Некомерційні організації і установи функціонують принципово на інших засадах, ніж комерційні підприємства. Головним чином, вони належать до невиробничої сфери. Особливістю діяльності вказаних організацій є те, що вони не виробляють матеріальний продукт, не створюють вартість. Заклади невиробничої сфери існують за рахунок продукту, створеного у матеріальному виробництві. І тому рівень матеріально-технічної бази, оплати праці працівників цих установ в значній мірі залежить від розвитку матеріального виробництва. Частина чистого продукту, створеного працею робітників у виробничій сфері за допомогою фінансів через бюджет і державні цільові фонди, направляється на фінансування організацій невиробничих галузей.
Установи, що утримуються за рахунок коштів бюджетів, називаються бюджетними. Це – школи, дитячі дошкільні заклади, лікарні, поліклініки, професійно-технічні училища, вищі навчальні заклади, державні органи влади і управління тощо. У більшості випадків перелічені заклади надають населенню послуги безкоштовно. Матеріальною основою функціонування установ невиробничої сфери є основні невиробничі фонди, за якми амортизація не проводиться. В даній сфері використовується висококваліфікована робоча сила – це спеціалісти з вищою освітою, кандидатськими і докторськими ступенями, яка потребує відповідної оцінки і оплати. Тому найбільша питома вага у видатках бюджетних установ – це оплата праці.
Установи, що працюють у невиробничій сфері, можна поділити на 3 групи в залежності від організації їх діяльності:
1) установи, що знаходяться на бюджетному фінансуванні (лікарні, школи, технікуми та ін.);
2) установи, що працюють на засадах господарського розрахунку, отримують доходи і повністю відшкодовують свої видатки, пов'язані з основною діяльністю та її розвитком (побутові, видовищні, житлово-комунальні організації). Переважно вони мають низький рівень доходності; високий рівень характерний лише для кредитних, страхових та інших фінансових установ;
3) структурні підрозділи бюджетних установ, що працюють на засадах негосподарської розрахункової окупності затрат. Надають послуги і виконують роботи за плату, за рахунок якої відшкодовують свої затрати, сплачують передбачені законодавством податки, але самостійного юридичного статусу не мають. Це – платні кабінети спеціалістів в медичних закладах, науково-дослідні та інформаційні центри ВНЗ тощо.
Серед всіх некомерційних структур найбільшу частину складають бюджетні організації, діяльність яких за останні роки зазнала багатьох змін. Для багатьох з них головним джерелом фінансування залишається бюджет.
Фінансовий план бюджетної організації складається у вигляді кошторису. Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.
Кошторис має дві складові: загальний фонд – у ньому показується обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій; спеціальний фонд – у ньому показується обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних із виконанням установою основних функцій.
Формування кошторису здійснюється на підставі лімітної довідки про асигнування з бюджету, яку владна організація надсилає всім підпорядкованим установам протягом двох тижнів із дня затвердження бюджету, з якого проводиться фінансування установи.
Кошторис доходів і видатків складається на календарний рік і затверджується керівником владної організації не пізніше, ніж через місяць після затвердження відповідного бюджету, з якого проводиться фінансування установи. Крім кошторису на затвердження владної організації подається штатний розпис установи.
У доходній частині кошторису доходів і видатків вказуються надходження коштів із загального фонду бюджету, а також надходження коштів із спеціального фонду бюджету. Найбільш розповсюдженими видами надходжень бюджетних установ за платні послуги і роботи є:
- кошти, що надходять за навчання, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів;
- плата за надання додаткових освітніх послуг;
- плата батьків за утримання дітей в дитячих дошкільних закладах;
- плата за надані медичні послуги;
- доходи від реалізації продукції навчально-виробничих та лікувально-виробничих майстерень, цехів;
- доходи від надання в оренду майна;
- плата за проживання в гуртожитках та ін.
Загальна сума доходів установи визначається з урахуванням залишків коштів на початок року за усіма надходженнями.
У видатковій частині кошторису доходів і видатків надаєтьсяться загальна сума витрат установи з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації. При цьому виділяються окремо поточні і капітальні видатки.
В кошторисі окремо виділяються платежі бюджетної установи до бюджету. У зв'язку із тим, що бюджетні установи – це неприбуткові організації, то, згідно діючого законодавства, звільняються від оподаткування доходи вказаних установ, отриманих у вигляді:
- коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань;
- пасивних доходів;
- коштів або майна, які надходять до бюджетних організацій як компенсація вартості отриманих державних послуг.
В умовах дефіцитності державних фінансових ресурсів найбільш реальним виходом із такої складної ситуації є запровадження страхової медицини, яка дасть можливість залучити нові джерела доходів, покращити матеріально-технічну базу лікувальних закладів. Як свідчить практика ринкових країн, страхова медицина охоплює фінансування:
- видатків на медичне обслуговування населення;
- підготовку медичних кадрів;
- видатків на наукові дослідження в галузі медицини;
- будівництво нових медичних закладів.
Страхова медицина передбачає впровадження медичного страхування як окремого виду страхування, об'єктом якого є видатки, пов'язані із здоров'ям, наданням медичної допомоги населенню.
При страховій медицині джерелами фінансування видатків на охорону здоров'я є:
1) бюджетні кошти, що спрямовуються на підготовку медичних кадрів, фінансування наукових досліджень, будівництво нових медичних установ, оплату медичних послуг для непрацюючих громадян;
2) кошти суб'єктів господарювання – обов'язкові внески, що входять до складу витрат виробництва. За рахунок цих надходжень оплачується гарантована медична допомога для працюючих громадян;
3) кошти населення для оплати медичних послуг на рівні вищому, ніж той, що гарантується обов'язковими внесками суб'єктів господарювання на медичне страхування.
Для запровадження страхової медицини і медичного страхування необхідно провести значну підготовчу роботу для узагальнення даних щодо статистики захворювань і розробки науковообґрунтованих розмірів обов'язкових відрахувань на медичне страхування. Доцільним є вивчення закордонного досвіду.
Відрахування на медичне страхування повинні бути визначені в таких розмірах, щоб:
- забезпечити фінансування затрат медичних закладів;
- врахувати створення резервного фонду, який буде використовуватися у випадках збільшення захворювань;
- відшкодувати затрати страхових організацій – посередників у медичному страхуванні;
- передбачити формування прибутку страховими організаціями, які працюють в умовах комерційного розрахунку.
Контрольні запитання та завдання:
1. Назвіть особливості формування суб’єктів господарювання.
2. Коли і між ким виникають грошові відносини?
3. Які існують категорії фінансів господарюючих суб’єктів?
4. Які групи некомерційних установ та організацій формуються в невиробничій сфері?
5. Назвіть особливості формування кошторису некомерційних установ та організацій.
