Мета заняття: Опанування методикою визначення мінімальних габаритів приміщень.
Зміст заняття: Визначення габаритів приміщень квартири (загальна кімната, кухня (кухня-їдальня) спальня чи кабінет) з певним набором меблів та обладнання на основі аналізу функціональних зон відповідних побутових процесів.
Вихідні дані: Габарити функціональних зон основних функціональних процесів.
Основні завдання:
− проаналізувати основні схеми розстановки меблів та обладнання у відповідному приміщенні;
− обрати одну з відомих схем або запропонувати власну;
− визначити мінімальні габарити приміщення, виходячи з габаритів функціональних зон відповідних процесів та ширини транзитного простору не менше ніж 700 мм.
Результат заняття: Визначення мінімальних габаритів одного з приміщень квартири.
Саме людина, точніше, місце, яке вона займає в спокійному стані або в русі, є вихідною мірою для визначення необхідних просторових габаритів житлових та громадських будівель. Відповідно до цієї загальної міри вибираються і габарити обладнання, що обслуговує людину.
У розрахунок звичайно приймаються умовні габарити, визначені для людини в результаті антропометричних досліджень (тому в різних країнах вони можуть трохи відрізнятися). Мінімальні габарити мають ураховувати рухомість людського тіла й певний ступінь невизначеності його рухів. Під час виконання певної дії людина змінює положення тіла, щоб запобігти м’язовій утомі, і це слід ураховувати.
Найменшим функціональним простором є функціональна зона (рис. 5), призначена для виконання певного процесу (наприклад, зона сну, зберігання речей, занять тощо). Вона складається з простору, який займає відповідне обладнання чи меблі (ліжко, шафа, стіл тощо) та простору, необхідного для користування цими меблями або обладнанням. Мінімальний простір певного приміщення складається з функціональних зон тих процесів, які в ньому відбуваються, та транзитного простору (мінімальна ширина – 700 мм), призначеного для доступу до окремих функціональних зон і пересування по приміщенню (рис. 6). Зони для користування обладнанням різних функціональних зон можуть частково збігатися за умови, що виключена можливість одночасного їх використання.
Рис. 5. Функціональні зони для деяких побутових процесів
Рис. 6. – Визначення найменших габаритів приміщень (на прикладах окремих приміщень квартири):
а – вбиральня;
б – вбиральня з рукомийником;
в – суміщений санвузол із душем;
г – ванна кімната;
д – суміщений санвузол із ванною;
е – кухня з Г-подібною розстановкою обладнання;
ж – кухня з дворядною розстановкою обладнання;
з – кухня з однорядною розстановкою обладнання;
и – загальна кімната;
к – спальня подружжя;
л – спальня для двох членів родини
Ці правила дійсні й для проектування виробничих будівель, тільки визначальними тут є не габарити людини, а габарити обладнання, сировини та готової продукції.
Сумарна комбінація просторів, охоплюваних функціональним процесом, звичайно має складну, геометрично неправильну форму. Але її індивідуальний характер недоцільно закріплювати в об’ємно-просторовій організації об’єкта. Функціональні процеси мінливі, й за якийсь час форми, що занадто тісно облягають сферу дій, можуть стати незручними.
Сполучення частин неправильної конфігурації до того ж пов’язане з утратою простору, яка перевищує його економію, досягнуту за рахунок точної відповідності форми функціональному простору. Тому елементарні процеси вписуються, як правило, у геометричні форми, сполучення котрих не пов’язане зі значними втратами простору. Найчастіше використовуваною формою елемента архітектурного простору є паралелепіпед. Прямокутні елементи зручно з’єднуються у компактні групи, вони легко сполучаються з існуючими конструкціями і тому найчастіше використовуються для структур, створених із повторюваних чарунок. Просторові ж форми, обмежені криволінійними поверхнями, доцільно застосовувати для утворення нерозчленованих великих просторів.
Для того, щоб приміщення різного розміру краще сполучались між собою, є сенс призначати їх розміри кратними певному модулю – наприклад, 300 мм (3М) або 1000 мм (М). Таким чином, проектування по модульній сітці (переважно по прямокутній, хоча зустрічаються й інші різновиди, зокрема, трикутні) прискорює творчий процес, допомагає краще ув’язати функціонально-планувальні та конструктивні рішення.
Призначаючи розміри приміщень, не можна забувати про максимальну їх глибину, при якій забезпечується нормативний рівень природної освітленості – не більше від 6 м, про найменшу глибину «лежачих» житлових кімнат – 3 м та про оптимальні пропорції житлових кімнат, що коливаються в межах від 2:1 до 1:2 (співвідношення глибини й ширини).
Приміщення, в яких реалізується порівняно невелика кількість функцій (спальні, ванні, вбиральні, комори, кухні тощо) краще проектувати простої (прямокутної) форми. Це забезпечує максимум варіантів розстановки меблів та обладнання. У той же час багатофункціональні приміщення (загальні кімнати) можуть мати складнішу форму, яка створює додаткові можливості для ізоляції взаємосуперечливих функцій одна від одної. Наприклад, можуть бути планувально виділені зона занять, зона загальносімейного спілкування, обідня зона (у випадку відсутності їдальні), спальний альков тощо.
