Які групи якостей характеризують сучасного менеджера?

– особисті, адміністративні, професійні;

+ професійні, особисті, ділові;

– ділові, психологічні, професійні;

– особисті, ділові, адміністративні.

70. У процесі управління перед менеджерами стоїть така проблема:

– задоволення купівельного попиту;

– скорочення чисельності працюючих;

+ обґрунтування управлінських рішень;

– вибір кращих інвестиційних проектів.

71. Менеджери, які розробляють довгострокові плани, встановлюють цілі, адаптують організацію до змін, управляють внутрішніми і зовнішніми відносинами, це:

– менеджери нижчого рівня;

– менеджери середнього рівня управління;

+ менеджери вищого рівня управління;

– менеджери технічного рівня.

72. До професійних якостей керівника належать:

– високий рівень освіти, виробничий досвід, прагнення до постійного самовдосконалення;
+ високий рівень освіти, фізичне і психологічне здоров’я, виробничий досвід;
– доброзичливе відношення до людей, вміння планувати свою роботу, виробничий досвід;
– вміння планувати свою роботу, впевненість у собі, оптимізм.

73. До особистих якостей керівника належать:

– високий рівень освіти, виробничий досвід, прагнення до самовдосконалення;
– доброзичливе відношення до людей, вміння планувати свою роботу, виробничий досвід;
+ фізичне і психологічне здоров’я, доброзичливе відношення до людей, впевненість у собі;

– високий рівень освіти, фізичне і психологічне здоров’я, виробничий досвід.

74. Суб’єкт праці менеджера:

+ сам менеджер;

– підпорядкований працівник, колектив працівників;

– дипломований фахівець;

– людина з практичним досвідом роботи.

75. Об’єкт праці менеджера:

– сам менеджер;

+ праця підпорядкованих працівників;

– дипломований фахівець;

– людина з практичним досвідом роботи.

76. Предмет праці менеджера:

– робоче місце менеджера;

+ інформація, необхідна для розробки і ухвалення управлінських рішень, стосунки людей;

– неофіційна інформація;

– підпорядковані працівники.

77. Засоби праці менеджера:

+ інтелект, знання та вміння людей, задіяних у процесі виконання поставлених цілей;

– підпорядкований працівник, колектив працівників;

– дипломований фахівець;

– людина з практичним досвідом роботи.

78. Результат (продукт) праці менеджера:

– організоване робоче місце менеджера;

– інформація, необхідна для розробки і ухвалення управлінських рішень;

+ підготовлені та ухвалені управлінські рішення, підписані документи;

– дисципліна підпорядкованих працівників.

79. Види управлінської праці як розумової праці:

+ евристична, адміністративні, оперативна;

– розумова, фізична;

– важка, легка;

– складна, проста.

80. Менеджер організовує свою працю за такими напрямами:

– організація робочого місця і робочого часу;

– вивчення зарубіжного досвіду управління;

– залучення працівників до розробки і прийняття рішень;

+ управління виробничою діяльністю організації, управління підлеглими, управління собою.

81. Посадові обов’язки, права, відповідальність менеджера конкретизуються в:

– статуті підприємства;

– положенні про оплату праці;

– колективному договорі;

+ посадових інструкціях.

82. Основні дані про структурний підрозділ підприємства містяться в:

– статуті підприємства;

+ положенні про структурний підрозділ;

– колективному договорі;

– положенні про службу.

83. Основні дані про підприємство містяться в:

+ статуті підприємства;

– положенні про структурний підрозділ;

– колективному договорі;

– положенні про службу.

84. Основні дані про службу підприємства містяться в:

– статуті підприємства;

– положенні про структурний підрозділ;

– колективному договорі;

+ положенні про службу.

85. Відповідальність за організацію в цілому несуть:

– керівники виробничих підрозділів;

– працівники організації;

+ керівники найвищого рівня;

– фахівці.

86. Специфіка і зміст праці менеджера залежить від:

+ рівня управління, на якому він знаходиться;

– фахової підготовки;

– практичного досвіду роботи;

– оточення.

87. Перспективні, стратегічні рішення приймають:

– керівники виробничих підрозділів;

– працівники організації;

+ керівники найвищого рівня;

– фахівці.

88. Специфічна особливість діяльності менеджера:

– уміння відпочивати;

+ інтелектуальний, творчий характер праці;

– монотонність праці;

– правильна відповідь відсутня.

89. Специфічна особливість діяльності менеджера:

– нормований робочий день;

– монотонність праці;

– необхідність постійного контакту з іншими людьми;

+ правильна відповідь відсутня.

90. Специфічна особливість діяльності менеджера:

– не нормований робочий день;

– нормований робочий день;

– уміння відпочивати;

– монотонність праці.

91. Специфічна особливість діяльності менеджера:

– регламентовані перерви на відпочинок;

+ керівна роль в організації, висока моральна і адміністративна відповідальність;

– монотонність праці, нормований робочий день;

– правильна відповідь відсутня.

ТЕМА 6

«КЛАСИФІКАЦІЯ І ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФУНКЦІЙ У СИСТЕМІ МЕНЕДЖМЕНТУ»

92. Функції планування, організування, контролювання, мотивування, становлять менеджменту:

– філософію;

– проблеми;

+ процес;

– цілі;

93. До загальних функцій управління організацією належать:

+ прогнозування, планування, організування, мотивування, координування, контролювання;

– планування, організування, спеціалізація, мотивування, контролювання;

– маркетинг, планування, організування, мотивування, контролювання;

– організування, планування, мотивування, контролювання;

94. Процес управління складається з наступних функцій:

– планування, прогнозування, аналіз;

– планування, організація, аналіз, мотивація;

+ планування, організація, мотивація, контроль;

– організація, мотивація, контроль.

95. Головним завданням планування є:

– забезпечення єдиного напрямку зусиль усіх членів організацій;

+ передбачення майбутнього стану організацій;

– контроль за реалізацією заходів;

– отримання доходу.

96. Головною метою мотивації є:

– досягнення працівниками задоволення від роботи;

– зменшення видатків на оплату праці;

+ виконання членами організації роботи у відповідності із делегованими обов’язками;

– отримання винагороди.

97. Школа наукового управління в мотивації вбачала:

– моральне стимулювання підлеглих шляхом похвали;

+ пропозицію надання відповідних грошових винагород в обмін на зусилля;

– створення відповідних очікувань у підлеглих;

– покращення психологічного клімату в колективі;

98. Контроль – це:

+ постійний нагляд за виконанням роботи;

– процес забезпечення досягнення мети;

– вчинення дій з виправлення ситуації;

– встановлення стандартів.

99. В якому порядку реалізовуються основні (загальні) функції управління:

+ планування, організація, мотивація, контроль;

– організація, планування, контроль, мотивація;

– планування, організація, контроль, мотивація;

– організація, контроль, мотивація, планування.

ТЕМА 7

«УПРАВЛІНСЬКЕ РІШЕННЯ: СУТНІСТЬ ТА ПРОЦЕС ПРИЙНЯТТЯ»

100. Ситуаційний підхід до управління ґрунтується на припущенні, що придатність та ефективність різних методів управління визначається:

– системою стосунків, що склалася в колективі;

+ ситуацією, в якій опинилась організація;

– досконалістю володіння менеджером прийомами управління;

– досконалістю володіння менеджером методами управління.

101. Системний підхід до управління ґрунтується на уявленні про орга­нізацію як:

– закриту систему, зорієнтовану на довготривале існування завдяки бездоганній роботі кожного з її елементів;

+ відкриту систему, що є сукупністю взаємопов'язаних елементів, зорієнтованих на досягнення цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища;

– систему взаємопов'язаних елементів, кожен із яких виконує одну, притаманну лише йому функцію, що забезпечує існування організації в довготривалій перспективі;

– закриту систему, зорієнтовану на короткострокове існування завдяки бездоганній роботі кожного з її елементів.

102. Створення науковою фундаменту, що замінює собою старі, тра­диційні методи виконання роботи на ретельне наукове дослідження кож­ного її елементу – це одне з основних положень школи:

– науки управління;

– адміністративної;

+ наукового управління;

– поведінкової.

103. До якої функції підприємництва належить діяльність, пов'язана із сприянням процесу продукування нових технічних, організаційних та управлінських ідей, проведення науково-дослідних робіт та розробок, впровадження інновацій:

+ новаторської;

– господарської;

– соціальної;

– організаційної.

104. Школа управління, що прагне використовувати у науці управлін­ня методи й інструментарій точних наук, — це:

– адміністративна школа;

+ школа кількісного підходу до управління;

– раціоналістична школа;

– школа наукового управління.

105. Підхід до науки управління з точки зору кількісних методів виник:

+ в 50-ті роки XX століття;

– в 20-ті роки XX століття;

– у 70-ті роки XX століття;

– у 80-ті роки XX століття.

106. Кому належить вислів: «Менеджмент — це забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб»:

–Е. Мейо;

+ М. П. Фоллет;

– Ф. Тейлору;

– Г. Форду.

107. Основоположником процесуального підходу в управлінні вва­жають:

– А. Маслоу;

– Ф. Тейлора;

+ А. Файоля;

– Е. Мейо.

108. Управлінські задачі вирішувала за допомогою економіко-математичних методів і моделей:

– школа наукового управління;

– адміністративна школа управління;

+ школа науки управління;

– школа системного управління школа емпіричного управління.

Центром вчення стали такі принципи управління індивідуальною працею робітників: науковий підхід до виконання кожного елементу роботи; науковий підхід до підбору, навчання і тренінгу робітника; кооперація з робітниками; розподіл відповідальності за результати роботи між менеджерами і робітниками.

+ Ф. Тейлора;

– А. Сміта;

– А. Файоля;

– Е. Мейо.

110. Назвіть, хто з теоретиків управління першим звернув увагу на те, що кожен вищий рівень управління створюється не для задоволення тих, хто стоїть вище, а для обслуговування тих, хто стоїть нижче:

– А. Сміт;

– М. Туган-Барановський;

+ Г. Емерсон;

– А. Файоль.

111. Працівник отримує розпорядження і звітує тільки перед одним безпосереднім керівником — це принцип:

+ єдиновладдя;

– єдності дій;

– підпорядкованості інтересів;

– скалярного ланцюга.

112. Природний порядок в організації, що має керуючий центр, – це принцип:

– справедливості;

+ централізації;

– підпорядкованості інтересів;

– корпоративного духу.

113. Встановлених правил слід дотримуватися на всіх рівнях скаляр­ного ланцюга – це принцип:

– підпорядкованості інтересів;

– скалярного ланцюга;

+ справедливості;

– централізації.

114. Способи впливу на окремих працівників та виробничі колективи в цілому, необхідні для досягнення цілей підприємства, – це:

+ методи управління;

– принципи управління;

– функції управління;

– стилі управління.

115. До економічних методів управління не належить:

– преміювання;

– система податків;

+ підвищення по службі;

– штрафні санкції.

116. До адміністративних методів управління помилково віднесено:

– посадові інструкції;

– розпорядження;

– накази;

+ присвоєння почесного звання.

117. Наука управління передбачає наступний науковий підхід:

+ системний;

– аналітичний;

– математичний;

– процесний.

118. Науковий підхід до управління, який є сукупністю безперервних, послідовних і взаємопов’язаних дій це:

+ процесний;

– системний;

– економічний;

– прогностичний.

119. Послідовність в якій виконуються основні функції менеджменту – наступна:

+ планування, організація, мотивація і контроль;

– організація, планування, мотивація і контроль;

– планування, мотивація і контроль. Організація;

– організація, планування, мотивація і контроль.

120. Послідовність етапів процесу управління:

– ціль, проблема, ситуація, рішення;

– проблема, ціль ситуація, рішення;

+ проблема, ситуація, ціль рішення;

– проблема, ситуація, рішення. Ціль.

121. До соціально-психологічних методів управління помилково від­несено:

+ усні розпорядження;

– нагородження похвальною грамотою;

– почин і новаторство;

– обмін досвідом.

122. Керівник ставить задачу, віддає розпорядження, розподіляє обов’язки, призначає виконавців. Який метод менеджменту при цьому слід використовувати:

+ організаційного впливу;

– адміністративного впливу;

– економічного впливу;

– цивільно-процесуального впливу.

123. До якої функції підприємництва відноситься діяльність, пов'язана з ефективним використанням трудових, матеріальних, фінансових та інформаційних ресурсів:

– новаторської;

– господарської;

– соціальної;

+ організаційної.

124. Метод соціального регулювання передбачає:

– контроль за діяльністю адміністрації організації;

– контроль за діяльністю соціальних виплат;

– контроль за розподілом грошових коштів;

+ контроль за діяльністю робітників в організації.

125. Укладання договорів, контрактів з іншими підприємствами на поставку товарів, виконання робіт і надання послуг − це:

– правові акти;

– правові норми;

+ правові відносини;

– договірні відносини.

126. Нормування витрат часу, виробітку, чисельності робітників − це:

+ організаційні методи управління;

– оперативно-розпорядчі методи управління;

– економічні методи управління;

– адміністративні методи управління.

127. Методи, націлені на деталізацію планів, регулювання виробничо­го процесу і господарської діяльності, забезпечення чітких дій апарату уп­равління і злагодженої роботи всіх підрозділів підприємства, − це:

– організаційні методи управління;

+ оперативно-розпорядчі методи управління;

– економічні методи управління;

– адміністративні методи управління.

128. Управлінські завдання концептуального характеру вирішуються на:

+ інституційному рівні управління;

– середньому рівні управління;

– нижчому рівні управління;

– із залученням усіх працівників організації.

129. Завдання, що пов'язані з техніко-технологічною стороною фун­кціонування виробництва, не включають:

– освоєння нової техніки;

– реконструкцію виробничих цехів;

+ реорганізацію структури управління;

– модернізацію існуючого обладнання.

130. До функцій управлінського рівня управління відносяться:

– щоденні операції й дії;

– координація роботи структурних підрозділів організації;

+ довгострокове планування;

– зв'язки організації із зовнішнім середовищем.

131. Рішення, що характеризуються значним ступенем новизни, не­повнотою інформації щодо суті проблеми, неможливістю виділення із них стандартних елементів і для прийняття яких найбільш придатні евристич­ні методи, відносять до класу:

+ Неструктурованих;

– Структурованих;

– Запрограмованих;

– Слабо структурованих.

132. Раціональна технологія прийняття управлінського рішення не включає наступні етапи:

– діагностика проблеми;

– визначення критеріїв та обмежень;

– вибір рішення;

+ реалізація рішення.

133. Спосіб упорядковування управлінських проблем, завдяки якому здійснюється їх структурування, визначаються цілі, встановлюються вза­ємозв'язки і залежності елементів проблем, а також чинники та умови, що впливають на їхнє вирішення, – це:

+ системний аналіз;

– метод сценаріїв;

– морфологічний аналіз;

– платіжна матриця.

134. До методів генерації ідей не належить:

– метод інверсії;

– метод аналогії;

+ метод елімінування;

– морфологічний аналіз.

135. До методів оцінки варіантів і вибору найкращого рішення не на­лежить:

+ метод контрольних запитань;

– дерево рішень;

– методи оптимізації;

– платіжна матриця.

136. До методів реалізації рішення належить:

– дерево рішень;

– факторний аналіз;

+ мережний графік;

– метод сценаріїв.

137. Методи прогнозування не застосовують для:

– оцінки рівня майбутнього попиту на продукцію;

– оцінки рівня інфляції;

+ оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства;

– оцінки потреб у запасах.

138. До методів економічного аналізу не відносять:

– метод порівняння;

– метод групувань;

– індексний метод;

+ метод інверсіїю.

139. Методи менеджменту, які направлені на зберігання і розвиток соціально-виробничих традицій у колективі:

+ методи соціальної спадковості;

– методи управління організованими групами;

– Адміністративні методи;

– методи організаційного регламентування.

140. Акти одноособового управління, які формуються за принципом єдиноначальності і якими регулюється діяльність підприємств або закладів,- це:

+ Накази;

– Розпорядження;

– Інструкції;

– Статути.

141. Вираження вимог до підлеглих з вирішення окремих питань короткочасного характеру- це:

– інструкції;

– накази;

+ розпорядження;

– службова записка.

142. До якого типу управління не відноситься управління, пов'язане з поведінкою окремих організацій, соціальних груп:

– політичне;

+ соціальне;

– економічне;

– державне.

143. Можливість кількісного вимірювання є основною відмінною рисою:

– технологічних методів;

– адміністративних методів;

+ економічних методів;

– управлінських методів.

144. Сукупність функцій, орієнтованих на ефективне використання людських, матеріальних та фінансових ресурсів із метою досягнення цілей організації, – це:

– управління;

+ менеджмент;

– підприємництво;

– бізнес.

145. Організаційне регламентування оформлюється у вигляді:

– Положення, статуту, постанови;

– Інструкції, постанови;

+ Статуту, інструкції, постанови;

– Постанови, наказу.

146. Вид управлінського рішення, яке лише приблизно позначає схему дій підлеглих і дає їм широкий простір для вибору засобів і методів їх втілення:

+ Контурне;

– Структуроване;

– Алгоритмічне;

– Організаційне.

147. Рішення, які потребують певною мірою нових ситуацій, вони в середині неструктуровані або пов'язані з невідомими чинниками:

– алгоритмічні;

– запрограмовані;

– незапрограмовані;

+ інтуїтивні.

148. Вибір, зумовлений знаннями та накопиченим досвідом,– це:

– організаційне рішення;

– запрограмоване рішення;

+ раціональне рішення;

– рішення, що ґрунтується на судженнях.

149. Завдання керівника на цьому етапі процесу прийняття рішення полягає в аналізі проблемної ситуації, вивченні справи та цілі, попередньому формуванні критеріїв рішення:

+ діагностика проблеми;

– реалізація рішення;

– контроль за виконанням рішення;

– виявлення обмежень та визначення альтернатив.

150. Вид управлінського рішення, яке гранично жорстко регламентує діяльність підлеглих і практично виключає їх ініціативу:

– контурне;

– структуроване;

– алгоритмічне;

+ організаційне.

151. Властивість притаманна організації, що означає переривність, виділеність складових та відображає поелементний, поетапний підхід до її проектування, формування та функціонування, - це:

– дискретність;

– циклічність;

– оперативність;

+ цілеспрямованість.

152. Єдиний на сьогодні систематизований спосіб побачити варіанти майбутнього і визначити потенційні наслідки альтернативних рішень, що дає змогу їх ефективно порівнювати:

+моделювання;

– формулювання гіпотези;

– прогнозування;

– економічний аналіз.

153. У випадку, коли треба з'ясувати найважливіші чинники, що впливають на прийняття рішення в умовах конкурентної боротьби, застосовують:

– моделі управління запасами;

+ теорію ігор;

– модель лінійного програмування;

– імітаційне моделювання.

154. Ці моделі використовують для визначення оптимальної кількості каналів обслуговування відносно потреби в них, щоб збалансувати витрати у випадку їх занадто великої чи малої кількості:

+ моделі теорії черг

– моделі управління запасами

– Теорія ігор

– Платіжна матриця

155. Модель прийняття рішення, яка застосовується для визначення оптимального способу розподілу дефіцитних ресурсів за наявності конкуруючих потреб:

– моделі теорії черг;

– моделі управління запасами;

+ модель лінійного програмування;

– імітаційне моделювання.

156. Схематичне зображення проблеми прийняття рішення:

+ дерево рішень

– платіжна матриця

– графік беззбитковості

– модель лінійного програмування.

157. Один з методів статистичної теорії рішень, який корисний за умови, якщо керівник установлює, яка стратегія найбільше сприятиме досягненню цілей:

– моделі теорії черг;

+ платіжна матриця;

– графік беззбитковості;

– модель лінійного програмування.

158. Метод, у якому використовують накопичений в минулому досвід і поточні передбачення щодо майбутнього для визначення рішення:

– прогнозування;

– платіжна матриця;

+ імітаційне моделювання;

– економічний аналіз.

159. Метод, що використовується для обґрунтування управлінських рішень в умовах невизначеності ситуації, яка є наслідком дії об'єктивних обставин, що невідомі або мають випадковий характер:

– метод платіжної матриці;

– метод "дерева рішень";

+ метод теорії статистичних рішень;

– метод теорії ігор.

160. Кількісні методи прогнозування можна використовувати, якщо:

– інформації недостатньо для вивчення тенденції або немає систематичної достовірної залежності між змінними;

+ є переконаність, що діяльність у минулому мала певну тенденцію, яку можна продовжувати в майбутньому;

– результати одного рішення впливають на наступні рішення;

– керівник установлює, яка стратегія найбільше сприятиме досягненню цілей.

161. Згідно з якою моделлю організація визначається як об'єктивний, самовдосконалюваний процес, у якому наявний суб'єктивний елемент:

– механістичною;

+ інституціональною;

– соціотехнічною;

– кібернетичною;

162. Організації, які являють собою об'єднання працівників з метою одержання прибутку, – це:

– холдинги;

– кооперативи;

+ товариства;

– асоціації або спілки.

163. Управлінські рішення класифікуються за часом дії на:

+ стратегічні, тактичні, оперативні;

– планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контрольні;

– директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозвільні;

– оптимальні, раціональні.

164. Управлінські рішення класифікуються за напрямом впливу на:

– стратегічні, тактичні, оперативні;

+ внутрішнього спрямування, зовнішнього спрямування;

– планові, організаційні, регулюючі, активізуючі, контрольні;

– директивні, нормативні, методичні, рекомендаційні, дозвільні.

165. До якої функції підприємництва відноситься діяльність, пов'язана з ефективним використанням трудових, матеріальних, фінансових та інформаційних ресурсів:

– новаторської;

– господарської;

– соціальної;

+ організаційної.

166. До функцій технічного рівня управління відносяться:

+ щоденні операції й дії;

– координація роботи структурних підрозділів організації;

– довгострокове планування;

– зв'язки організації із зовнішнім середовищем.

167. До функцій управлінського рівня управління відносяться:

– щоденні операції й дії;

+ координація роботи структурних підрозділів організації;

– довгострокове планування;

– зв'язки організації із зовнішнім середовищем.

168. До функцій інституційного рівня управління відносяться:

– щоденні операції й дії;

– координація роботи структурних підрозділів організації;

+ довгострокове планування;

– безпосереднє використання матеріальних ресурсів.

169. Менеджери низової ланки управління відповідають за:

+ керівництво функціональними підрозділами;

– визначення цілей і стратегій організацій;

– безпосереднє використання матеріальних ресурсів;

– управління маркетингом.

170. Топ- менеджери відповідають за:

– керівництво функціональними підрозділами;

+ визначення цілей і стратегій організацій;

– безпосереднє використання матеріальних ресурсів;

– контроль за виконанням виробничих завдань.

ТЕМА 8

«ФУНКЦІЯ ПЛАНУВАННЯ В МЕНЕДЖМЕНТІ»

171. Планування – це:

– вміння визначити завдання, вибрати виконавців для їх реалізації і методи досягнення поставлених цілей;

+ вміння передбачити цілі організації, результати її діяльності і ресурси, які необхідні для досягнення поставлених цілей;

– вміння передбачити майбутні результати;

– оцінка можливості здійснення прогнозів при наявних ресурсах.

172. До принципів планування не відносять:

– принцип синергізму;

+ принцип участі;

– принцип гнучкості;

– принцип точності.

173. Головна відмінність стратегічного планування від інших методів планування полягає у наступному:

+ планова робота націлена на майбутнє, а не описує поточну ситуацію;

– стратегічний план є детермінованим;

– у системі стратегічного планування є припущення про те, що майбутнє можна передбачити тільки за результатами минулого.

174. Аналіз внутрішнього потенціалу підприємства не включає:

– оцінку маркетингових зусиль;

– оцінку фінансового становища;

+ оцінку напрямків використання прибутку;

– оцінку організаційної культури.

175. Великі масштаби виробництва є сильною стороною підприємс­тва, що дозволяє скористатися такими зовнішніми можливостями:

– поява прогресивної технології;

+ зменшення ставок мита на експорт продукції, що випускається фірмою;

– підвищення рівня доходів населення;

– поява продукту-замінника.

176. До слабких сторін підприємства не можна віднести:

– застарілу технологію;

– відсутність управлінського таланту і глибокого бачення проблеми у вищого керівництва;

+ здатність фінансувати необхідні зміни у стратегії;

– відсутність ефективної системи контролю.

177. Вибір, зумовлений знаннями та накопиченим досвідом, - це:

– організаційне рішення;

– запрограмоване рішення;

+ раціональне рішення;

– рішення, що ґрунтується на судженнях.

178. До стратегій концентрованого зростання не відносять:

– стратегію розвитку продукту;

+ стратегію збору врожаю;

– стратегію розвитку ринку;

– стратегію зміцнення позицій на ринку через інтенсифікацію маркетингових зусиль.

179. Стратегія, що передбачає пошук можливостей зростання на існу­ючому ринку за рахунок нової продукції, яка вимагає нової технології, —це стратегія:

– розвитку продукту;

– відтинання зайвого;

– вертикальної інтеграції;

+ горизонтальної диверсифікації.

180. Стратегія виробництва, що дозволяє за рахунок нижчих цін на продукцію зайняти більшу частину ринку, — це:

+ стратегія досягнення лідерства у мінімізації витрат

– стратегія фіксації певного сегмента ринку і концентрації на ньому зусиль фірми;

– стратегія інтегрованого зростання.

181. До принципів управлінського планування не належить:

+ принцип ефективності;

– принцип повноти;

– принцип економічності;

– принцип безперервності;

182. Дж. Томпсон і Стрікланд запропонували спосіб вибору стратегії фірми залежно від:

+ ринкових позицій фірми і темпів економічного розвитку країни;

– конкурентних позицій фірми і рівня стабільності ринку;

– конкурентних позицій фірми і її фінансових можливостей;

– конкурентоспроможності фірми і конкурентоспроможності її продукції.

183. Укладання договорів, контрактів з іншими підприємствами на поставку товарів, виконання робіт і надання послуг — це:

–правові акти;

– правові норми;

+ правові відносини;

– юридичні відносини.

184. Нормування витрат часу, виробітку, чисельності робітників то­що — це:

– організаційні методи управління;

+ оперативно-розпорядчі методи управління;

– економічні методи управління;

– адміністративні методи управління.

185. Методи, націлені на деталізацію планів, регулювання виробничого процесу і господарської діяльності, забезпечення чітких дій апарату управління і злагодженої роботи всіх підрозділів підприємства, - це:

+ організаційні методи управління

– оперативно-розпорядчі методи управління

– економічні методи управління;

– адміністративні методи управління.

186. Для якого етапу життєвого циклу організації характерні великі масштаби, механічна вертикальна структура, посилення централізації, збільшення навантаження на топ-менеджерів, формалізація діяльності:

+ середнього віку

– зрілості;

– юності;

– старіння.

187. До суб’єктів планування належить:

– розподіл ресурсів та резервів;

– розробка стандартів та нормативів;

– планові відділи та організації;

+ виробнича, фінансова, інноваційна та інша діяльність організації.

188. Які види планів виокремлюються за класифікаційною ознакою предмет планування:

+ загальне планування підприємства організації;

– планування процесів;

– планування по галузях діяльності;

– планування проектів.

189. Генеральні плани, які містять установлення цілей організації, аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища, оцінку стратегічних альтернатив та вибір базової стратегії бізнесу,- це:

+ стратегічні плани

– тактичні плани

– оперативні плани

– організаційні плани.

190. До методів організаційного планування не належить:

– метод послідовного опису операцій;

– графіки виконання;

+ метод сітьового планування та управління;

– постійний оперативний план.

191. До методів розробки планів не відносять:

+ психологічні методи;

– балансовий метод;

– нормативний метод;

– математичні методи.

192. Комплекс планів праці менеджерів, виконання яких забезпечує реалізацію економічних, виробничих, технічних, соціальних та інших планів діяльності, належить до:

– економічного планування;

+ організаційного планування;

– тактичного планування;

– операційного планування.

193. До принципів управлінського планування не належить:

+ прицип ефективності;

– принцип повноти;

– принцип економічності;

– принцип безперервності.

194. Плани робіт, які виконуються особисто менеджером,- це:

– регламентування службових обов'язків;

+ план праці менеджера;

– планування видів робіт і робочого часу;

– делегування окремих робіт.

195. Оперативне планування передбачає:

+ формування сіткового графіка;

– вибір стратегії бізнесу;

– визначення цілей організації;

– бюджетне планування.

196. Поточне планування передбачає:

– формування сіткового графіка;

– вибір стратегії бізнесу;

– визначення цілей організації;

+ бюджетне планування.

197. Стратегічне планування передбачає:

– формування сіткового графіка;

– формування поточного плану;

+ встановлення місії та цілей організації;

– бюджетне планування.

198. Тактичне планування включає такі різновиди:

– стратегічне планування;

+ поточне й оперативне планування;

– вибір стратегії бізнесу й бюджетування;

– вибір стратегії бізнесу й оперативне планування.

199. До адміністративних важелів досягнення планових показників належать:

– оперативні плани;

– поточні плани;

+ контроль;

– почасова форма оплати праці.

ТЕМА 9

«ФУНКЦІЯ ОРГАНІЗУВАННЯ В МЕНЕДЖМЕНТІ»

200. Ключовими поняттями організаційної структури є:

+ елементи; зв'язки; рівні; повноваження;

– підрозділи; комунікації; ієрархія; повноваження;

– організаційні одиниці; механізми координації; повноваження;

– рівні; елементи; зв'язки; субординація; повноваження.

201. Назвіть, у якій структурі управління найвищий рівень централізації:

+ лінійній;

– матричній;

– мережній;

– проектній;

– функціональній.

202. Зазначте, у якій структурі управління порушується принцип єди­новладдя:

– дивізійній

– проектній

– мережній

– лінійній;

+ функціональній.

203. Визначте, яка структура управління передбачає створення фун­кціональних служб при лінійних керівниках:

– Лінійна;

+ лінійно-штабна;

– матрична;

– функціональна.

204. Вкажіть, яка організаційна структура забезпечує високу гнуч­кість фірми при виробництві нею продукції з коротким життєвим циклом:

– лінійно-функціональна;

– лінійно-штабна;

+ матрична;

– функціональна.

205. Визначте, яка з перелічених характеристик не належить бюрок­ратичній системі управління:

– чіткий поділ праці;

– ієрархічність рівнів управління, при якому кожен нижчий рівень контролюється вищим і підкоряється йому;

+ наявність тимчасових структур, що створюються для розв'язання конкретного завдання;

– наявність взаємопов'язаної системи узагальнених формальних правил і стандартів, що забезпечує однорідність виконання співробітниками своїх обов'язків і координацію різних завдань.

206. Процес передавання керівником частини своєї роботи та необхідних для її виконання повноважень підлеглому, який бере на себе відповідальність за її виконання, - це:

– відповідальність;

– діапазон контролю;

– координація робіт;

+ делегування повноважень.

207. Коли в організації є багато самостійних відділень близького профілю діяльності, доцільно застосовувати організаційну структуру:

+ на базі стратегічних одиниць бізнесу;

– лінійно-функціональну;

– холдингову;

– конгломератну.

208. Кількість працівників, що безпосередньо підпорядковуються конкретному керівникові, - це:

– відповідальність;

– діапазон контролю;

+ координація робіт;

– делегування повноважень.

209. Зазначте, у якій організаційній структурі домінують вертикальні інформаційні потоки:

– лінійно-штабній;

+ лінійній;

– функціональній;

– дивізійній.

210. Дає змогу краще враховувати місцеве законодавство, соціаль­но-економічні особливості регіонів у міру розширення її зони діяльності:

– матрична структура;

– конгломератна структура;

+ дивізіональна структура.

– проектно-цільова структура.