Основні напрями скорочення циклу “дослідження – виробництво”.

Цикл “дослідження – виробництво” безпосередньо визначає тривалість, а звідси – вартість та якість ДКР.

В умовах постійно зростаючих темпів технічного прогресу потрібно скорочувати строки розробки і освоєння нової техніки у виробництві, зрозуміло, не на шкоду її якості. Розумно розв’язувати “вічне” діалектичне протиріччя між часом і якістю можна тільки застосовуючи спеціальні організаційно-технічні заходи. Щоб ці заходи могли бути розроблені і прийняті,

необхідно, очевидно, брати до уваги вплив організації ДКР на тривалість, вартість і якість розробки. Факторів, які позначаються на організації ДКР багато. Іх можна звести в певну систему, яка дасть змогу орієнтуватися в їх розмаїтті, класифікувати і дослідити за групами (дивись схему нижче).

Кожний із зазначених факторів включає велику кількість видів. Так, спеціалізація підрозділів може бути функціональною, тематичною, технологічною, галузевою; спеціалізація виконавців передбачає широкий і вузький профілі; механізація та автоматизація процесів розробки визначається застосуванням великих, середніх і малих ЕОМ або так званої малої механізації – різноманітної оргтехніки. Система управління якістю розробок полягає в організації технічного контролю розробок і бездефектному проектуванні. Організація процесу розробки – послідовне, паралельне або послідовно-паралельне проведення окремих етапів розробки. Наукова організація праці (НОП) – розмежування функцій виконавців, обладнання робочих місць тощо. Це означає, що, досліджуючи кожний із факторів, його треба “розкладати” на складові.

У наукових дослідженнях більшою чи меншою мірою висвітлені всі з наведених факторів, але, очевидно, удосконалювати організацію ДКР, враховуючи всі ці та можливі інші фактори, треба постійно. Ми зупинимося тільки на деяких з них, найменш вивчених, але найбільш результативних, тобто тих, які дають значний економічний ефект.

Складність правильної, оптимальної організації праці значної кількості людей зумовлена необхідністю своєчасно організувати, сприймати, переробляти і скеровувати на потрібну адресу великий потік інформації, що відображає динамічні взаємозв’язки трудового колективу, робіт і ресурсів, з якими доводиться мати справу керівникам, відповідальним за нові розробки. Існує чимало структур організацій, які розробляють нову техніку, на відповідних їм процесів виконання НДР і ДКР. В одних організаціях, наприклад, конструктори об’єднані у спеціальні конструкторські відділи або відділи головного конструктора (ВГК), в інших – розосереджені по всіх підрозділах (тематичних відділах) і є їхньою складовою частиною.

Чим же зумовлена різноманітність структур організації і форм виконання робіт? При вивченні цього питання з’ясувалося, що вона не обґрунтована науково, а склалася на практиці. Структуру встановлює відомство, в підпорядкуванні якого перебуває розроблюючи організація (РО), а насам перед від характеру й обсягу робіт, які виконуються, та необхідної для цього чисельності персоналу. Оптимальна організаційна структура РО – це така структура, яка при мінімальних затратах праці та матеріальних засобах дає змогу досягти найкращих результатів.

На структуру РО впливають різноманітні зовнішні та внутрішні фактори.

Зовнішні фактори.

Підрядкованість. Залежно від того, кому підрядковується РО (міністарству, НВО, ВО), можуть змінюватися наявність і склад адміністративно-управлінського персоналу обслуговуючих і допоміжних підрозділів, дослідного (експериментального) виробництва. Так, при піпорядкуванні РО заводові в страктурі можуть бути відсутні бухгалтерія, відділи постачання, комплектації, головного механіка та енергетика, кадрів та ін. У цьому випадку потужність дослідного виробництва, відділів головного технолога, конструкторського, технічної документації, надійності та інших підрозділів залежить від можливості заводу-виготовлювача певною мірою надавати необхідну допомогу.

Кількість підприємств, яким передається документація, їх територіальне розташування. Наявність заводів-виготовлювачів, їх територіальна близкість дають змогу використати в розробках, які здійснюються, технологічні процеси, складальні одиниці та деталі, що застосовуються і виготовлюються цими заводами. Це спричинюється до скорочення строків і зниження трудомісткості розробок. При наявності багатьох заводів-виготовлювачів серій доцільним є створення окремої служби впровадження, а при їх значній віддаленості – філій розроблюючої організації (РО).

Фактори, що впливають на тривалість, вартість і якість ДКР

Спеціалізація РО та її зовнішня кооперація з іншими РО. Від того, на яких наукових напрямах РО спеціалізується, чи має власний науковий доробок чи запозичує його від інших РО, чи викрнує розробки самостійно чи залучає інші організації, чи бере участь у розробках інших РО, залежить кількість тематичних підрозділів, а також потужність спеціалізованих та допоміжних відділів і служб. Кооперуваннч РО дає змогу спростити їхню структуру, вилучаючи ряд спеціалізованих підрозділів.

Внутрішні фактори.

Чисельність персоналу, обсяг виконуваних робіт і розмір виробничих і допоміжних площ. Чисельність працюючих і обсяг виконуваних робіт – дві взаємопов’зані величини. Визначаючи розміри організації, численість працюючих, можна виходити з різних міркувань. Для ефективного управління чисельність РО повинна бути невеликою – 300-400 осіб. Приблизно такіж цифри наводять інші автори. Під науковим управлінням розуміється здатність і можливість керівника колективу запам’ятовувати, що робить кожний з його безпосередніх підлеглих, давати необхідні рекомендації і контролювати їх виконання. З точки розу ефективного використання матеріальних, трудових і фінансовіх ресурсів розміри РО повинні забезпечити раціональне встановлення внутрішньої спеціалізації, застосування автоматизованої системи управління, механізації та автоматизації процесів розробки, використання необхідних технологічних процесів і устаткування. Наприклад, організаціям, які розробляють прилади, як засвідчує досвід, доцільно мати персонал в кількості 400-500 осіб. Чим більша чисельність персоналу, тим більше повинно бути спеціалізованих служб забезпечення.

Організація ДКР може здійснюватися паралельним, послідовним і паралельно-послідовним способами і впливати на створення тематичних і спеціалізованих підрозділів. При цьому можливі декілька варіантів. В одному випадку групи і підрозділи є постійними структурними одиницями, в іншому – створюються тимчасово для виконання певної розробки і перестають існувати тимчасово після її завершення. В процесі здійснення практично всіх розробок чисельний склад груп постійно змінюється.

Спеціалізація підрозділів. Створення спеціалізованих підрозділів (відділень, відділів, секторів, груп), їхня виробнича потужність і спрямованість впливають на кількість і потужність основних тематичних підрозділів і дають змогу зменшити загальну чисельність розробників, зайнятих по кожній темі.

Механізація і автоматизація процесів розробки. Визначальний фактор при встановлені типових структур РО – чисельність працюючих, яка за інших рівних умов багато і чому залежить від рівня механізації і автоматизації праці. Широке застосування обчислювальної техніки і методів математичного моделювання при проектуванні значно збільшує продуктивність праці, суттєво впливаючи на процес розробки. Це треба враховувати при вивченні структури РО.

Одним із найбільш важливих питань створення та освоєння нових виробів є скорочення циклу СОНТ. Цикл визначається тривалістю процесів, з яких складається система СОНТ, а також ступенем їх паралельності.

Основні завдання організації і планування процесів СОНТ формулюються так:

1. зниження до мінімуму кількості змін, які вносяться після передачі результатів ланки в наступну;

2. визначення раціонального ступеня паралельності складових циклу СОНТ;

3. забезпечення мінімуму затрат часу при виконанні робіт і втрат часу при передачі результатів з попередньої стадії на наступну.

Вирішення першого завдання досягається головним чином інженерно-технічними методами, які дають змогу якісно виконати роботи, в результаті чого зменшується кількість переробок, тобто знижується їх трудомісткість.

Друге завдання розв’язується за допомогою планово-координаційних методів, у тому числі сіткового планування. Раціональна координація складових циклу СОНТ призводить до його скорочення, але не знижує трудомісткості процесів.

Щоб розв’язати третє завдання, вдаються до організаційних методів, які скорочують цикл СОНТ за рахунок зниження трудомісткості його складових і зміни характеру та строків їх виконання. Організаційні методи забезпечують зменшення затрат на виконання стадій та етапів циклу СОНТ і одержання економічного ефекту від скорочення циклу.

Група організаційних методів включає: уніфікацію, стандартизацію і типізацію технічних та організаційних рішень; спеціалізація і розподіл праці в процесі виконання етапів, пов’язаних з виготовленням основних засобів для нового виробництва – так званого нестандартного устаткування (оснащення,контрольно-вимірювальної і дослідницької апаратури); механізацію та астоматизацію фнформаційного обслуговування працівників служб підготовки виробництва; механізаціютехнічних, економічних і нормативних розрахунків; автоматизацію конструкторського і технологічного проектування (виробів, процесів, оснащення, інструменту).

Автоматичне проектування повністю виправдало себе і в багатьох випадках є єдино можливим методом.

Прискоренню процесів і циклу СОНТ сприяє подальша автоматизація як творчих, так і виробничих процесів. Необхідною основою автоматизації є математичне моделювання, завдяки якому формалізується виконання операцій з метою пошуку раціональних рішень у різних виробничих ситуаціях.

До заходів, покликаних сприяти прискоренню НТП, посилювати зацікавленість підприємств у впроваджені нового в ринковіх умовах, можна віднести розвиток так званого венчурного бізнесу, створення венчурних форм.

Бізнес у науково-технічній сфері завжди пов’язаний з ризиком в одержанні очікуваних наукових, технічних і фінансових результатів. Це випливає з природи новаторської діяльності. Тому бізнес у сфері НТП невіддільний від венчурного підприємства – ризикової діяльності, під час якої створюються нові або індивідуалізуються традиційні продукти, послуги чи технології, і фірма проникає у принципово нову для неї сферу діяльності. Ризиковий же характер роботи визначається конкурентною боротьбою за споживача.

Багато компаній ризикрвого капіталу використовують практику “розподіленого ризику”. Суть його полягає в тому,що компанія розподіляє кошти між декількома проектами різних фірм (варіантне проектування) Таким чином ризик невдачі одних пректів страхується успіхом інших. Завдяки такій практиці новостворені фірми одержують кошти від кількох компаній, причому частка участі всіх інвесторів відповідає вкладу кожного з них.

Керівництво компанії ризикового капіталу дуже вибагливе при виборі проектів. Воно застосовує спеціальні критерії, за допомогою яких здіснює відбір.

Досвід венчурного бізнесу свідчить, що серед критеріїв виділення коштів на фінагсування іноваційних пректів малих венчурних фірм нацбільше важать за десятибалбною системою: якість “команди” малої фірми (9,8), наявність ринкової ціни (8,8), технічна оцінка нововведення (7,7), час окупності вкладень (5,5), частка участі у фірмі, що фінансується (5,4).

Зазначимо,що ні перспективна технічна ідея, ні ризиковий капітал самі собою не гарантують малій венчурній фірмі-новаторові автоматичного успіху на ринку. Для досягнення наміченої мети така фірма мусить дотримуватися певних умов і відповідати певним вимогам. По-перше,успіх гарантований, якщо складений всебічний прогноз економічного потенціалу на достатньо тривалу перспективу. По-друге, керівники і основний персонал фірми повинні мати високу працездатність, бути комунікабельними та цілеспрямованими. Як правило, на початкових етапах існування фірми-новатора її керівники завантажені в середному 68 годин на тиждень, при п’ятидневному робочому тижні це майже 14 годин на добу. По- третє, умови обмеження матеріально-фінансових ресурсів і ринкової невизначеності вимагають високої якості організації й управління.

Процес заснування венчурної фірми має декілька етапів. Спочатку грапа винахідників,розроблювачів або вчених засновує компанію з виробництва нового або освоєного за новою технологією продукту. Первісний капітал фірми формується з їхніх особистих коштів і займів. Потім підключається ризиковий капітал. Юридичний статус такої фірми – партнерство з обмеженою відповідальністю (кожний партнер відповідає (в разі потреби) тільки своїм майном). На наступному етапі засновники розробляють економічну стратегію бізнесу, вивчають ринок, організовувають раду директорів і здійснюють підготовку виробництва. Завдання фірми на цьому етапі – здобуття довіри у споживачів майбутніх замовлень. На третьому етапі налагоджується технологія і розширюється виробництво, формується організаційна структура фірми. Четвертій етап – освоєння нових капіталовкладень і розширення ринку збуту наукрво-технічної продукції.

До найважливіших типів малих венчурних фірм у сфері НТП належать: впроваджувальні фірми, які спеціалізуються на практичному освоєнні науково- технічних розробок; дослідницькі фірми, діяльність яких поширюється на стадії досліджень і розробок; обслуговуючі фірми, які займаються технічним обслуговуванням новин; експертні фірми, які викрнуютьаудиторські роботи, консультують, надають інші подібні послуги.

На нинішньому, перехідному етапі вітчизняної економіки венчурні форми діяльності в такому вигляді, в якому вони існують на “Заході”, об’єктивно не виправдані. Проте було б нерозумно відмовитися від застосування в українській економіці форм діяльності, близьких за характером до венчурних, таких, зокрема, як розробка та виробництво товарів для реалізації на світовому ринку;забезпечення широкомасштабного впрваджеггя новин, пов’язаних з організацією його виробництва і збуту; науково-технічна діяльність по створенню принципово нових продуктів і послуг.

Перспектива розвитку венчурних форм діяльності в Україні визначається подальшим удосконаленням ринкових відносин, що становить основу стратегії і венчурного бізнесу.

Висновки.Система створення та освоєння нових виробів – технічна підготовка – містить у собі стадії конструкторської (проектування), технологічної (вдосконалення технологічних прцесів) та організаційної (забезпечення виробництва новим устаткуванням, виробничими площами, матеріалами, кадрами) підготовки.

Цикл “дослідження – виробництво” безпосередньо визначає тривалість, а значить, вартість та якість ДКР, поділяються на організаційні, технічні та економічні. Кожна з цих груп включає велику кількість часткових факторів, які необхідно враховавати при проведенні технічної підготовки виробництва нових виробів. Скорочення циклу створення та освоєння нових виробів можна досягнути або інженерно-технічними, або планово-координаційними методами.

До заходів, покликаних сприяти прискоренню НТП, зацікавленость підприємств у впровадженні новин у ринкових умовах, належать розвиток венчурного бізнесу, створення венчурних фірм. Перспективи діяльноств венчурних фірм у нашій країні пов’язані з розвитком ринкових відносин, що становить основу стратегії венчурного бізнесу.

Економічні питання створення нової техніки (на прикладі приладобудування)

1. Загальний методичний підхід до визначення економічної ефективності нових приладів

2. Джерела економічних ефектів. База для порівняння (аналог)

3. Визначення економічного ефекту на витратах виробництва

4. Визначення місця і ролі приладів у виробничому процесі

5. Визначення організаційно-економічних умов експлуатації приладів.

Література: Плоткін Я. Д. стор. 67-99

Освоєння в народному господарстві нової техніки взагалі і приладів зокрема пов’язане з великими затратами суспільної праці, тому вибір найефективніших варіантів нових приладів повинен бути обґрунтований економічно.

При сучасному рівні розвитку приладобудівної галузі, складному характері її взаємозв’язків з іншими галузями – споживачами її продукції потрібно докорінно змінити методи і способи економічного управління, перейти від інтуїтивних методів до таких, що ґрунтуються на точних розрахунках, щоб забезпечити оптимальне, найбільш ефективне використання всіх ресурсів.

Основним показником виробничо-господарської діяльності підприємства є прибуток, а економічне стимулювання роботи підприємства і матеріальне заохочення його працівників ставляться в пряму залежність від нього.

Оцінка кваліфікації спеціаліста технічної професії дедалі тісніше пов’язується з рівнем економічної ефективності запропонованих ним технічних рішень, дедалі більше залежить від його вміння здійснити економічну оцінку ефективності різних варіантів рішень.

Інженер вищої кваліфікації повинен володіти навичками системного аналізу техніко-економічних проблем,вміти проводити розрахунки економічної ефективності рішень, які приймаються.

Оскільки освоєння нових приладів пов’язане, як правило, з додатковими витратами у виробництві, то економічні питання створення нових приладів набувають значної ваги в діяльності підприємств, особливо в ринкових умовах.

Економічна оцінка заново створюваних приладів потрібна з багатьох причин. Головна з них – розумне регулювання затрат суспільної праці. Система ціноутворення, покликана стимулювати освоєння прогресивної техніки, не може бути здійснена без оцінки економічної ефективності цієї техніки. Жоден із заново розроблених видів техніки не освоюється у виробництві без його економічної оцінки. Ці розрахунки обов’язкові під час проектної роботи так само, як і технічні, без яких неможлива створити прилад.

Постановка завдання. Загальний методичний підхід до визначення економічної ефективності нових приладів

Перед розробниками при створенні нових приладів ставиться глобальне завдання: обґрунтувати доцільність заміни існуючого приладу новим. Для цього потрібно позв’язувати окремі завдання. Суть їх по постановки така. В табл. порівнюються техніко-економічні характеристики існуючого базового та нового (що проектується) приладу, на основі чого можна дійти до вирішення глобального завдання.

Якісне порівняння техніко-економічних характеристик неоднозначне: деякі “краще”, деякі “гірше”, а інші “те саме”. Отже, і висновок на підставі такого порівняння неоднозначний. Висновок міг би бути однозначним (доцільно – недоцільно), якщо б якісне порівняння по всіх характеристиках було або “краще” або “гірше”. Однак через об’єктивний закон діалектичного матеріалізму всі характеристики “краще” або “гірше” неможливі, отже, нема однозначного висновку стосовно доцільності заміни існуючого приладу новим на підстав такого порівняння.

Таблиця

Порівняння техніко-економічних параметрів нового (що проектується) і базового приладів

Така таблиця повинна складатися в комплексі технічної документації як робочий документ.

Оскільки ці характеристики різнозначні, то на підставі їх простого складання не можна зробити висновку про доцільність заміни існуючого приладу новим. Скористатись якісним порівнянням техніко-економічних характеристик можна, якщо звести ці характеристики до однозначності. Таке зведення здійснюється за допомогою ранжування (присвоєння рангів) характеристик методами експертних оцінок. Враховуючи, що цим методам властивий значний суб’єктивізм, їх потрібно застосовувати тільки у тих випадках, коли жодними іншими, достовірнішими методами скористатися неможливо.

Техніко-економічні характеристики порівняльних приладів (крім того, що вони різнозначні) – різнорозмірні, тому в такому вигляді їх не можна зіставляти (комбінувати) між собою. Для того, щоб таке комбінування було можливим,

характеристики повинні вимірюватись однією і тією ж одиницею. Такою мірою є грошова одиниця. Можуть застосовуватися й інші міри (часові, енергетичні), але методологічно це питання на сьогодні ще не розв’язане.

Якщо всі техніко-економічні характеристики порівняльних приладів (та їх вияв у процесі використання приладів) будуть переведені в гривні, то тоді можливі будь-які їх комбінації і зіставлення.

Отже, послідовність розв’язання часткових і глобальних завдань з метою визначення доцільності заміни існуючого приладу така:

1) вибір бази для порівняння (аналога);

2) з’ясування всіх характеристик приладу, які змінилися;

3) переведення в гривні всіх наслідків зміни цих характеристик при використанні приладів, інакше кажучи, визначення експлуатаційних витрат до і після зміни характеристик;

4) порівняння (зіставлення) цих витрат;

5) формулювання висновків (на підставі зіставлення) про доцільність заміни існуючого приладу іншим.

Процедуру розв’язання цих завдань можна охарактеризувати як визначення техніко-економічної ефективності нових приладів. Під цим розуміється їх об’єктивна оцінка та аналіз з метою встановлення мінімальних вимог, які необхідні для розробки і виготовлення нормально функціонуючих приладів при найменших сумарних затратах суспільної праці і поліпшенні основних параметрів цих приладів.

Розглянемо загальний методичний підхід до розв’язання цих завдань (спочатку часткових, а потім – глобальних), виходячи з того, що переведення у грошові одиниці відбулося.

У зв’язку з новими вимогами, які ставляться до удосконалення господарського механізму, виникла потреба переглянути деякі положення оцінки економічної ефективності техніки.

Об’єктивно обґрунтованим є народногосподарський підхід до такої оцінки, який ґрунтується на єдиному критерії економічної ефективності, погоджених з ним показниках і відповідних цьому критерію умовах економічної ефективності. Такий підхід схематично можна зобразити так:

Критерієм (основною мірою) економічної ефективності нових приладів є економія суспільної праці, тобто праці живої та уречевленої у виготовлювача і споживача приладів при адекватності кінцевого результату. Економія суспільної праці наявна при зниженні її затрат за рахунок застосування нової техніки. При цьому мається на увазі як абсолютне, так і відносне їх зниження на одиницю корисного ефекту (це може відбуватись і при абсолютному підвищенні затрат суспільної праці).

Оскільки згідно з Законом України про підприємства в Україні на підприємствах усіх видів основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток, то повинен бути встановлений зв’язок між економією суспільної праці і прибутком.

Цілком очевидна пряма залежність прибутку від економії суспільної праці: чим більша ця економія, тим менші суспільні витрати виробництва (собівартість), тим більший суспільний прибуток. Інша справа, як розподіляється ця економія між виготовлювачем, у якого витрати на виробництво нових приладів можуть збільшитись, і споживачем, у якого витрати на експлуатацію відносно (на одиницю корисного ефекту) можуть зменшитися.

Ця обставина враховується в ціноутворенні на нові прилади, тобто в розподілі сумарного економічного ефекту між виготовлювачем (у ціні нових приладів) і споживачем.

Такий загальний методологічний підхід до оцінки економічної ефективності нових приладів.

Як критеріальний інтегральний може використовуватися показник сумарного економічного ефекту Е:

Е = Е_о + Е_п = Е_о + Е_п.р ∙ Т_с

де Е_о – економічний ефект за рахунок зміни одноразових затрат, грн.;

Е_п – економічний ефект за рахунок зміни поточних затрат за весь час виростання приладу, грн.; Е_п.р – економічний ефект на поточних затратах за рік, грн./рік;

Т_с – строк служби приладу, років.

Згідно із зазначеним вище критерієм, умовою економічної ефективності, яка свідчить про економію суспільної праці, є

Е > 0

Далі розглянемо деякі питання, що стосуються джерел економічних ефектів, бази для порівнянь, періоду, за який можна вести розрахунок, тобто понять, які потрібні для використання в розрахунках економічної ефективності нових приладів.