Державна регіональна фінансова політика – це складова державної регіональної економічної політики.
Держаний регіональна фінансова політика − це система заходів, що здійснюються центральною владою з метою управління процесом утворення, розподілу, перерозподілу й використання фінансових ресурсів у регіонах та в інших адміністративно − територіальних одиницях.
Голошиїм елементом у системі заходів державної регіональної фінансової політики є систематичне надання центральною владою допомоги владним органам тих територій, котрі не мають достатніх ресурсів для виконання покладених на них функцій.
Цілі державної регіональної фінансової політики:
зближення рівнів соціально-економічного розвитку окремих регіонів;
надання фінансової допомоги територіям, які не мають достатніх ресурсів для виконання покладених на них функцій і обов'язків;
створення умов для надання громадських послуг за єдиними стандартами на всій території країни; подолання відставання в розвитку соціально-культурної сфери та соціальної інфраструктури в малих містах, селах і селищах;
забезпечення комплексного економічного й соціального розвитку територіальних одиниць;
зменшення й подолання диспропорцій територіального розміщення виробничих потужностей, усунення надмірної концентрації техногенно й екологічно небезпечних виробництв в окремих регіонах;
реструктуризація економічної та соціальної сфери депресивних територій і регіонів першої хвилі індустріалізації;
створення умов для ефективного й раціонального використання природних і ресурсних можливостей територій;
розширення можливостей використання територіальних факторів економічного зростання на основі фінансової автономії місцевої влади, її ініціативи та підприємливості, зміцнення фінансових основ місцевого самоврядування як інституту суспільного розвитку і саморегуляції;
створення умов для розвитку міжкомунального і міжрегіонального співробітництва як фактора підвищення ділової активності в країні.
Вертикальні фіскальні дисбаланси − це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади, регіонального або місцевого, і обсягами завдань та обов'язків, які на нього покладаються в процесі розподілу компетенції між центральною, регіональною і місцевою владами.
Вертикальний фіскальний дисбаланс означає недостатність фінансових ресурсів певного рівня влади для забезпечення громадських і державних послуг у межах його завдань.
Вертикальні фіскальні дисбаланси можна усунути ! кількома шляхами:
• центральна влада або влада вищого територіального рівня може взяти частину обов'язків із надання державних і громадських послуг і тим самим зменшити коло 
обов’язків того рівня влади, в якого виник вертикальний фіскальний дисбаланс;
запровадження тим рівнем влади, який має вертикальний фіскальний дисбаланс, додаткових податків;
передача центральною владою частини своїх податків територіальному рівню влади, що має такий дисбаланс;
• за рахунок надання центральною владою грантів, субсидій та інших трансфертів.
Горизонтальний фіскальний дисбаланс − це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів однієї або кількох територіальних одиниць одного рівня обсягу завдань, які на них покладаються і які забезпечуються іншими територіальними одиницями цього рівня.
Горизонтальний фіскальний дисбаланс виникає тоді, коли:
одна або кілька територій того ж рівня не мають достатніх фінансових ресурсів для надання державних і громадських послуг в обсягах, що надаються іншими територіями відповідно до певних стандартів;
існують так звані бідні і багаті території;
деякі території мають більші потреби, ніж інші;
• існує більш висока вартість державних і громадських послуг у межах одних територій порівняно з іншими.
Горизонтальні фіскальні дисбаланси можна усунути вищими податковими ставками в межах відповідних територій. Але це буде несправедливо стосовно населення цих територій. Тому держава зобов'язана долати такі дисбаланси в рамках політики фінансового вирівнювання.
Горизонтальна незбалансованість бюджетної системи обумовлена об'єктивними відмінностями розташування територіальних одиниць, внаслідок історичними, географічними, економічними, природними та іншими особливостями розвитку. Горизонтальна незбалансованість проявляється насамперед відмінностями у податковому потенціалі територій. З іншого боку, впливають різні потреби в соціальних послугах. Як вважають у економічно розвинутих країнах, вирівнювання різких горизонтальних відмінностей важливе само по собі з точки зору справедливості і забезпечення однакових умов життя. В той же час воно має і загальнодержавний економічний ефект, оскільки запобігає економічним втратам, пов'язаним з міграцією населення та капіталу. Вирівнювання, таким чином, здійснюється в загальнодержавних інтересах і сприяє укріпленню єдності країни.
Головним інструментом горизонтального вирівнювання є спеціальні фонди вирівнювання. Кошти цих фондів у формі універсальних трансфертів розподіляються між місцевими бюджетами згідно з певними критеріями потреб у коштах цих бюджетів.
Область, а в перспективі й кожна територіальна громада, що відповідає критеріям території, яка потребує або особливо потребує підтримки, може отримати трансферт із такого фонду. Для розрахунку трансферту території, що потребує підтримки, можна скористатися формулою:
Тпі = К [(0,95 х СД)− СДі] x Hі
де Тпі − середній трансферт області, що потребує підтримки в базовому році;
СД − середній доход на душу населення бюджетів усіх областей України;
СДі − середній доход на душу населення і-тої території;
Ні − чисельність населення і-тої території;
0,95 − знижуючий коефіцієнт (його межі становлять 0,90-0,95);
К − коригуючий коефіцієнт видатків, що дорівнює:
К= 0,95 хСРеі/СД
СРеі − середні видатки на душу населення бюджету економічного району, в який входить і-та область.
Знижуючий і коригуючий коефіцієнти застосовуються для підвищення зацікавленості областей, що мають право на отримання трансфертів, до найбільш повної мобілізації до бюджету власних фінансових ресурсів та раціонального їх використання.
При цьому область має статус такої, що потребує допомоги, якщо за даними базового року середній доход на душу населення нижчий від середнього по областях України. Але не потрібно ставити за мету "підтягнути" області з низьким податковим потенціалом до середнього рівня − підвищення доходів обмежується 90-95% від середнього рівня.
Об'єктивному обчисленню необхідних розмірів дотацій сприятиме становлення інформаційної бази за основними показниками не тільки місцевих бюджетів, а й соціально-економічного розвитку територіальної громади.
У перспективі показник доходів на душу населення повинен бути замінений на суму показників по кожному виду обов'язкових видатків місцевих бюджетів.
Система цих показників має такі модифікуючі коефіцієнти:
коефіцієнт економії на масштабах. Застосовується коли збільшення об'єму бюджетної діяльності супроводжується зниженням питомих видатків;
коефіцієнт густоти населення. Збільшення густоти, як правило, потребує збільшення видатків;
спеціальні коефіцієнти, що коригують економічні, соціальні, інституціональні відмінності в розташуванні територій (території, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи тощо);
зонально-кліматичні коефіцієнти (для територій з вірогідністю природних надзвичайних подій, наприклад Закарпаття);
коефіцієнти витрат, що мають високий темп зростання разом з чисельністю населення;
буферні коефіцієнти, що перешкоджають різкому зниженню об'ємів фінансування у випадку значного падіння якого-небудь показника, наприклад чисельності населення;
коефіцієнти бюджетної доходності територій.
Розраховані за окремими категоріями фінансові потреби надалі сумуються для отримання агрегатного показника потреб кожної території.
Фінансове вирівнювання − це процес усунення вертикальних і горизонтальних дисбалансів. У процесі фінансового вирівнювання здійснюються заходи з перерозподілу фінансових ресурсів як між ланками системи бюджетів по вертикалі, так і між так званими бідними і багатими територіями по горизонталі .Фінансове вирівнювання здійснюється наступним чином:
− надання коштів "бідним" у фінансовому розумінні територіям. Форми фінансової допомоги − дотації, субсидії та субвенції;
− вилучення коштів у відносно "багатих" у фінансовому розумінні територій. Форми вилучення − внески з відповідних бюджетів до державного
Мета фінансового вирівнювання − перерозподіл фінансових ресурсів на користь тих владних рівнів, котрі мають вертикальні й горизонтальні фіскальні дисбаланси, з метою їх усунення.
Необхідність запровадження в Україні фінансового вирівнювання зумовлена рядом об'єктивних причин:
1. Це нерівномірність територіального розміщення продуктивних сил, яка зумовлює диференціювання податкової бази регіонів та територій України. Причому, як свідчить досвід, диференціація податкової бази зростає. Зміщуються центри її розміщення. Порівняно зменшується роль традиційних індустріальних областей і зростає значення столиці держави. Ще більш занепадає податкова база аграрних регіонів України.
Рис. 21 Напрямки фінансового вирівнювання (бюджетного регулювання)
2. Необхідність фінансового вирівнювання зумовлюється значною диференціацією обсягів витрат у сфері надання державних і громадських послуг та цін на ці послуги. З урахуванням екологічної забрудненості більш високі витрати на ці послуги несуть східні регіони України та регіони зони Чорнобильської катастрофи. Зростає ціна таких послуг у столиці держави та в інших великих міських агломераціях.
3. Гарантовані Конституцією України соціально-економічні права громадян України зумовлюють проведення центральною владою ефективних заходів із забезпечення єдиних стандартів державних і громадських послуг на всій території держави. Сьогодні такі стандарти не розроблено і вони не забезпечуються. Внаслідок цього сформувався й поглиблюється розрив у рівнях життя в окремих регіонах України, в міській і сільській місцевостях.
4 Необхідність фінансового вирівнювання зумовлюється потребами передачі від центральної влади на місцевий рівень значної частини видатків, не властивих для її конституційних функцій. Такі видатки більш ефективно здійснюватимуться на місцевому рівні. Це стосується видатків з фінансування освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту та деяких інших.
5. Необхідність фінансового вирівнювання зумовлено і так званими зовнішніми ефектами соціальних виплат. Це означає, що послугами, які фінансуються з бюджету однієї адміністративно-територіальної одиниці, користуються і жителі інших територіальних одиниць, але їхні владні органи при цьому не несуть ніяких витрат.
Перерозподіл фінансових ресурсів у системі бюджетів держави здійснюється в рамках регулювання доходів бюджетів.
Правова основа регулювання доходів бюджетів в Україні має досить загальний характер.
Основними інструментами, за допомогою яких здійснюється регулювання доходів бюджетів, є:
власні та закріплені доходи;
регульовані доходи;
нормативи відрахувань від регульованих доходів;
дотації та субвенції;
міжбюджетні взаєморозрахунки.
Головним інструментом збалансування доходів бюджетів є регульовані доходи, частка яких у податкових надходженнях зведеного бюджету України сягає 80 відсотків.
З Державного бюджету України до бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя може передаватися частина доходів як процентні відрахування під загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, що справляються на даній території, або дотацій і субвенцій. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою України в Законі "Про Державний бюджет на відповідний рік і урахуванням економічного, соціального, природного й екологічного стану відповідних територій.
Вказані ресурси передаються на основі необхідних економічних обґрунтувань, статистичних даних про економічний, соціальний і екологічний стан відповідних територій, розрахунків необхідних витрат для вирівнювання їхнього розпитку, інформації про урядові та регіональні програми подолання різниці в розвитку адміністративно-територіальних одиниць та інших даних.
Мінімально необхідні видатки бюджетів сільських і селищних рад, бюджетів районів та міст − видатки, що обчислюються за єдиними або груповими мінімальними соціальними, фінансовими нормативами і нормативами, встановленими вищим органом виконавчої влади на основі чинних законодавчих актів, з урахуванням індексу інфляції в межах фінансових можливостей держави та відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Показником оцінки доходної бази територій, згідно з Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р., є рівень "мінімальних соціальних потреб", який гарантується державою. Якщо ж власних доходів у місцевому бюджеті для забезпечення цього рівня недостатньо, держава надає органу місцевого самоврядування відповідну фінансову допомогу. У разі перевищення доходів бюджету для задоволення цих потреб держава вилучає надлишок коштів до Державного бюджету згідно із Законом "Про Державний бюджет". Проте поняття мінімальні соціальні потреби не може бути прийнятним. Ці потреби на практиці визначити неможливо.
Розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівнювання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місцевими бюджетами здійснюється за формулою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 1195 (далі − постанова) з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України № 1569.
Формула розроблена відповідно до статей 97 і 98 Бюджетного кодексу України для розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів між державним бюджетом, бюджетом Автономної Республіки Крим, обласними бюджетами, бюджетами міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджетами районів.
Обсяг дотації вирівнювання з державного бюджету, що надається бюджету Автономної Республіки Крим, обласному, бюджету міст Києва і Севастополя, міста республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, бюджету району, або коштів, що передаються з цих бюджетів до державного бюджету (Ті), визначається як різниця між розрахунковим показником обсягу видатків, що враховуються при визначенні трансфертів (відповідно до статей 88-90 Бюджетного кодексу) (Vі) та прогнозним показником обсягу доходів, що акумулюються на її території (Di), із застосуванням коефіцієнта вирівнювання (σ) та коефіцієнта уповільнення відносної швидкості динаміки (βі) за такою формулою:
Ті = σi [Vi –( Di − ΔDi х βі)]
де Ті − обсяг трансферту для окремого бюджету;
Vi − розрахунковий обсяг видатків, що враховуються при визначенні трансфертів, для окремого бюджету;
Di − прогнозний обсяг доходів, що враховуються при визначенні трансфертів, для окремого бюджету;
σi − коефіцієнт вирівнювання;
ΔDi х βі − величина зменшення прогнозного обсягу доходів (Di) для місцевих бюджетів, щодо яких показник прогнозного темпу зростання обсягу доходів порівняно з фактичними даними за попередній бюджетний рік становить понад 1,65;
ΔDi − різниця між обсягом доходів бюджету адміністративно-територіальної одиниці, визначеному із застосуванням індексу відносної податкоспроможності (Di), та фактичним обсягом доходів її бюджету, збільшеним у 1,65 разу. ΔDi обчислюється за формулою:
ΔDi = Dn − Dm х 1,65,
Де Dп, _ індекс відносної податкоспроможності року, що планується;
Dт − індекс відносної податкоспроможності попереднього звітного року;
βі − коефіцієнт уповільнення відносної швидкості динаміки, який може набувати індивідуальних значень від 0 до 1,0 залежно від інтенсивності зростання обсягу закріплених доходів (кошика доходів) бюджету і-тої адміністративно-територіальної одиниці.
βі обчислюється за формулою
за відповідні періоди.
Вирівнювання видаткового потенціалу місцевих бюджетів
Загальноприйнятим і справедливим є той погляд, що можливості здобуття освіти та доступ до програм охорони здоров'я та соціального захисту не повинні залежати від регіону проживання громадянина. Будь-яка країна, що ігнорує цей принцип, наражає себе на величезний ризик. Вона ризикує змарнувати свої людські ресурси та позбавити своїх громадян основних засобів, за допомогою яких вони можуть повністю реалізувати свій людський потенціал.
Хоч би які доходні джерела були надані в розпорядження місцевих бюджетів, окремі місцеві органи влади матимуть більшу доходоспроможність, ніж інші. Ця нерівність зумовлена міжрегіональною неоднаковістю обсягів баз оподаткування. Дотації вирівнювання мають на меті усунути наслідки цієї нерівності і забезпечити кожному місцевому самоврядуванню можливість надавати соціальні послуги на приблизно однаковому рівні за однакових ставок оподаткування. Оскільки дотації вирівнювання не прив'язані до фінансування конкретних видатків, ці трансферти працюють на вирівнювання видаткового потенціалу різних місцевих самоврядувань на рівні області, міста та району. В такий спосіб дотації вирівнювання примирюють між собою мету вирівнювання та мету забезпечення розмаїтості місцевих бюджетів.
Дотації вирівнювання також включені до статті 9 Європейської хартії про місцеве самоврядування, де зазначено: «Необхідність захисту фінансово слабших місцевих самоврядувань зумовлює потребу в запровадженні процедур фінансового вирівнювання або аналогічних заходів, що мають на меті виправити вади, зумовлені нерівним розподілом потенційних ресурсів фінансування і покладеного фінансового тягаря».
Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів розроблена на виконання частини третьої статті 98 Бюджетного кодексу України для розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів, визначених пунктами 1. та 3. частини першої статті 96 цього Кодексу, між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, обласними, міст Києва і Севастополя, міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та міст обласного значення і бюджетами районів.
Питання для самостійного опрацювання
1. Розподіл видатків відповідно до розподілу повноважень між державною владою і органами місцевого самоврядування.
2. Взаємовідносини в бюджетній сфері між різними рівнями місцевих бюджетів, їх особливості.
3. Порядок використання інструментів бюджетного регулювання між різними рівнями місцевих бюджетів.
4. Порядок розрахунку дотації вирівнювання місцевим бюджетам.
5. Норматив бюджетної забезпеченості.
6. Види міжбюджетних трансфертів.
7. Методи бюджетного регулювання.
8. Форми руху фінансових ресурсів у міжбюджетних відносинах.
9. Індекс відносної податкоспроможності.
10. Принципи перерозподілу бюджетних ресурсів між рівнями бюджетної системи в Україні.
