У процесі людської діяльності виробляються блага.
Блага являють собою те, що містить позитивний, корисний ефект, або продукт праці, що задовольняє людські потреби.
1) матеріальними, тобто такими, що мають речове вираження і є дарами природи (земля, повітря, вода, клімат) або продуктами виробництва (одяг, продукти харчування, житло, споруди, машини, верстати та ін.);
2) нематеріальними - такими, що впливають на розвиток здібностей людини, її стан здоров’я, зовнішній вигляд, задоволення духовних, культурних, освітніх чи наукових потреб (освіта, наука, охорона здоров’я, мистецтво та ін.).
Блага (продукти) як результат людської праці в умовах товарного виробництва (обміну) існують у формі товарів і послуг.
Товар- це специфічне економічне благо, вироблене для обміну й здатне задовольняти потреби людини й суспільства.
Послуга являє собою корисний ефект діяльності живої праці, який не має речової форми. Споживання послуги можливе з моменту її надання (вироблення), але послугу неможливо накопичити. Послуга набуває товарної форми за допомогою обміну, купівлі-продажу.
Економічна наука на кожному з етапів свого становлення й розвитку намагалася визначити основні властивості товару, зокрема такі складні і фундаментальні економічні поняття, як споживна вартість, мінова вартість, вартість, корисність, гранична корисність, цінність товару й послуги. Відповідно до своїх наукових позицій щодо категорій, принципів, законів та теорій товарно-грошових відносин, видатні вчені світу об’єднувалися в наукові школи, формували цілі напрями розвитку економічної науки.
Так, представники класичної політичної економії (У. Петті, Б. Франклін, А. Сміт, Д. Рікардо) та марксизму (К. Маркс, Ф. Енгельс) сформулювали і розвинули теорію трудової вартості. Інші автори (Р. Торренс, Н. Сеніор, Дж. Мілль, Ж. Б. Сей і Ф. Бастіа) в основу вартості, мінової вартості і цін ставили витрати факторів виробництва.
Такі вчені, як У.С. Джевонс, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Л. Вальрас, акцентували увагу на цінності товару, яка визначається мірою корисності результату праці. Вони ввели в науковий обіг поняття корисність, гранична корисність, цінність. Ці категорії вони розглядали як судження економічної людини про важливість наявних товарів (благ) для підтримання життя, задоволення людських потреб.
У ХХ ст. Е. Бернштейн, П. Струве, М. Туган-Барановський, А. Маршалл, Дж. Кларк, П. Самуельсон, О. Шик та інші об’єднали всі ці поняття в єдину систему взаємопов’язаних категорій товарно-оціночних відносин.
Отож, відповідно до класичної економічної теорії, товар (послуга) має насамперед дві об’єктивні, не залежні від оцінок конкретних індивідів, властивості (сторони): споживну вартість і мінову вартість (рис. 5.2).
Рис. 5.2. Об’єктивні властивості товару (послуги)
Складність пізнання сутності мінової вартості товарів полягає саме в знаходженні таких пропорцій обміну.
Мінова вартість є формою вияву вартості.
Вартість визначає затрати суспільно необхідної праці на виробництво товару.
Вартість порівнює витрати людської праці, факторів і умов виробництва товарів і послуг, якими люди в певній пропорції обмінюються. Але фактори й умови виробництва також є результатами праці людей, тому головним суттєвим елементом при визначенні величини вартості товару стають суспільно необхідні витрати простої, абстрактної праці, які вимірюються робочим часом при її середній інтенсивності. При цьому проста праця не потребує спеціальної кваліфікації або підготовки; складна праця, навпаки, вимагає попередньої спеціальної підготовки працівника (інженери, лікарі, юристи, які мають вчений ступінь бакалаврів або магістрів).
Для визначення мінової вартості товар (послуга) як результат складної праці зводиться до простої праці через ринкові відносини купівлі-продажу, що називається редукцією праці.
Конкретна праця працівника витрачається в доцільній, корисній формі (токар, хлібороб, будівельник), створює певну споживну вартість.
Одночасно працівник витрачає свої здібності, внутрішні енергетичні ресурси (фізичні й розумові сили, знання) взагалі, що визначається як кількість абстрактної праці, яка лежить в основі величини вартості товару.
Вартість, таким чином, є тим спільним, що знаходить вияв у міновому співвідношенні товарів, тобто робить їх співставними.
Неокласична теорія (маржиналізм) виокремлює такі властивості товару, як корисність і цінність.
Корисність товару - це суб’єктивне сприйняття споживачем здатності товару бути потрібним людям, давати їм певне задоволення. Ця здатність реалізується тільки в тому разі, якщо товар є економічним товаром, тобто перебуває в розпорядженні людей в обмеженій кількості. Тоді остання одиниця товару обмеженої кількості матиме визначення граничної корисності. Якщо запас товару досить значний і не є дефіцитним, гранична корисність останньої одиниці товару дорівнюватиме нулю. Що менше товару в розпорядженні людей, то вищою є гранична корисність останньої одиниці товару в конкретному наборі.
Цінність товару є суб’єктивним сприйняттям споживачем вартості товару і виявляється у згоді людини обміняти певний товар на певну кількість інших благ або грошей. Вона визначається граничною або найменшою корисністю товару в конкретному його запасі. Цінність товару зростатиме в міру зростання граничної корисності товару і, навпаки, зменшуватиметься, якщо гранична корисність товару зменшується. Цінність мають лише кількісно обмежені блага (товари, послуги).
Особливістю теорії маржиналізму, як бачимо, є те, що кожна людина при обміні суб’єктивно визначає для себе корисність та цінність того чи іншого товару. Тому властивості товару з точки зору цієї теорії дістали визначення суб’єктивних характеристик товару.
Споживна вартість і корисність відображають якісну сторону властивостей товару, а мінова вартість та цінність - кількісну сторону.
Отже, товар - це кількісно-якісна цілісність, у якій закладено діалектичну суперечність, яка виявляється у процесі обміну.
