – заохочування розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантії уряду на термін від 5 до 15 років з умовою, що частину акцій компанії-позичальники продають МФК. Рівень відсоткових ставок відповідає існуючим на міжнародних фінансових ринках.
Статутний капітал МФК створено з внесків країн-членів. Розмір внесків пропорційний долі їх внесків до МБРР. У МФК беруть участь тільки члени МБРР. Свою діяльність МФК здійснює у таких основних напрямках:
• інвестування приватного сектору (головним чином, країн, що розвиваються);
• надання комплексних консультаційних послуг урядам і підприємствам у здійсненні приватизації;
• формування ринку капіталів у країнах з перехідною економікою.
Сьогодні до складу МФК входять 170 країн. У 1993 р. до МФК приєдналась Україна, що створило можливості для надання нашій країні прямих інвестицій у приватний сектор економіки, фінансування проектів приватних компаній тощо. Експерти МФК вивчали можливості та потенційні механізми реалізації програм приватизації в Україні, взяли участь в організації першого аукціону з продажу малих підприємств у Львові, орендного підприємства в Одесі.
З листопада 1994 р. МФК реалізує в Україні проект підтримки приватного підприємництва, який передбачає, з одного боку, консультування центральних органів влади з питань формування політики розвитку малого та середнього бізнесу, з іншого – створення спеціальних бізнес-центрів для конкретної допомоги підприємцям-початківцям, які вже функціонують у Луганську, Маріуполі, Хмельницькому, Черкасах, Дніпропетровську, Сумах та Вінниці.
Поряд з іншими успішно реалізується і важливий для майбутнього України проект МФК "Масова приватизація та післяприватизаційний розвиток України".
У 1988 р. країни-члени Світового банку створили Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ), яке страхує капіталовкладення від втрат, викликаних некомерційними ризиками. До його складу сьогодні входять 142 країни.
БАГІ доповнює діяльність інших міжнародних страхувальників і пропонує чотири основних типи гарантій при виникненні таких ризикових подій: неконвертованість валюти, експропріація, війна та громадянські заворушення, порушення умов контрактів.
Неконвертованість валюти – це захист від втрат, які виникли у зв'язку з неможливістю конвертувати місцеву валюту в іноземну для її переведення за межі країни перебування.
Експропріація – захист від втрат, які викликані діями уряду країни у зв'язку з обмеженням або ліквідацією права власності чи контролю над нею, а також права на застраховані інвестиції.
Війна і громадянські заворушення – це захист від збитків, заподіяних воєнними діями чи громадянськими заворушеннями, які призвели до руйнування чи заподіяння шкоди матеріальним активам підприємства або до створення перешкод для його діяльності.
Порушення умов контрактів – це відмова від зобов'язань за контрактом з одержувачем гарантій або його порушення з боку уряду країни перебування, коли одержувач гарантій не має можливості звернутися до суду чи арбітражного суду для розгляду позову про відмову від контракту або порушення його умов або рішення суду не приймається в розумні терміни чи таке рішення не може бути виконано.
Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) заснований у 1966 р. і призначений для сприяння зростанню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг з арбітражного розгляду і врегулювання суперечок між урядами й іноземними інвесторами; надання консультативних послуг; проведення наукових досліджень; надання інформації про інвестиційне законодавство. Послугами МЦВІС сьогодні користуються 119 країн-членів цієї організації.
Основним мотивом вступу країн до МВФ і Світового банку є можливість одержати зовнішні кредити та позики на більш сприятливих умовах порівняно з тими, що існують на міжнародних валютних ринках, як додаткові важливі валютні ресурси для врегулювання своєї заборгованості, для забезпечення рівноваги платіжного балансу. Крім того, ці країни можуть брати участь у конкурсних проектах зі спорудження різних об'єктів у інших країнах, що також відкриває додаткові можливості.
Специфічною міжнародною валютно-фінансовою організацією є заснований у 1930 р. Банк міжнародних розрахунків (БМР) з головною конторою у місті Базелі (Швейцарія). Він був створений як акціонерне товариство центральними банками Бельгії, Великої Британії, Італії, Німеччини, Франції, Японії і групою банків США. Статутний капітал БМР формується за рахунок продажу акцій центральним банкам країн-учасниць та на відкритому валютному ринку. Одночасно він, згідно з Гаазькою угодою, був заснований як міжнародна організація, діяльність якої регулюється міжнародним правом і яка користується привілеями й імунітетами, необхідними для виконання своїх функцій. Банк не є об'єктом швейцарського законодавства про компанії. Фактично Банк міжнародних розрахунків має статус міжнародного банку, який координує дії національних центральних банків.
Головним завданням БМР з часу його заснування було полегшення розрахунків за репатріаційними платежами Німеччини та військовими боргами. До його функцій входило також сприяння співробітництву центральних банків і розрахункам між ними.
Членами БМР є 33 країни Європи, Азії, США та ПАР. Згідно зі Статутом, на Банк міжнародних розрахунків покладено дві основні функції: сприяти співробітництву між центральними банками та забезпечувати сприятливі умови для міжнародних фінансових операцій; діяти як довірена особа або агент у проведенні міжнародних розрахунків своїх членів.
Отже, Банк міжнародних розрахунків активно сприяє міжнародному регулюванню валютно-кредитних відносин. Банк виконує такі операції:
• купівлю-продаж і зберігання золота;
• депозитно-позичкові операції з центральними банками;
• прийом урядових вкладів за особливими угодами;
• з валютою і цінними паперами (окрім акцій);
• на світових ринках (валют, позик, цінних паперів, золота) – як агент або кореспондент центральних банків;
• підписання угод з центральними банками з метою сприяння взаємним міжнародним розрахункам.
Головне джерело коштів БМР – короткострокові вклади (до трьох місяців) центральних банків у іноземній валюті або золоті.
Найвищим органом БМР є загальні збори, які скликаються щорічно з представників центральних банків країн-акціонерів Банку, голоси яких розподіляються пропорційно кількості їх акцій. Поточними справами керує Рада директорів.
Цікавою специфікою Банку є, з одного боку, сувора конфіденційність його діяльності, з іншого – той незаперечний факт, що за роки свого існування він перетворився у провідний інформаційно-дослідний центр аналізу найважливіших сучасних проблем розвитку міжнародних валютно-фінансових відносин. Його річні звіти – одне з найавторитетніших видань у фінансовому світі.
БМР відіграв велику роль в організації міжнародного валютного співробітництва, беручи участь у роботі органів Міжнародного валютного фонду та інших міжнародних та регіональних органів з питань функціонування світової валютної системи.
Банк міжнародних розрахунків – велика світова валютно-кредитна організація як за кількістю учасників, так і за характером діяльності. Адже БМР – міжнародний банк центральних банків, агент і розпорядник у різних міжнародних валютно-розрахункових та фінансових операціях, центр економічних досліджень і форумів міжнародного валютно-кредитного співробітництва.
Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) функціонує як фінансово автономна і юридично самостійна організація в рамках ЄС. Його створено з метою:
• сприяння збалансованому і стабільному розвиткові спільного ринку в інтересах Співтовариства;
• надання позик і гарантій на некомерційній основі для поліпшення фінансування в усіх секторах економіки:
- проектів розвитку найменш розвинутих регіонів;
- проектів модернізації і конверсії підприємств або підтримки нових видів діяльності, зумовлених прогресом у розвитку спільного ринку;
- проектів, які викликають спільний інтерес декількох країн-членів ЄС за рахунок різних джерел, що існують у держав.
Членами ЄІБ є 14 держав Європи-членів ЄС, за винятком Франції. Банк надає кредити як державним, так і приватним структурам у секторах комунікацій, економічної й енергетичної інфраструктур, промисловості, послуг і сільського господарства.
ЄІБ фінансує тільки частину вартості проектів, доповнюючи власні кошти позичальника та інші джерела фінансування. Його позики, як правило, не перевищують 50 % загальної суми вкладених у проект коштів.
Банк надає довгострокові позики, строк яких залежить від типу об'єктів і коливається від 7 до 12 років для промислових об'єктів та до 20 і більше років для проектів з розвитку інфраструктури.
Позики, як правило, сплачуються згідно з паритетом або в одній валюті, або в декількох різних валютах. Це валюти держав-членів Банку, євро та деякі вільноконвертовані валюти.
ЄІБ може фінансувати проекти за межами ЄС:
• у державах, які підписали Ямайську конвенцію;
• у країнах, які підписали угоду про співробітництво або створили асоціації з ЄС (Середземноморський регіон, Центральна і Східна Європа, Азія і Латинська Америка);
• у країнах-членах Європейської асоціації вільної торгівлі. У цьому разі кредити надаються для фінансування певних типів проектів, які мають особливе значення для ЄС, наприклад, у сфері телекомунікацій та енергопостачання; як граничні суми кредиту для фінансування проектів у одній чи групі країн згідно з угодами, конвенціями і рішеннями про фінансове співробітництво.
У 1991 р. розпочав свою діяльність новий регіональний міжнародний банк – Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), засновниками якого стали 40 країн світу. Місце перебування його – Лондон. Банк створений спеціально для сприяння економічним реформам у країнах Східної Європи та державах-колишніх республіках СРСР. Нині він активно допомагає постсоціалістичним країнам у реформуванні економіки та створенні конкурентоспроможної промисловості, розвитку взаємовигідних зв'язків між західно- та східноєвропейськими країнами, фірмами.
Сьогодні членами ЄБРР є 57 держав світу.
Основними функціями банку є: підтримка проведення країнами-членами структурних і галузевих економічних реформ, включаючи демонополізацію, децентралізацію і приватизацію, з метою більш повної інтеграції їх господарських структур у світову економіку шляхом сприяння:
• організації, модернізації та розширенню виробничої, конкурентоспроможної і приватновласницької діяльності, перш за все, малих і середніх підприємств;
• мобілізації національного й іноземного капіталу і впровадженню ефективного управління;
• інвестиціям у виробництво з метою створення конкурентного середовища, підвищення продуктивності праці, якості життя та поліпшення умов праці;
• наданню технічної допомоги в підготовці, фінансуванні й реалізації проектів;
• стимулюванню і розвитку ринків капіталу;
• реалізації значних і економічно обґрунтованих проектів, у яких задіяно більше однієї країни;
• екологічно стабільному розвитку.
Статутний капітал ЄБРР розподіляється так: 50 % капіталу належить країнам Європейського Союзу; 13,7% – країнам Східної та Центральної Європи; 11,3% – іншим європейським країнам; 10% – США; 8,5% – Японії; 6,5 % – іншим країнам світу.
Стратегія ЄБРР щодо України, яка стала членом Банку в 1992 p., випливає з його загальних завдань з урахуванням специфіки економічного розвитку нашої країни в сучасних умовах. Так, відразу після того, як Україна стала членом ЄБРР, відповідно до умов, викладених у постанові Ради керуючих Європейського банку реконструкції та розвитку від 28 березня 1992 p., нашій країні було відкрито кредитну лінію ЄС обсягом 130 млн. ЕКЮ для закупівлі медикаментів і продовольства, яку в наступному році було вичерпано.
Пріоритетними проектами фінансування для України виступають: конверсія, розвиток сільського господарства, приватизація, транспорт, телекомунікації, охорона навколишнього середовища.
В Україні ухвалено цілу низку проектів, які фінансуються й інвестуються Європейським банком реконструкції та розвитку:
- надання четвертого траншу кредитної лінії для малого та середнього бізнесу;
- проект розвитку українського приватного фінансового сектору шляхом купівлі пакетів акцій трьох українських комерційних банків та їх кредитування;
- включення Приватбанку та Першого українського міжнародного банку в члени Кредитної лінії зі сприяння зовнішній торгівлі;
- проект з надання кредиту Київському пивзаводу "Оболонь";
- проект модернізації Дарницької ТЕЦ (м. Київ);
- кредит та підтримка на частину акцій кондитерської фабрики "Світоч" (м. Львів);
- участь у статутному капіталі компанії "Українська хвиля" з метою створення дротового телефонного зв'язку в м. Львові та Львівській області;
- надання кредиту на модернізацію теплової електростанції у м. Старобешево Донецької області;
- кредит для впровадження газових лічильників у Дніпропетровській області та ін.
Країни, що розвиваються, також здійснюють інтенсивний пошук нових форм регіональних валютно-фінансових відносин, які б враховували їх інтереси та сприяли розвитку національних економік. У зв'язку з цим виник новий тип міжнародних регіональних установ – регіональні міжнародні банки розвитку.
Найвідоміший з них – Міжамериканський банк розвитку (МаБР). Місце перебування його – Вашингтон. Це кредитний інститут, створений у 1959 р. з ініціативи США для фінансування програм розвитку в країнах Латинської Америки. Операції почав здійснювати з 1961 р. Членами МаБР є 28 країн американського регіону та 18 нерегіональних країн.
Згідно зі Статутом, до головних завдань Банку належать: надання фінансової й технічної допомоги країнам Латинської Америки при будівництві невеликих підприємств у гірничій та переробній, легкій та харчовій промисловості, фінансування розвитку енергетики, транспорту, а також інфраструктури. За роки свого існування МаБР надав найбільший обсяг кредитів країнам "великої трійки" – Аргентині, Бразилії та Мексиці.
Банк надає кредити двох видів: на загальних комерційних умовах – з фонду звичайних ресурсів; на більш пільгових умовах – з фонду спеціальних операцій. Він уповноважений випускати облігації, гарантувати позики, що надаються урядами, і підтримувати розвиток приватних підприємств. Найвищим органом МаБР є Рада керуючих, до якої кожна країна направляє свого представника.
У 1992 р. декілька країн-членів Банку створили Багатосторонній інвестиційний фонд (БІФ), який почав функціонувати у 1993 р. Його головна мета – сприяти інвестиційній програмі в регіоні шляхом надання позик і субсидій у невеликих розмірах. Програма роботи Фонду розрахована на 5 років.
Іншу структуру Банку – Міжамериканську інвестиційну корпорацію (МІК) створено як його автономну філію з метою сприяння економічному зростанню регіональних країн, що розвиваються, шляхом заохочування створення і модернізації приватних підприємств, особливо малих і середніх.
МаБР має відділення у 26 країнах Латинської Америки та у Франції.
У грудні 1965 р. для фінансування різних програм розвитку в азіатських країнах за рішенням Економічної комісії ООН був заснований Азіатський банк розвитку (АзБР). Місце перебування його – Маніла (Філіппіни). Кошти банку формуються як шляхом мобілізації фінансових коштів регіону діяльності Банку, так і за рахунок залучення капіталів з країн інших континентів. АзБР може надавати позики, розміщувати облігації та інші зобов'язання, приймати за особливими угодами від урядів і організацій окремих країн кошти в спеціальні фонди. Зі свого боку Азіатський банк розвитку надає позики державним організаціям і приватним підприємствам з розрахунку 6,75 % річних.
Органами управління АзБР є: Рада керуючих, що складається з представників усіх країн-учасниць, і Правління (Рада директорів). Членами АзБР є 40 країн азіатського регіону та 16 нерегіональних країн.
Операції Банку поширюються на весь спектр економічного розвитку, але головна увага приділяється:
• сільському господарству (ірригація, розвиток сільських районів, рибальство, тваринництво, лісництво);
• енергетиці (проекти в галузі енергетики, видобутку природного газу та вугілля, створення нафтопереробних підприємств і мережі газопроводів);
• фінансовому сектору (надання невеликих позик малим і середнім підприємствам);
• транспорту і зв'язку (порти і судноплавство, дороги, залізниці, аеропорти, телекомунікації);
• соціальній інфраструктурі (водопостачання міського господарства, забезпечення житлом, інфраструктура міського господарства, проекти в галузі охорони здоров'я і народонаселення).
Діяльність з кредитування ведеться у двох основних формах: звичайне кредитування за рахунок ресурсів Банку і спеціальні операції, які фінансуються спеціальними фондами. АзБР здійснює також спільне фінансування з офіційними, комерційними та експортно-імпортними організаціями.
АзБР володіє акціями Азіатської фінансово-інвестиційної корпорації (АзФІК) зі штаб-квартирою в Манілі, яка є корпораційним об'єднанням Банку з групою, що складається з 25, в основному приватних, фінансових інститутів, розташованих в Азії, Америці та Європі. АзФІК була створена з метою підтримки розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються.
Банк активно співпрацює з організаціями системи ООН, особливо зі Світовим банком, МВФ, іншими міжнародними організаціями, Європейським Союзом, Фондом міжнародного розвитку ОПЕК і двосторонніми організаціями допомоги.
За період свого функціонування АзБР надав найбільші обсяги кредитів п'яти країнам: Індонезії, Південній Кореї, Філіппінам, Пакистану, Таїланду. Кредити надаються на 10-30 років з початком погашення через 2-7 років.
Першою міжнародною організацією незалежних країн Африки стала заснована у 1964 р. Група Африканського банку розвитку (АфБР). Місце перебування – Кот-д'Івуар. До його складу ввійшли: власне АфБР, Африканський фонд розвитку (АФР), який розпочав діяльність у 1974 р. та Довірчий фонд Нігерії (ДФН), який був створений згідно з угодою, підписаною між АфБР і урядом Нігерії у 1976 р. Ці три інститути – самостійні юридичні особи.
Африканський банк розвитку (АфБР) був створений відповідно до угоди, підписаної у 1963 p., яка набрала чинності у 1964 р.
Основною метою створення АфБР було сприяння:
• економічному розвитку й соціальному прогресу регіональних держав-членів АфБР;
• фінансуванню інвестиційних програм і проектів;
• мобілізації ресурсів шляхом організації спільного фінансування, що здійснюється Банком разом з дво- і багатосторонніми інститутами розвитку;
• заохоченню державних і приватних інвестицій;
• наданню необхідної технічної допомоги в підготовці проектів розвитку.
Банк здійснює такі операції:
• бере участь у капіталі державних і приватних організацій та підприємств;
• надає прямі позики або бере участь у позиках, що надаються третьою країною;
• частково або повністю гарантує позики, що надаються третіми країнами.
У своїй фінансовій політиці АфБР керується такими основними принципами: позики повинні мати здорову основу; пріоритет надається проектам, які найбільшою мірою сприяють зростанню економіки континенту в цілому і включені в національні або регіональні програми розвитку, причому проектам регіональних програм надається перевага. Претендувати на одержання позик Банку можуть лише уряди країн-членів АфБР. Щодо державних або приватних підприємств інших країн Африки, то вони можуть одержати позики за умови обов'язкового гарантування їх урядом своїх країн. Членами АфБР є 52 незалежні держави Африканського континенту і 25 нерегіональних країн.
З метою поповнення фінансових ресурсів Африканського банку розвитку у 1972 р. було створено Африканський фонд розвитку (АФР), де 50% голосів належить АфБР, хоча частка його капіталу у Фонді становить лише 2,8%. До складу АфБР входить 26 країн світу.
Основна мета створення АФР:
•фінансування на пільгових умовах з метою сприяння вкладу Африканського банку розвитку в економічний і соціальний розвиток найбідніших африканських країн-членів Фонду;
•фінансування з метою сприяння співробітництву, в тому числі на регіональному і субрегіональному рівнях, розвитку міжнародної торгівлі, головним чином між країнами-членами АФР.
Довірчий фонд Нігерії (ДФН) функціонує з 1976 р. Його мета – сприяння розвитку країн-членів АфБР з низьким рівнем доходів населення шляхом надання позик на пільгових умовах.
Ресурси ДФН повністю забезпечуються урядом Нігерії, а операції здійснюються під керівництвом Ради директорів і президента Африканського банку розвитку.
Всі регіональні країни-члени Групи Африканського банку розвитку мають можливість рівною мірою користуватися кредитами Банку. Однак, враховуючи різні рівні економічного розвитку, Банк виділив групу найбідніших країн як основний об'єкт фінансування на пільгових умовах із ресурсів АфБР, Африканського фонду розвитку та Довірчого фонду Нігерії.
З 31 грудня 1993 р. країни-члени Групи АфБР, які є позичальниками, розділені на три основні категорії:
• категорія А – регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення, що не перевищує 510 дол. США;
• категорія В – регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення від 510 до 590 дол. США;
• категорія С – регіональні країни-члени з обсягом ВНП на душу населення понад 590 дол. США, а також ті, які відмовилися від свого права користуватися фінансуванням Групи АфБР.
У 1976 р. Кенія, Танзанія і Уганда створили Східноафриканський банк розвитку (САБР), довгострокова стратегія якого (затверджена в 1993 р.) націлена на сприяння найбільш важливим для розвитку сферам підприємництва, орієнтованим на експорт та приватизацію державних підприємств, фінансову підтримку ініціатив з розвитку ринків капіталу в Східній Африці й впровадження механізмів залучення фінансових ресурсів на ринках капіталу в регіоні.
Банк розвитку держав Центральної Африки (БРДЦА) виник у 1975 р. згідно з Договором про створення Митного й економічного союзу Центральної Африки. Його членами є 6 африканських країн та 5 інших акціонерів, у складі яких: Німеччина, Франція, Кувейт, Африканський банк розвитку та Банк держав Центральної Африки.
У своїй діяльності головну увагу Банк приділяє фінансуванню проектів розвитку промисловості, енергетики, інфраструктури, транспорту, телекомунікацій і сільського господарства, а також фінансуванню досліджень. У 1989 р. країни-члени Банку створили Спеціальний фонд розвитку сільських районів з метою поліпшення системи фінансування базових проектів розвитку сільських районів.
Згідно з Угодою, підписаною в 1973 p., був створений Західноафриканський банк розвитку (ЗАБР), членами якого є 7 африканських країн та 6 інших акціонерів.
Політика діяльності Банку має три аспекти:
• субрегіональне співробітництво (відносини з регіональними та субрегіональними організаціями розвитку Африканського континенту);
• двосторонні відносини з країнами Західної та Північної Європи, Канади і Японії;
• відносини з міжнародними організаціями.
Арабський фонд економічного і соціального розвитку (АФЕСР) був створений згідно з Угодою, підписаною в 1968 р. До його складу входить 21 країна-член Ліги арабських держав. Місце перебування – Кувейт.
Фонд бере участь у фінансуванні проектів економічного й соціального розвитку в арабських державах шляхом кредитування та надання технічної допомоги, а також здійснює підтримку діяльності з програм фінансування міжарабської торгівлі. АФЕСР надає урядам, державним і приватним організаціям пільгові кредити на здійснення проектів, спрямованих на зміцнення арабського співробітництва.
Завдяки ініціативі країн-членів Ліги арабських держав (ЛАД) у 1977 р. було засновано Арабський валютний фонд (АВФ), до складу якого входять 20 країн-членів ЛАД. Місце перебування – Абу-Дабі (Об'єднані Арабські Емірати).
Основна діяльність Фонду – надання кредитів на підтримку програм структурних реформ. АВФ надає державам-членам позики з метою сприяння фінансуванню їх платіжних балансів, підтримки їх зусиль у проведенні економічних перетворень для досягнення стабільності й подолання внутрішніх і зовнішніх економічних труднощів.
У 1973 р. в Джидді (Саудівська Аравія) 23 країни-члени Організації Ісламська конференція (ОІК) заснували Ісламський банк розвитку (ІБР). Сьогодні до його складу входять 47 країн.
Основні напрямки діяльності Банку: надання позик для фінансування проектів у сфері інфраструктури (дороги, зв'язок, школи та ін.); участь у капіталі сільськогосподарських підприємств; фінансування проектів, які передбачають швидку віддачу, шляхом пайової участі в прибутках; лізинг, продаж у розстрочку, фінансування імпорту; фінансування технічної допомоги країнам-учасницям (техніко-економічне обґрунтування проектів, консультаційні послуги, надання коштів для здійснення дослідницьких робіт та навчання персоналу).
Результатом діяльності специфічного регіонального угруповання – Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ), яке функціонувало з 1949 по 1991 p., було створення двох міжнародних регіональних банків – Міжнародного банку економічного співробітництва (МБЕС) та Міжнародного інвестиційного банку (МІБ).
МБЕС було засновано країнами-членами РЕВ у жовтні 1963 р. для здійснення багатосторонніх розрахунків у перевідних рублях, сприяння економічному співробітництву країн-членів РЕВ з іншими державами, виконання ними взаємних зобов'язань з товарних поставок. Місце перебування – Москва. Головним напрямком діяльності Банку були: розрахунки і кредитування взаємного товарообороту та інші міждержавні розрахунки країн РЕВ. За період з 1964 по 1990 р. обсяг операцій Банку, враховуючи порівняно низький рівень так званих планових цін, склав величезну суму – 4,5 трлн. перевідних рублів, а прибуток за цей же період – 818,5 млн. перевідних рублів, у тому числі 37,8 % – у конвертованих валютах.
Припинення операцій у перевідних рублях та перехід країн-членів РЕВ на взаємні розрахунки в конвертованих валютах з 1 січня 1991 р. викликали суттєві зміни в діяльності МБЕС. Ще в грудні 1990 р. були внесені зміни в Угоду про організацію Банку і в його Статут. Банку було доручено сприяти переходу постсоціалістичних країн до ринкової економіки, розвитку ринкових відносин між суб'єктами господарських зв'язків в світі незалежно від форми власності. З початку 90-х років Банк активно розвиває комерційну діяльність (операції в конвертованій валюті, широке залучення комерційної клієнтури, розрахунково-кредитна діяльність з обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків у вільноконвертованих валютах).
На засіданні Ради МБЕС наприкінці 1992 р. (м. Братислава) країни-члени Банку підтвердили свою зацікавленість у збереженні МБЕС як унікального банку з багатонаціональним колективом спеціалістів і продовженні його діяльності на комерційній основі. Однак валютні операції здійснюються Банком у надзвичайно складному становищі, яке зумовлене ізоляцією МБЕС на світових валютних та кредитно-фінансових ринках, а також невиконанням країнами-боржниками Банку своїх зобов'язань щодо погашення кредитів, що значно знизило його платоспроможність.
Міжнародний інвестиційний банк (МІБ) країни-члени РЕВ створили в липні 1970 р. для взаємного кредитування. Згідно зі Статутом, Банк надавав довготермінові та середньострокові кредити для реалізації спільних заходів, спрямованих на поглиблення міжнародного поділу праці, розвитку спеціалізації і кооперування виробництва, розширення сировинної і паливної бази, прискорення науково-технічного прогресу. Середньострокові кредити надавалися банкам, господарським організаціям і підприємствам країн РЕВ, міжнародним організаціям, банкам інших країн на строк до 5 років, довготермінові – до 15 років на умовах 3-5 % річних. За кредитами в конвертованих валютах ставки визначалися з урахуванням відсоткових ставок основних світових валютних і кредитних ринків.
Функціонування кредитів МІБ у перевідних рублях було тісно пов'язано з системою багатосторонніх розрахунків через МБЕС, оскільки перевідний рубль виник як результат експорту на рахунках МБЕС.
У 1971 -1991 pp. МІБ взяв участь у кредитуванні 155 об'єктів, понад 100 з яких до 1992 р. були здані в експлуатацію. Загальна кошторисна вартість цих об'єктів склала майже 33 млрд. ЕКЮ. Це – розширення потужностей угорського автобусного заводу "Ікарус", реконструкція машинобудівного комбінату "Умформтехнік", комбінату з виробництва сільгоспмашин "Фортшріт" (НДР), будівництво трьох цукрових заводів на Кубі, освоєння Ямбурзького газового родовища і будівництво газопроводу Ямбург – Західний кордон СРСР, закупівля машин і обладнання для будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату та багато інших.
Після розпаду РЕВ і припинення багатосторонніх розрахунків у перевідних рублях, МІБ з 1991 р. став здійснювати операції тільки в конвертованих валютах. Банк продовжує роботу з об'єктами, прийнятими на кредитування в попередні роки та здійснює кредитування ряду нових об'єктів, таких як: реконструкція і модернізація Дунайського нафтопереробного заводу (Угорщина), розширення виробництва текстильних машин на заводах "Збройовка Всетін" (Чехія), модернізація заводу "АвтоВаз" (Росія), оснащення сучасним обладнанням комерційного товариства "Текстилькотон" (Румунія) та ін. МІБ установив тісні кореспондентські відносини з новими банками Болгарії, Румунії, Чехії, Словаччини, з 30 комерційними банками Росії, України, Білорусі та Молдови.
У 1991 р. Банк підключився до всесвітньої системи міжбанківських телекомунікацій СВІФТ, значно розширив локальну мережу персональних комп'ютерів і перейшов на самостійну автоматизовану обробку інформації.
Отже, навіть у важких умовах глибоких економічних перетворень у постсоціалістичних країнах Міжнародний інвестиційний банк всіляко намагається зміцнити свою життєдіяльність, розширюючи співробітництво з традиційними та новими партнерами.
Однією з нових міжнародних регіональних валютно-фінансових установ можна вважати створений згідно з підписаною в Мінську на початку 1993 р. угодою Міждержавний банк Співдружності Незалежних Держав (МБ СНД). В угоді передбачається, що Банк покликаний сприяти координації кредитно-грошової політики країн-членів, вирішенню проблем міждержавних розрахунків на основі багатостороннього клірингу. За базову валюту в усіх розрахунках Банку був прийнятий російський рубль. Росія має 50 % від загальної кількості голосів Міждержавного банку СНД.
Контрольні запитання та завдання:
1.Яка мета створення Міжнародного валютного фонду? Які його головні функції?
2. Охарактеризуйте участь України в роботі МВФ.
3. Яка мета створення регіональних банків розвитку?
4. У чому специфіка діяльності Міжнародного банку економічного співробітництва та Міжнародного інвестиційного банку?
5. Охарактеризуйте перспективи розвитку Міждержавного банку СНД.
