Стиль управління - це звична манера поведінки керівника відносно своїх підлеглих з метою впливу на них і спонукання до досягнення цілей організації.
Для сучасного менеджера, який працює в управлінському полі "направленість на роботу - направленість на людину" великого значення набуває досягнення згоди з виконавцями
У зв'язку з цим в процесі оцінки претендента на зайняття управлінської посади застосовуються методики, які дають можливість визначній ступінь вираження у нього названого феномену. Однією з таких методик є "управлінська решітка" Р. Блейка і Д Моутона, яка представляє собою систему опису різних стилів керівництва. За допомогою цієї системи можна зрозуміти, яким чином менеджери, співпрацюючи один з одним і підтримуючи один одного, досягають запланованих результатів, які з їх дій можуть привести до небажаних результатів, що потрібно робити для тою, щоб досягти успіху. Таким чином цю систему можна використати для ефективної самооцінки. Згідно "управлінської решітки" діяльність менеджерів протікає в "силовому полі" між вектором "виробництво" (направленість на створення товарів) і векторам "людина" (направленість на гуманне ставлення до людей) Між цими векторами існують певні протиріччя
а) якщо намагатися всіма силами підвищити продуктивність праці, не звертаючи уваги на потреби і бажання людини, то результат буде мінімальний;
б) якщо всю увагу приділити людині, то ефективність також буде недостатньою.
Від правильного розподілу уваги керівника між двома "вісями аналізу" залежить результативність управління. Щоб підвищити результативність управління і продуктивність праці людей, керівник повинен знати можливі управлінські стилі і бути готовим вибрати найбільш прийнятний для конкретної ситуації.
"Управлінська решітка" дає можливість визначити п'ять характерних типів управлінської поведінки:
1.1 песиміста,
1.9 демократа,
5 5 маніпулятора;
9.1 диктатора;
9.9 організатора;
і дає відповідні характеристики цим типам (рисунок 1)
Рисунок 1 - "Управлінська решітка"
2.1 Характеристика типів керівників
Керівник типу 1.1 (песиміст)характеризується мінімальною турботою як про людей, так і про виробництво. Його девіз: "Не втручатись в природний хід подій". Основний "секрет" цього стилю - бути помітним, але невидимим, бути присутнім, але не залишати слідів.
Позитивна мотивація для такого керівника полягає в бажанні залишитись незалученим до справи. Негативною мотивацією є побоювання звільнення.
Займаючи керівну посаду, але не здійснюючи керівних дій, такий керівник практично завжди уникає участі в конфліктних ситуаціях. Це тактика страуса - "сховати голову, щоб уникнути проблем". Неприємні факти помічаються, але ігноруються в надії, що вони як-небудь зникнуть самі по собі. Якщо час від часу в колективі виникає дійсно конфліктна ситуація, керівник стилю 1.1 твердо зберігає нейтралітет, щоб бути в безпеці.
Керівник типу 1.9 (демократ)- поєднує мінімум турботи про продукцію з максимумом турботи про людей. Основна увага зосереджена на підтримці добрих стосунків між колегами і підлеглими, навіть якщо це в ущерб результатам - такі собі "виробничі посиділки". Все управління направлене на досягнення загального задоволення.
Основне завдання такого керівника - створити всі умови для задоволення особистих і суспільних потреб співробітників, оскільки лише коли всі почувають себе добре під його керівництвом - він спокійний. Справи у такого менеджера Йдуть як-небудь самі по собі. Позитивною мотивацією подібного керівника є очікування шанування (поваги), негативною - стати непотрібним. Конфлікти керівником такого стилю не одобрюються - вони порушують загальну гармонію, погрожують доброзичливій атмосфері. Він без коливань приймає таку точку зору, яку виражають оточуючі, пом'якшує і ретушує фактичні дані, щоб зробити їх сприймання безболісним.
Керівник типу 5.5 (маніпулятор)- керівників цього стилю задовольняють середні досягнення. Основним принципом керівництва є досягнення безконфліктності шляхом компромісів. Секрет стилю в тому, що керівник немов "розчиняється" в організації, стає більш схожим на організацію, ніж організація на нього. Він підтримує всі її сильні сторони і приймає до уваги слабкі.
Позитивною мотивацією для керівника подібного стилю є почуття приналежності організації, негативною - страх бути відкинутим (знехтуваним), втратити популярність.
В конфліктних ситуаціях керівник такого стилю вибирає тактику пристосування до конфліктів, і результатом вирішення конфлікту є погодження, яке більш-менш буде задовольняти конфліктуючих.
Керівник типу 9.1 (диктатор). Стиль, повністю орієнтований на виробництво, практично не приділяє уваги конкретним людям. Це жорсткий курс адміністратора, який повністю використовує свою владу, жорстко контролює дії людей і вказує, що і як вони повинні робити. Це стиль, який визнає повне підкорення. Керівник подібного типу не вважає за потрібне сприймати пропозиції, рекомендації, поради та іншу допомогу, яка надходить не від начальства. Звернутись до когось за порадою чи консультацією означає для нього розкрити своє утруднене положення, а значить, засвідчити свою слабкість і некомпетентність.
Позитивною мотивацією для такого керівника служить підтримка свого авторитету і бажання необмеженої влади, негативною - страх перед можливістю про вал а.
При вирішенні виникаючих конфліктів нав'язує свою точку зору колективу, відкидаючи аргументи підлеглих як неприйнятні. Він повідомляє підлеглим про те, яка точка зору є керівною і пропонує вести себе у відповідності з нею.
Людина "при посаді" може довго користуватися своєю владою. До того часу, доки ще залишається ким командувати.
Керівник типу 9.9 (організатор) - це організатор, найпродуктивніший тип, який враховує потреби виробництва, а також потреби І інтереси людей. Це "спортивний", "командний" підхід, коли в основу ставиться досягнення мети команди через взаємовиручку, партнерство і конструктивне вирішення конфліктів. Даний стиль базується на припущенні про відсутність внутрішнього протиріччя між цілями організації І потребами співробітників. Припускається, що існує і може бути реалізований необхідний зв'язок між потребами організації в досягненні цілей і потребами працівників в повноцінній і добре винагороджуваній роботі.
Позитивна мотивація керівника такого стилю - прагнення внести свій вклад в успіх організації, домагаючись при цьому залучення кожного працівника в діяльність з тим, щоб забезпечити і його максимальний вклад. Негативна мотивація - страх висунення егоїстичних думок за рахунок інших людей чи організації в цілому, а значить, втрати щирості в відносинах з іншими, виникнення підозр і недовіри.
В конфліктних ситуаціях керівник такого стилю прагне виявити всі альтернативні точки зору сторін, стимулює повне розкриття всієї інформації, що стосується причин і суті конфлікту. При цьому його рішення іде по шляху прийняття переконливої точки зору, незалежно від кого вона виходить, і виявлення основ конфлікту. Внаслідок можливе не тільки конструктивне рішення конфлікту, але й перехід па новий рівень взаємодії, коли з'являється абсолютно новий результат.
