Глава 6. Міжнародна міграція капіталу

1) переважно експортери капіталу;

2) ті, що зберігають приблизну рівновагу експорту та імпорту капіталу;

3) нетто-імпортери.

Головними складовими мікроекономічної стратеги

здійснення ПІІ в зарубіжних країнах можуть бути:

• зниження капітальних витрат та ризику для функціонування нових потужностей;

• доступ до нових джерел сировини або нової виробничої бази;

• розширення діючих виробничих потужностей;

• реалізація переваг дешевих факторів виробництва;

• можливість уникнення циклічності або сезонної не­ стабільності виробництва, пристосування до процесу скорочення життєвого циклу продукції;

• наявність митних бар'єрів, які заважають ввезенню то­ варів і тим самим підштовхують зарубіжних постачаль­ ників до ввезення капіталу для проникнення на ринок тощо.

При винесенні виробництва за кордон компанія порівнює альтернативні варіанти виробництва й реалізації одного і того ж продукту на національній території та за її межами. Прибут­ ковість прямих іноземних інвестицій безпосередньо порівнюється з нормою прибутку на вкладення капіталу в ті або інші види діяльності в країні базування інвестора, тобто норма прибутку на зарубіжні інвестиції повинна бути вищою за ту, яку компанія може отримати при вкладенні капіталу в національну економіку¹.

Нерідко головною є не виробничо-економічна чи маркетингова моти­ вація партнерів, а інша. Не слід ігнорувати такі недекларовані мотиви, як пропагандистські та престижні, характерні для діяльності великих корпо­рацій та міжнародного бізнесу в окремих сферах (туризм, сервіс тощо); пер­ сональні, коли спільні підприємства створюються засновниками однієїнаціональності або на родинних засадах; екологічні, коли розв'язуються за­ вдання виведення екологічно брудних виробництв за національні кордони.

134 135

МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА

Для приймаючої країни привабливість прямих інвестицій зумовлена тим, що:

• імпорт прямих інвестицій веде до збільшення виробни­ чих потужностей та ресурсів; сприяє поширенню пере­ дової технології та управлінського досвіду, підвищенню кваліфікації трудових ресурсів;

• з'являються не тільки нові матеріальні та фінансові ре­ сурси, а й мобілізуються і більш продуктивно викорис­ товуються ресурси наявні;

• прямі інвестиції сприяють розвитку національної на­ уково-дослідної бази;

• стимулюється конкуренція і пов'язані з нею позитивні явища (підрив позицій місцевих монополій, зниження цін та підвищення якості продукції, що заміщує як імпорт, так і застарілі вироби місцевого виробництва);

• підвищуються попит та ціни на місцеві фактори вироб­ ництва;

• збільшуються надходження в бюджет у вигляді по­ датків на діяльність міжнародних спільних підприємств;

• при залученні інвестицій з'являється можливість до­ ступу до нових технологій та передових методів уп­ равління, використання збутової мережі партнера й відомих у світі торгових марок тощо.

Для країн з перехідною економікою залучення іноземних інвестицій є важливим у контексті структурних реформ та економічного зростання.

Слід вказати і на негативні наслідки прямого іноземного інвестування:

• імпортовані ресурси працюють для окупності та отри­ мання прибутку, який потім репатріюється. У довгост­ роковій перспективі відтік коштів через репатріацію прибутку, як правило, перевищує величину первинних капітале вкладень;

• цілі іноземного інвестора можуть не збігатися з національними. На практиці, як правило, не вдається

Глава 6. Міжнародна міграція капіталу

уникнути зіткнення національних інтересів та інтересів іноземних інвесторів;

• іноземні інвестори можуть вступати в угоди з діючою на місцевому ринку олігополією (або ще гірше — моно­ полією), яка не зацікавлена "збивати ціни". Вони також можуть справляти стримуючий вплив на національне підприємництво, поглинаючи фінансові накопичення в місцевій та іноземній валюті;

• суттєві експортні надходження найбільш реальні у си­ ровинних галузях, тому результатом їх функціонуван­ ня дуже часто є трансформація галузевої структури приймаючої країни в сировинно-периферійну;

• нерегульований розвиток підприємств з іноземними ін­ вестиціями може підсилити соціальне розшарування, маргіналізацію країни та її громадян.

На розвиток міжнародної інвестиційної діяльності в ціло­ му впливають фактори політичного, ресурсного, загального і глобального характеру. Вони формують напрями і шляхи міжнародної інвестиційної взаємодії.

Тривала практика міжнародної інвестиційної діяльності довела, що політика стимулювання надходження іноземних інвестицій повинна бути не набором окремих заохочувальних заходів, а цілісною системою взаємопов'язаних заходів, ор­ ганічним елементом стратегії соціально-економічного розвит­ ку країни.

Кожна країна має в своєму розпорядженні певну систему обслуговування міжнародного руху капіталу — сукупність пра­вових актів, інститутів, економічних механізмів та інстру­ ментів, що формують і реалізують державну політику. Найбільшою популярністю серед урядів як у країнах базуван­ ня, так і в приймаючих країнах користуються такі адміністра­ тивні та економічні інструменти:

• надання державних гарантій. Гарантії можуть надава­ тися як країною базування, так і приймаючою країною. Уряди, зацікавлені в стимулюванні експорту капіталу, можуть нада­ вати національним корпораціям гарантії повернення повної

МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА

суми інвестованого капіталу або якоїсь його частини за раху­ нок державних джерел у разі націоналізації, стихійних лих, не­ можливості переведення прибутку за кордон, неконвертова-ності місцевої валюти й інших непередбачуваних обставин;

• страхування зарубіжних інвестицій може здійснюва­тись як приватними, так і державними агентствами;

• урегулювання інвестиційних суперечок;

• виключення подвійного оподаткування. Держави, корпо­рації яких особливо активно здійснюють взаємні прямі інвес­ тиції, нерідко укладають угоди про виключення подвійного оподаткування прибутку підприємств з іноземними інвес­ тиціями. Корпорація платить у приймаючій країні тільки ту частину податку, яку вона не заплатила в країні базування;

• адміністративна і дипломатична підтримка. Пряміінвестори звичайно є об'єктом опікування з боку державних органів країни базування: зокрема, уряд може проводити пере­ говори із зарубіжними країнами про створення найсприят­ ливіших умов за кордоном для національних інвесторів;

• створення вільних економічних зон. Досягти сприятливо­го за всіма параметрами інвестиційного клімату і, особливо, постійно утримувати його на високому конкурентному рівні до­ сить важко навіть для розвинутих країн, а для більшості країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою — практич­ но неможливо. Тому в господарській практиці розвивається досвід створення локальних зон сприятливого інвестиційного клімату. Найбільш ефективною і апробованою в багатьох країнах формою таких зон сприятливого інвестиційного кліма­ ту є вільні (спеціальні) економічні зони (ВЕЗ) різних типів.

Окреме місце в системі приймання іноземного капіталу займає галузева селективність іноземних інвестицій. Виходячи з інтересів національної безпеки, враховуючи стан і перспек­ тиви розвитку сфер і галузей, важливих для життєдіяльності країни, виділяють галузі, які будуть закриті для іноземного капіталу, та галузі, де участь іноземного капіталу так чи інак­ ше обмежується: телекомунікації, ВПК, супутниковий зв'язок, експлуатація природних ресурсів тощо.

Глава 6. Міжнародна міграція капіталу

6.2.2. Портфельні інвестиції

Портфельні інвестиції (ПІ) — це вкладення капіталу віноземні цінні папери, що не надає інвесторові реального кон­ тролю над об'єктом інвестування і метою якого є виключно отримання доходу у формі дивідендів чи відсотків.

Можливі об'єкти портфельного інвестування та їх харак-теоистика поедставлені в табл. 6.З.

Міжнародні операції з цінними паперами — це надзвичай­ но складний вид діяльності. Тому, як правило, вихід на міжна­ родний фондовий ринок можуть здійснити тільки великі ком-

МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА

ианії та організації, а також уряди країн з розвинутою інфрас­ труктурою національного внутрішнього ринку цінних паперів. Частка приватних учасників портфельної інвестиційної діяль­ ності вкрай мала.

Порівняно з прямими інвестиціями портфельні мають ряд

позитивних особливостей, серед яких найважливіші:

а) вища ліквідність — спроможність досить швидко та без значних фінансових втрат перетворитися на готівкові гроші;

б) порівняно легка керованість (мобільність), зумовлена як швидкістю їх реалізаційної спроможності, так і простотою процедури купівлі-продажу.

Порівняльні недоліки портфельних інвестицій поділяють­ ся на загальні (притаманні усім без винятку формам і видам) та специфічні (пов'язані із конкретними об'єктами інвестуван­ ня). До загальних відносяться:

а) порівняно високий рівень ризику', який поширюється не лише на доход, а й на весь інвестований капітал;

б) нижчий рівень доходності (як правило, дивіденд, навіть за найприбутковішими простими акціями, в розрахунку на 1 грошову одиницю вкладеного капіталу, становить лише 40— 50% рентабельності прямих інвестицій у реально працюючі компанії);

в) відсутність у більшості випадків можливості впливати на рівень доходності цінних паперів та їх ринкову вартість.

Мотивація міжнародного портфельного інвестування в цілому близька до мотивації прямого інвестування. Однак зва­ жаючи на значно вищу ліквідність портфельних інвестицій порівняно з прямими, головною метою інвестора при порт­ фельному інвестуванні є намагання максимізувати прибуток при оптимальному співвідношенні "доходність — ризик".

До 80-х років XX ст. частка портфельних інвестицій у структурі валових міжнародних інвестицій була порівняно

Винятком є облігації внутрішньої державної позики, що поєднують у собі найнижчий рівень прибутковості та найвищі гарантії щодо отримання доходу.

Глава 6. Міжнародна міграція капіталу

стабільною і становила приблизно 20 %. Починаючи з 90-х років вона стрімко зростає і лише за два десятиріччя збільшується до 60 % (2003 p.). Комп'ютерна революція, ство­ рення глобальної інформаційної мережі значно полегшують процеси моніторингу міжнародного ринку цінних паперів, роблять можливим майже миттєве реагування на зміну його кон'юнктури, спрощують оформлення фінансових угод та прискорюють процедуру переказу грошей між країнами та континентами.

Як і у випадку прямих інвестицій, понад 90 % портфель­ них зарубіжних інвестицій рухається між розвинутими країнами. Причинами цього є:

• наявність налагодженої розгалуженої інфраструктури фінансового ринку, потенціал якої дозволяє оператив­ но "обслуговувати" дуже великі потоки капіталу;

• традиції та гарантії щодо виконання своїх фінансових зобов'язань;

• стабільність та достатня прозорість податкового зако­ нодавства;

• менша політична ризикованість операцій тощо. Експорт портфельних інвестицій з країн, що розвивають­

ся, дуже нестабільний і, як правило, набуває форми легальної та нелегальної "втечі капіталів". Імпорт капіталів до цієї групи країн пов'язаний переважно із позиками та фінансовою допо­ могою з боку окремих держав, наддержавних утворень чи міжнародних валютно-фінансових інститутів, яка має як ко­ мерційний, так і некомерційний характер.

6.3. Позичковий капітал у міжнародній економіці та проблема зовнішньоекономічної заборгованості

Міграція позичкового капіталу в сфері зовнішньоеко­номічних зв'язків відбувається у формі міжнародного кредиту. Міжнародне кредитування є, з одного боку, безпосереднім ре­ зультатом розвитку внутрішнього ринку кредитних ресурсів розвинутих країн, а з іншого — відповіддю на потреби фінан-

МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА

сування міжнародної торгівлі. На міждержавному рівні потре­ ба в кредитуванні пов'язана із необхідністю покриття від'ємного сальдо міжнародних розрахунків.

Міжнародний кредит —міждержавний рух капіталу вформі надання валютних і товарних ресурсів за умов зворот-ності, строковості й платності. Як економічна категорія вінвиражає відносини між кредиторами та позичальниками різних країн з приводу надання, використання та погашення позики разом із відповідними відсотками. Зворотною сторо­ ною міжнародного кредитування є міжнародне запозичення.

Форми та види міжнародного кредиту можна кла­сифікувати за кількома головними ознаками, які характеризу­ ють окремі сторони кредитних відносин (табл. 6.4).

Відображення міжнародних кредитних операцій держави в національній статистиці здійснюється в нетто-показниках (різниця між міжнародним кредитуванням та запозиченням за критеріями часу (короткострокові/довгострокові) й суб'єкта­ ми кредитних відносин.

У сучасній глобальній економіці міжнародний кредит вико­ нує ряд важливих функцій, що робить його невід'ємною скла­ довою механізму ефективних зовнішньоекономічних зв'язків.

Функціональне призначення міжнародного кредиту поля­гає в тому, що він:

• забезпечує мобільний перерозподіл фінансових коштів та матеріальних ресурсів між країнами;

• сприяє інтенсифікації процесів накопичення капіталів, дозволяючи окремим країнам або долати внутрішні на­ явні ресурсні обмеження, або вирішувати проблему пе-ренакопичення капіталу й падіння його прибутковості;

• прискорює процеси реалізації товарів і послуг у національних економіках та в світовому господарстві в цілому, знижує витрати обігу.

Підсумковий позитивний ефект міжнародного кредиту проявляється у створенні передумов для зростання світового продукту та стимулювання його реалізації, для прискорення світового обігу капіталу.

142 143