Як зазначено вище, одним з головних важелів державного регулювання економіки, засобом налагодження нових економічних взаємовідносин підприємців з державою в Україні є податкова система.
Податкові відносини розвиваються під впливом цілого комплексу законів. У зв'язку з цим розвиток одержала ідея про податкове право як про самостійну область науки.
Податкове право – це сукупність правових норм, що регулюють відносини в області оподатковування.
Джерелом податкового права виступають податкові закони та інші нормативні акти: правила, розпорядження, інструкції.
Відносини в сфері податків можуть існувати тільки у формі правовідносин. Податкові правовідносини – відносини, що виникають при сплаті податків підприємствами, громадянами, де сторони беруть участь як носії прав і обов'язків відповідно до чинного законодавства.
Суб'єктами податкових відносин є:
- податкова адміністрація,
- юридичні і фізичні особи.
Різниця між оподатковуванням громадян і юридичних осіб складається в механізмі оподатковування і в стягуванні не внесених у термін податків.
Об'єкти податкового права можна об'єднати в одне визначення – матеріальні блага юридичних і фізичних осіб, з яких у встановленому законом порядку стягуються податки. Виникнення податкових правовідносин можливе тільки при наявності податкового закону, під яким розуміється правовий акт вищого органа законодавчої влади, що зобов'язує юридичних і фізичних осіб сплачувати в бюджет платежі у виді податків у визначеному розмірі й у встановлений термін.
Податкова політика являє собою сукупність заходів, які спрямовані на те, щоб упорядкувати діяльність у системі оподаткування, здійснити на неї позитивний вплив та передбачити об’єктивне проходження процесу, взаємовигідних, як для платників податків, так і для тих, хто збирає податки.
Основи податкової політики України, як незалежної держави, були закладені постановою ВРУ від 23.12.1995р. „Про основні положення податкової політики та податкової реформи України” та від 04.12.1996р. „Про основні положення податкової політики”, якими були визначені перелік податків і зборів, які підлягають стягненню на території України, а також основні принципи побудови системи оподаткування. У подальшому вони були відображені у Законі України „Про систему оподаткування”, який був прийнятий 18.02.1997р.
Головним призначенням податкової політики є акумуляція коштів до бюджету з метою подальшого забезпечення ефективних пропорцій. Однак, у теперішній час розробка та застосування такої податкової політики, особливо в умовах глобалізації економіки, – складний процес.
Податкова політика України повинна бути спрямована на створення сприятливого клімату для виробників.
У жодній країні реальна ринкова економіка не обходиться без втручання держави. Державне регулювання спостерігається практично у всіх сферах фінансово-господарської діяльності – як суб'єктів підприємництва, так і громадян, та охоплює досить широке коло економічних питань.
Державне регулювання пов'язане із здійсненням властивого державі комплексу економічних функцій, найважливішими з яких є:
- забезпечення законодавчої бази і суспільної атмосфери, що сприяє ефективному функціонуванню економіки;
- забезпечення конкурентоспроможності економіки і захист національного виробництва;
- забезпечення процесу соціально справедливого перерозподілу доходів і національного багатства;
- оптимізація структури національної економіки за допомогою перерозподілу ресурсів згідно з цілями, визначеними у довгостроковій стратегії розвитку;
- згладжування впливу економічних циклів на національну економіку, стимулювання економічного зростання.
Методи державного регулювання можна умовно поділити на прямі і непрямі. Прямі ґрунтуються на владно-розпорядницьких відносинах, а непрямі, до яких належить і політика в сфері оподатковування, передбачають створення економічної зацікавленості або незацікавленості у певних діях. Непрямі методи регулювання найбільш органічно вписуються в існуючу реальність, і тому в рамках ринкової системи вони одержали широке розповсюдження.
Податкова політика відображає тип, ступінь і мету державного втручання в економіку і змінюється залежно від ситуації, що сформувалася в ній.
Податкова політика повинна забезпечити рішення двоєдиної задачі: з одного боку – це встановлення оптимальних податків, що не будуть стримувати розвиток підприємництва, а з іншого боку – забезпечення надходження в бюджет коштів, достатніх для задоволення державних потреб. Тому основна задача державних органів полягає в тому, щоб створити податковий механізм, що налаштовується під впливом господарської поведінки юридичних і фізичних осіб.
Завдання податкової політики зводяться, головним чином, до забезпечення держави фінансовими ресурсами, створення умов для регулювання господарства країни в цілому, згладжування нерівності в рівнях доходів населення, що виникає в процесі ринкових відносин. Усю сукупність завдань податкової політики можна умовно поділити на три основні групи:
- фіскальна – мобілізація коштів до бюджетів усіх рівнів для забезпечення держави фінансовими ресурсами, необхідними для виконання її функцій;
- економічна або регулююча – спрямована на підвищення рівня економічного розвитку держави, пожвавлення ділової і підприємницької активності в країні і міжнародних економічних зв'язків, сприяння вирішенню соціальних проблем;
- контролююча – контроль за діяльністю суб'єктів економічних відносин.
Умовно виділяють три можливі типи податкової політики:
Перший тип – високий рівень оподатковування, тобто політика, що характеризується максимальним збільшенням податкового тягаря. При цьому неминуче виникнення ситуації, коли підвищення рівня оподатковування не супроводжується приростом надходжень до бюджетів різних рівнів.
Другий тип – низький податковий тягар, коли держава максимально враховує не тільки власні фіскальні інтереси, але й інтереси платників податків. Така політика сприяє якнайшвидшому розвитку економіки, особливо її реального сектора, оскільки забезпечує найсприятливіший податковий і інвестиційний клімат (рівень оподатковування нижчий, ніж в інших країнах, відбувається активне залучення іноземних інвестицій, у тому числі експортно орієнтованих, і, відповідно, зростає рівень конкурентноздатності національної економіки). Податковий тягар на суб'єкти підприємництва істотно пом'якшено, але державні соціальні програми значно урізано внаслідок скорочення бюджетних доходів.
Третій тип – податкова політика з досить істотним рівнем оподатковування як для корпорацій, так і для фізичних осіб, що компенсується для громадян країни високим рівнем соціального захисту, існуванням значної кількості державних соціальних гарантій і програм.
Для податкової політики країн, які мають довгострокову концепцію побудови національної економіки, характерні такі риси:
- чітке визначення проблем, що стоять перед економікою країни;
- ранжирування цілей за ступенем їх важливості і концентрація зусиль на досягненні головних з них;
- проведення аналітичної роботи і вивчення іноземного досвіду податкових реформ, чітке уявлення про економічні результати, вигоди і втрати при здійсненні кожної з програм реформування;
- оцінка ефективності реалізації подібних програм у минулому;
- аналіз наявних у розпорядженні інструментів;
- аналіз вихідних умов;
- корегування політики з урахуванням національної специфіки і специфіки часу.
Взагалі податкова політика здійснюється через податковий механізм, що являє собою сукупність організаційно-правових форм і методів управління оподатковуванням. Держава додає цьому механізму юридичну форму за допомогою податкового законодавства.
Метою податкової політики України повинні бути розвиток ринкової інфраструктури, подолання спаду виробництва, стабілізація економіки і стимулювання пріоритетних сфер діяльності.
Стратегічною метою податкової політики повинна стати побудова в Україні стабільної податкової системи, яка б забезпечувала достатній рівень податкових надходжень у бюджети різних рівнів, ефективне функціонування економіки країни, справедливий перехід до оподаткування всіх категорій платника, створення умов для подальшої інтеграції України у світове співтовариство.
Зазначимо, що податкова система – це головне джерело, яке включає до себе і систему оподаткування, і податкову політику.
Стратегічними цілями податкової політики в сучасних умовах є:
- скасування більшості прямих податкових пільг суб'єктам господарювання незалежно від форм власності;
- зниження тіньової економіки і легалізація тіньових форм бізнесу;
- збалансована регіональна бюджетна політика, збільшення податкових надходжень у місцевий бюджет;
- збільшення податкових надходжень від податку на прибуток фізичних осіб за рахунок зростання рівня доходів і максимально ефективної реалізації прав власності;
- максимальне зниження кількості податків і регулювання в сфері підприємницької діяльності, особливо в сфері малого і середнього бізнесу;
- значне збільшення обсягів довгострокового інвестування і прийняття внесків населення у фінансово-кредитну сферу за рахунок вітчизняних і закордонних джерел.
При розробці податкової політики необхідно враховувати інтереси всіх сторін податкових відносин. З одного боку – це прагнення суб'єктів економіки до мінімізації податкових платежів, а з іншого боку – інтереси держави, що виходять з необхідності повної реалізації своїх функцій.
Важливою передумовою забезпечення стійкості економічного зросту в Україні є активізація господарської діяльності. Ключову роль у механізмі активізацій повинна займати податкова політика, за допомогою якої держава може здійснювати вплив на усі економічні процеси.
Удосконалення системи оподатковування повинне відбуватися шляхом поступового зниження податкового тягаря в процесі довгострокової поетапної податкової реформи. Основними вихідними елементами цієї реформи повинні стати:
· науково обґрунтована державна політика доходів, законодавчо закріплена Податковим Кодексом;
· система оподатковування, що повинна мати інвестиційну і соціальну спрямованість;
· податкова система, основою якої повинні стати прямі податки, де об'єктом оподатковування є дохід фізичної особи, прибуток юридичної особи, земля, майно і капітал;
· ліквідація податкових пільг сприяє перерозподілові доходів, що деформують вартісні показники в економіці і знижають конкурентоспроможність виробника;
· подальше впровадження і посилення ролі місцевих податків та зборів у формуванні доходів місцевих бюджетів;
· подальше використання митних тарифів як механізму удосконалення оподатковування в зовнішньоекономічній діяльності.
Податкова політика має бути гнучкою, оптимально пов’язувати інтереси держави з інтересами товаровиробників, рядових платників податків, суттєво впливати на забезпеченість підприємств обіговими коштами.
Існуюче сьогодні податкове законодавство не стимулює підприємства до поповнення власних обігових коштів, ефективного їх використання. У зв’язку з цим важливими шляхами впливу податкової політики на стимулювання підвищення рівня забезпеченості підприємств обіговими коштами є:
- обов’язкове стимулювання частини прибутку підприємства на поповнення обігових коштів;
- оптимізація узгодження строків сплати податків і часу отримання доходів;
- звільнення від оподаткування частини прибутку, яка спрямовується на поповнення власних обігових коштів.
Податкова політика не може претендувати на статус ефективної, якщо не враховує оптимальної межі податкового навантаження на конкретного виробника і на економіку в цілому.
Основними умовами реалізації податкової політики, її структурної спрямованості і соціальної орієнтації є:
- рівень прогресивності ставок оподаткування;
- дискретність або безперервність оподаткування;
- наявність і характер вилучення з податкової бази;
- диференціація податків для різних видів доходів і платників податків або її відсутність.
Контрольні запитання та завдання:
1. У чому полягає соціально-економічна сутність податків?
2. У чьому полягає відмінність між податком і обов’язковим платежем? Наведіть приклади.
3. Охарактеризуйте сутність функцій, що виконують податки.
4. Назвіть основні елементи податків та дайте їм характеристику.
5. За якими ознаками можна класифікувати податки?
