Типи економічних систем

Типологізація господарських систем здійснюється за різними ознаками.

За формаційною ознакою (відповідно до поглядів К. Маркса) економічні системи різняться як за рівнем розвитку продуктивних сил, так і за характером пануючих у ньому виробничих відносин:

- первіснообщинний лад (низький рівень розвитку продуктивних сил і потреб людей; общинна (суспільна) власність на засоби виробництва);

- рабовласницький лад (виробничі відносини засновані на приватній власності на засоби виробництва, головний засіб виробництва – раби («знаряддя праці, що говорять»));

- феодальний лад (виробничі відносини опосередковані кріпосною залежністю від поміщиків і феодалів);

- капіталістичний лад (промисловий переворот наприкінці ХVІІІ ст. дає різкий стрибок у розвитку продуктивних сил. Характер виробничих відносин обумовлений виникненням системи найманої праці).

- комуністичний лад (високорозвинуті продуктивні сили та панування суспільної власності на засоби виробництва).

У. Ростоу, американський економіст і історик, запропонував свою теорію як альтернативу марксової концепції формаційного розвитку. Відмінність від марксової концепції полягає в тому, що У. Ростоу природу й характер кожної стадії визначав багатьма факторами – від техніко-економічних і виробничих до політичних, ідеологічних і психологічних). Таким чином за ступенем розвитку продуктивних сил виділяють наступні типи економічних систем:

- «традиційне суспільство» (характеризується пануванням сільського господарства та таким низьким рівнем продуктивності праці, коли немає матеріального надлишку для нагромадження капіталу; крім цього існує неграмотність населення);

- «перехідне суспільство» (кооперація, мануфактура);

- стадія «зрушення» (промисловий переворот ХVІІІ-XІХ ст. і перехід до панування великого машинного виробництва);

- стадія «зрілості» (суспільство кінця XІХ ст. - 70-х рр. ХХ ст., коли широко використовуються досягнення науково-технічної революції, підвищується культурний, освітній і професійний рівень працівників);

- «суспільство масового споживання» (високий рівень розвитку продуктивних сил; перехід націленості суспільства на задоволення потреб усіх верств населення);

- стадія «росту» (або стадія «пошуку якості життя»), у якій провідним сектором економіки стає сфера послуг.

Найбільш розповсюдженою в світової економічної літературі отримала класифікація економічних систем за двома критеріями:

- за домінуючою формою власності на засоби виробництва;

- за способом координації і управляння економічної діяльності.

Виходячи з цих ознак, виділяють декілька типів економічних систем, які представлені на рис. 4.4.

Розглянемо більш детальніше зміст і особливості перелічених типів господарських систем.

Економічна система вільного ринку (або капіталізм епохи вільної конкуренції) характеризується приватною власністю на ресурси, використанням систем і цін щодо координації економічної діяльності і управління нею. В економіці вільного ринку держава не грає ніякої ролі в розподілі ресурсів, всі рішення приймаються ринковими суб’єктами на свій страх і ризик. Незважаючи на те, що вони керуються своїми власними інтересами, їх діяльність направляється як би «невидимою рукою», за словами А.Сміта (тобто, економічних законів, конкуренцією), в цілях реалізації інтересів інших людей і суспільства в цілому. Що до держави, то вона обмежується захистом приватної власності та забезпечення належної правової структури, що сприяє свободі підприємництва. В суспільному господарстві функціонує велика кількість невеликих виробників, які не в змозі впливати на рішення один одного, немає обмежень в інформації про попит, пропозицію, ціни; відбувається вільне ціноутворення; відсутні бар’єри для товарного руху і руху капіталів.

Яким же є механізм головних задач економічного розвитку в розглядану тій економічній системі? Вони вирішуються опосередковано, за допомогою цін і ринку. Коливання цін, їх більш високий або низький рівень слугують індикатором суспільних потреб. Орієнтуючись на кон’юктуру ринку, рівень та динаміку цін, товаровиробник самостійно вирішує проблему розподілу усіх видів ресурсів, виробляючи ті товари, які користуються попитом на ринку.

Підприємці заохочені здобути більший дохід (прибуток), економно використовувати природні, трудові та інвестиційні ресурси і максимально ширше використати такий ресурс, як власні творчі та організаційні (так звані підприємницькі) здібності в вибраній ними сфері діяльності, що слугує могутнім стимулом розвитку та удосконаленню виробництва.

Недоліком економічної системи вільного ринку є те, що вона не в змозі урегулювати питання виробництва і справедливого розподілу необхідних суспільству благ, непривабливих для приватного товаровиробника; не може запобігти масових банкрутств і безробіття. Така система не забезпечує соціальних гарантій та не в змозі нейтралізувати надмірну диференціацію в розподілі доходів.

В сучасному світі не має прикладів функціонування економічної системи вільного ринку. Вона вже в історичному минулому. Однак, в деяких учбових посібниках ще приводять в якості прикладу вільного ринку територію Гонконгу. Зараз же Гонконг – складова частина Китайської Народної Республіки.

Адміністративно-командна система – це економіка, де більшість підприємств знаходиться в державній власності на засоби виробництва і здійснюють свою діяльність на основі державних планових директив. Всі рішення про виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ та послуг в суспільстві приймаються відповідними державними структурами (держпланом, держбутом, держкомціном та іншими).

Адміністративно-командна система сформувалась у 30-х роках ХХ ст. спочатку в Радянському Союзі, а потім була поширена на всі країни соціалістичного табору.

В адміністративно-командних системах втручання держави в економічні процеси пряме і детальне, обумовлене тотальною державною власністю на матеріальні і капітальні ресурси. Усі вагомі рішення щодо обсягів ресурсів, їх вкладення, використання, структури і розподілу продукції, організації виробництва приймаються плановими органами. Пропорції між виробництвом засобів виробництва і предметами споживання встановлюються централізовано. Таким же чином здійснюється розподіл останніх.

Господарський механізм адміністративно-командної системи має такі особливості:

- безпосереднє управління усіма підприємствами з єдиного центру – вищих структур державної влади, що зводить нанівець самостійність суб’єктів господарювання;

- держава повністю контролює виробництво і розподіл продукції, в результаті таких дій виключаються вільні ринкові взаємозв’язки між окремими підприємствами;

- державний апарат керує господарською діяльністю за допомогою переважно адміністративно-розпорядних методів, що значно підриває матеріальне заохочення в результатах праці.

Надмірна централізація виконавчої влади породжує бюрократизацію господарського механізму і економічних зв’язків. За своєю природою бюрократичний централізм не в змозі забезпечити швидкого зростання ефективності господарської діяльності. Адміністративно-командна система викликає до існування велетенську монополізацію виробництва та збуту продукції. Могутні монополії, затвердившись у всіх галузях народного господарства, за відсутністю конкуренції не турбуються за впровадження новин техніки і технології.

Слід зазначити, що адміністративно-командна система – це насамперед планово керована економіка. Її макроекономічний план є головним методом управління народним господарством, має чіткі стратегічні цілі, ретельно розраховані пропорції між сферами і галузями економіки.

В руках економічного центру цієї системи зосереджені колосальні людські, матеріальні, технічні, наукові, фінансові ресурси, власні заощадження та ін., що дозволяє державі оперативно маневрувати економічним потенціалом країни, а в поєднанні з високою особистою відповідальністю виконавців державних завдань впроваджувати в життя масштабні економічні проекти.

Так, Радянський Союз за п’ять років ціною власних зусиль відбудував зруйноване війною народне господарство, а ще через десять років розгорнув масштабну космічну програму. Набагато випередив США.

Однак час показав, що більш динамічними і успішними в умовах сучасного НТП, є країни з економічною системою змішаного типу.

Змішана економічна система -це така економіка, де держава і приватний сектор (приватні підприємства і домашні господарства) грають важливу роль в виробництві, розподілі, обміну і споживанню усіх ресурсів та матеріальних благ в країні, де держава втручається в економіку, однак не настільки, щоб звести нанівець регулюючу роль ринку. Держава в такій системі відіграє активну роль:

- розробляє правові основи економіки;

- сприяє стабілізації і зростанню економіки;

- забезпечує економіку певними товарами і послугами, які виробляються в недостатньому обсязі, або й зовсім не постачаються ринковою системою;

- реалізує соціальні цінності;

- забезпечує фінансування соціальних благ і послуг.

Тобто змішана економіка є регульованою ринковою економічною системою, де ринок, як форма організації суспільного виробництва, контролюється і регулюється державою за допомогою правових, адміністративних і економічних заходів, через які держава забезпечує ефективність, справедливість і стабільність.

В світі існує декілька національних моделей економічної системи змішаного типу. Кожна модель відрізняється від інших своєрідністю національної історії, рівнем економічного розвитку, соціальними умовами.

В табл. 4.1 представлені характерні ознаки американської, європейської та азійської моделей змішаної економічної системи.

Таблиця 4.1.

Характерні ознаки американської, європейської та азійської моделей

змішаної економічної системи

Звернемось до найбільш відомим національним моделям.

Американська модель історично базується на ідеї економічної свободи, творчому індивідуалізмі, вільному підприємництві і побудована на системі всебічного заохочення підприємницької діяльності, збагачення більш активної частини населення. Ця модель заснована на високому рівні продуктивності праці і масової орієнтації на досягнення особистого успіху. Малозабезпеченим верствам створюється певний рівень життя за рахунок часткових пільг і допомоги. В цілому для американської моделі характерно помірне державне втручання, спрямоване на підтримку стабільної кон’юктури та економічної рівноваги.

Німецька модель ( або соціально-орієнтоване господарство ФРН) формувалась на основі ліквідації концернів фашистського часу та надання всім формам господарювання (крупним, середнім, малим) можливості стійкого розвитку. При цьому особливою увагою користуються малі і середні підприємства, фермерські господарства. Держава активно втручається в економіку, впливає на ціни, мито, технічні норми тощо. Країна має високий рівень соціального захисту населення, а тому визначається як соціально орієнтована.

Шведська модель як і німецька відрізняється сильною соціальною політикою, спрямованою на скорочення майнової диференціації за рахунок перерозподілу національного доходу на користь незабезпеченим верствам населення. В руках держави знаходиться всього 4% основних засобів виробництва, але частка державних витрат складає 70% від валового внутрішнього продукту. Природно, це можливо тільки в умовах високої норми податків. Таку модель ще називають «функціональна соціалізація», або «шведський соціалізм». В цій моделі функція виробництва лягає на приватні підприємства, які діють на конкурентній ринковій основі, а функція забезпечення високого рівня життя(включаючи зайнятість, освіту, соціальне страхування), а також більшість елементів інфраструктури – на державу.

Японська модель визначається повним відставанням рівня життя населення ( в тому числі заробітної плати) від росту продуктивності праці. За рахунок цього досягається зниження витрат виробництва і підвищення конкурентоздатності на світовому ринку. Така модель можлива тільки при дуже високому розвитку національної самосвідомості, готовності населення йти на певні матеріальні жертви заради процвітання країни. Ще одна особливість японської моделі зв’язана з активною роллю держави, спрямованою на створення такого господарського середовища, в якому перспективні галузі розвиваються найбільш динамічно. Японська модель має розвинуте планування та координацію економічної діяльності уряду і приватного сектору.

Характерні ознаки деяких інших моделей змішаної системи. Тайванська модель відрізняється тим, що має добре розвинену систему макроекономічного планування. Свідченням тому є те, що за усіма показниками і в строго визначений термін. Для французької моделі характерним є тяжіння до державного «дережизму», а також економічного плану. Останнє в Європі ліпше.

Традиційна економічна система характерна для слаборозвинених країн (наприклад Афганістан, Заїр та ін.). Ця економічна система заснована зберігаються застарілі елементи культури, що призводить до обожнювання спадкових ідей, орієнтації на певну спільність. В цих умовах техніка виробництва, розподіл доходів та ін. ґрунтується на давніх звичках; спадковість і касти диктують економічні ролі індивідам, що зумовлює чітко виражений соціально-економічний застій; технічний прогрес і впровадження інновацій обмежені оскільки вони суперечать традиціям і загрожують стабільності суспільного ладу.

Особливе місце в розвитку світового суспільства займає перехідна економіка.

Перехідна економічна система – це економіка, яка знаходиться в стані змін, переходу від одного стану до іншого, як в межах одного типа господарства, так і від одного типу до другого.

За своїм характером ці системи можна трактувати зберігають у своїй внутрішній структурі значний зміст механізмів та інституцій старої економічної системи, але поступово набирають ознак тієї нової системи, до певної трансформації у яку просувається дана перехідна економічна система. Перехідними на сьогодні слід вважати економіки постсоціалістичних країн Східної Європи, включаючи і Україну.

Важливою особливістю перехідної системи є альтернативний характер розвитку, що передбачає декілька шляхів до кінцевого результату. Кінцевою метою розвитку перехідної економічної системи в Україні є становлення ринкової економічної системи, більш ефективної завдяки прогресивним формам і механізмам регульованого ринку, що склався і успішно функціонує у західній економіці. Однак перехід України до прогресивної моделі функціонування економічної системи, пов’язаний з рішенням чисельних соціально-економічних, організаційно-технічних, інституційних та інших складних проблем.