Основна рушійна сила суспільного прогресу – людська особистість, яка є водночас і діючим суб’єктом цілісної системи економічних відносин та економічних інтересів. Тільки реалізуючи свої інтереси, людина суттєво й активно впливає на економіку загалом, бере участь у всіх галузях і сферах соціального життя. Побудувати ефективну, раціональну систему господарювання, досягти серйозних успіхів у соціально-економічному зростанні суспільство може, лише реалізуючи у відтворювальній життєдіяльності все зростаючі потреби і виходячи з певних інтересів людини. Загальновизнано, що в основі спонукання до трудової діяльності лежать матеріальні потреби. Визначаючи їх спрямованість, потрібно виходити з того, що відтворення людини, як і виробничого процесу на макро- або мікрорівні, є обміном речовин з природним середовищем, який потрібно постійно підтримувати у динамічній рівновазі. Ця рівновага характеризується системою певних параметрів, що мають гранично допустимі й оптимальні значення, звичайно, не раз і назавжди визначені. Відхилення від цих значень, їх очікування породжує стан напруження, спонукаючи до дії з метою його подолання. Такий стан, як вважають дослідники, можна назвати потребою.
Потреби– це певною мірою культурно оформлена необхідність, тобто у той або інший спосіб усвідомлене внутрішнє спонукання до певного блага. Потреби розвиваються разом із поступальним рухом суспільного виробництва й удосконаленням людини.
Оскільки основним законом сфери виробництва є закон обмеженості ресурсів, а основним законом сфери споживання – закон неухильного зростання потреб суспільства, то економіка різних суспільств вирішує проблеми виробничих можливостей і економічного вибору в умовах обмеженості ресурсів. Для вирішення цих проблем суспільне виробництво щоденно має розв’язувати фундаментальності питання, а саме: які продукти виробляти і скільки? Як виробляти продукти і для кого? В яких соціально-економічних умовах виробляти продукцію? Ці питання – основні і загальні для всіх господарюючих суб’єктів. На це націлений і процес виробництва, що, з одного боку, нерозривно пов’язаний зі споживанням благ, а з іншого, – з використанням ресурсів, що перебувають у розпорядженні суспільства, для виробництва цих благ.
Предмети потреб – це відтворювані ресурси (продукти праці). Невідтворюваними є здебільшого природні ресурси. Для окремих суб’єктів вони мають певну споживну вартість, цінність, оскільки містять індивідуальну корисність, яка тим більша для суб’єкта, який має індивідуальну цінність, що нагальнішою є потреба в ресурсі і що краще такий ресурс задовольняє цю потребу. Індивідуальні корисності благ об’єктивні, як і потреби в них, в їх споживних цінностях. Іноді їх ототожнюють з суб’єктивно-психологічними корисностями, вважаючи їх явищем психології, а не економіки. Суб’єктивні корисності як результат усвідомлення відрізняються від об’єктивно існуючих індивідуальних корисностей (цінностей), але відображають їх у масових процесах.
Ресурси мають і суспільну корисність, тобто вони містять у собі корисний ефект для суспільства. Ефект для суспільства загалом – це насамперед сукупність (інтегрована сума) ефектів для споживачів, у тому числі й прогнозованих ефектів, які є в загальнодержавних програмах економічного зростання. При цьому найбільший ефект можуть одержувати ті споживачі благ, потреби яких є найбільш нагальними. Але нагальність потреб у свою чергу залежить від обмеженості ресурсів, а тому суспільна цінність (корисність) того або іншого ресурсу тим вища, що дефіцитніший він порівняно з обсягом потреб, які необхідно задовольнити.
Постає питання, як вимірювати корисність тих або інших благ (ресурсів). Оцінювати індивідуальну корисність – прерогатива конкретних споживачів. Що ж до суспільної корисності, то це більш абстрактно-синтетичне поняття, і сучасна наука ще не може запропонувати однозначно точних методів вимірювання суспільної цінності (корисності). Тут важливо мати на увазі, що ефективність, оцінювана з позиції задоволення потреб (індивідуальних і загальносуспільних) і максимізації суспільної корисності, – це вже не суто виробнича, а економічна ефективність, оскільки вона стосується економічних відносин суб’єктів господарювання. І ще такий момент. Потреби як такі рідко прямо спонукають до трудової діяльності, частіше – до процесу їх задоволення, до споживання. Шлях від потреб до трудової і господарської діяльності, їх активізації пролягає через складний процес формування мотивацій, на який впливають різні чинники.
