Податки є необхідним ланцюгом економічних відносин суспільства з часу виникнення держави. Розвиток і зміна форм державного устрою завжди супроводжується перетворенням податкової системи. В сучасному цивілізованому суспільстві податки – основна форма мобілізації фінансових ресурсів держави.
Податки – це обов’язкові платежі, встановлені вищим органом державної законодавчої влади, які сплачують фізичні та юридичні особи до бюджету в розмірах та в строки, встановлені законодавством.
Податок – одна з найстародавніших форм економічних відносин, поява якої пов'язана з найпершими суспільними потребами. Вони є найбільш ефективним інструментом регулювання економічних процесів, спрямованих на забезпечення і підтримку збалансованого економічного зростання, ефективного використання ресурсів і стимулювання підприємницької активності.
Податки є найбільш впливовим інструментом регулювання економіки будь-якої держави в галузі фінансів і найважливішим елементом фінансових відносин на всіх рівнях держави, регіонів, підприємств, громадян.
В Україні конституційно закріплено обов’язок сплачувати податки і збори у розмірах, встановлених законом.
Податки є частиною національного доходу і необхідною ланкою економічних відносин у суспільстві.
Податок – це форма примусового відчуження результатів діяльності юридичних і фізичних осіб у власність держави, вони вносяться в бюджет відповідного рівня на підставі акта компетентного органа державної влади і виступають як нецільовий, безоплатний і безумовно обов'язковий платіж.
Податок є фінансовою категорією, оскільки припускає рух вартості між державою і підприємствами різних форм власності, державою і населенням з наявністю процесу акумуляції коштів до централізованих фондів.
Основними функціями податку є: фіскальна – виявляється в надходженні коштів у бюджет для задоволення потреб держави; регулююча – може виступати або стимулюючою, або стримуючою для уряду і споживання через механізм податкових інструментів; контрольна – оцінюється доцільність і раціональність кожного податкового платежу і податкової системи в цілому; стимулююча – створює умови для розвитку чи скорочення того чи іншого виду діяльності; розподільна – на стадії формування бюджету виступає як фіскальна, регулююча, стимулююча функція, а на стадії витрат – як перерозподільна функція.
Основні елементи податку зазначені в I-й статті Закону “Про систему оподатковування”.
Платники– юридичні і фізичні особи, що фактично сплачують податок (носії податку).
Суб'єкт оподатковування – юридична або фізична особа, що є платником податку. Існують визначені механізми перекладання податкового тягаря на інших осіб, тому спеціально виділяється таке поняття, як носій податку. Носій податку – особа, що фактично сплачує податок.
Об'єкт оподатковування – доход (прибуток), майно (матеріальні ресурси), ціна товару або послуги, додана вартість, на які нараховується податок.
Одиниця обкладення – одиниця виміру об’єкту податку, щодо якого відбувається встановлення норм і ставок оподаткування.
Податкова база – частина предмету оподаткування, до якої встановлюється податкова ставка.
Податкова ставка (норма оподатковування) – це величина податку на одиницю обкладання (доход, майно і т.д.). Розрізняють: граничну ставку, ставку оподаткування додаткової одиниці доходу і середню, стосовно співвідношення суми податків до величини доходів. Якщо гранична ставка зростає разом із доходом, то і середня зростає в міру зростання доходів.
Розрізняють також: тверді, пропорційні, прогресивні і регресивні податкові ставки.
1. Тверді ставки встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання, незалежно від розмірів доходу (наприклад, на тонну нафти або газу).
2. Пропорційні – діють в однаковому процентному відношенні до об'єкта податку без обліку диференціації його величини (наприклад, що діяв у СРСР до 1 липня 1990 р., податок на заробітну плату в розмірі 13 %).
3. Прогресивні– середня ставка прогресивного податку підвищується в міру зростання доходу. При прогресивній ставці оподатковування платник податків виплачує не тільки велику абсолютну суму доходу, але і велику його частку.
4. Регресивні– середня ставка регресивного податку знижується по мірі зростання доходу. Регресивний податок може приносити велику абсолютну суму, а може і не приводити до росту абсолютної величини податку при збільшенні доходів.
Податкова пільга являє собою повне або часткове звільнення від податку.
Податковий оклад – сума податку, що сплачує суб’єкт з одного об’єкту.
Сукупність вищезазначених елементів являє собою систему з певними ознаками, характер яких для кожного податку є особливим і проявляється у виконанні відповідних функцій.
Класифікація податків – це угрупування податків за наступними ознаками:
У залежності від платника: з юридичних осіб; з фізичних осіб; змішані (із власників транспортних засобів).
Від форми обкладання: прямі – податки стягненні в процесі придбання чи акумуляції матеріальних благ, визначені розміром об'єкта обкладання (на прибуток, на майно, із власників транспортних засобів і т.д.), непрямі – включені в ціну товару (ПДВ, акциз, мито).
У залежності від компетентності органа, що регулює вид податку: загальнодержавні і місцеві.
У залежності від способу стягнення: кількісний (розмір податку встановлюється для кожного платника окремо з огляду на його майновий стан і можливість сплати) і розкладкові – визначення розміру здійснюється на групу платника, а подальшу розкладку вони встановлюють самостійно.
У залежності від каналу надходження: державні (цілком у державний бюджет), місцеві (у бюджет), пропорційні між державою і місцевим бюджетом (на прибуток), позабюджетні (надходження у визначені фонди).
У залежності від характеру використання: загального призначення (не вказується мета), цільові.
У залежності від періодичності стягнення: разові – 1 раз протягом податкового періоду при здійсненні визначених дій, систематичні – через визначений проміжок часу протягом всієї діяльності платника.
У залежності від обліку податкового платежу:податки, які фінансуються споживачем, що включені в собівартість (із власників транспортних засобів, на землю); за рахунок балансового прибутку (до сплати податку на прибуток, на рекламу, на майно); фінансові з чистого прибутку (збір за право торгівлі, збір за використання місцевої символіки, в основному всі місцеві).
