Розвиток суспільного виробництва характеризує існування двох форм організації суспільного господарства – натурального і товарного виробництва.
Історично першою формою економічної організації суспільного виробництва було натуральне виробництво, яке являє собою тип господарства, в якому процес створення матеріальних благ спрямований безпосередньо на задоволення власних потреб виробника.
При натуральному господарстві продукт не набуває товарної форми (тобто не стає об’єктом купівлі-продажу), а утворює фонд життєвих засобів для самого виробника.
В найбільш чистому вигляді натуральне господарство існувало лише у первісних народів, що не знали суспільного поділу праці, обміну та приватної власності. Воно було пануючим у державах Стародавнього Сходу, які являли собою систему замкнутих, економічно самостійних общин. В античних рабовласницьких державах (Рим, Вавилон, Єгипет) поруч з натуральним господарством досить розвинутим було товарне господарство, яке передбачало виробництво продукту не лише для власного споживання, а й на продаж. Однак домінуючою формою господарювання в цих державах залишалася натуральна. В епоху раннього феодалізму натуральне господарство знову стало пануючим, однією з головних рис феодальної економіки.
Натуральна форма виробництва була характерною та пануючою для народів, що населяли Україну, практично до скасування кріпосного права (1861 р.). Тобто, мова йде про те, що натуральну форму мав додатковий продукт, який привласнював поміщик або місцевий мироїд-куркуль. Цей додатковий продукт виступав у вигляді багаточисельних натуральних повинностей і платежів. Натуральний характер мало й господарство феодально залежного селянина. Воно служило джерелом засобів споживання для поточних потреб поміщицького маєтку й забезпечувало поновлення його запасів.
Характерними рисами натуральної форми виробництва є:
- економічна замкненість;
- примітивна техніка і технологія;
- універсальний характер робочої сили;
- низький рівень спеціалізації і продуктивності праці;
- прямі зв’язки між виробництвом та споживанням.
Натуральне виробництво відповідає такому рівню розвитку продуктивних сил і економічних відносин, які зумовлюють надзвичайно обмежену мету виробництва, низький і одноманітний рівень власних і суспільних потреб. Прямі натуральні зв’язки призводять до безпосереднього використання вироблюваного продукту всередині суб’єкта господарювання, самими виробниками.
Отже, натуральне виробництво тисячоліття існувало в первісній общині як єдина форма господарювання. Однак з розвитком продуктивних сил виникає нова форма господарства – товарне виробництво.
