Водночас саме визначення надто загальне, оскільки незрозуміло, які саме інформаційні технології можна вважати новими.

Приклад 15.1.Нехай булева функція від трьох змінних представлена таблицею істинності:

За таблицею істинності можна відновити аналітичне зображення функції у вигляді ДДНФ:

. (15.1)

Отриману ДДНФ можна перетворити до вигляду:

. (15.2)

Схемотехнічне зображення формул (15.1) і (15.2) дає схеми з 12 і 10 контактів відповідно. Таким чином, різні форми функції описують різні схеми. Метою є зменшення кількості елементів у схемі.

Існують спеціальні методи, орієнтовані на одержання мінімальних форм функції. Серед них: Квайна, Квайна-Мак-Класки, невизначених коефіцієнтів, карт Карно, істотних змінних, граф-схем.

15.1 Основні положення методу Квайна

Нехай вихідна функція зображена у ДДНФ.

Визначення 15.1. Імпліканта функції – це деяка логічна функція, що обертається на нуль на тім же наборі змінних, на якому дорівнює нулю сама функція.

Будь-який кон’юнктивний терм або група термів, з’єднаних знаками диз’юнкції, що входять у ДДНФ, є імплікантами вихідної функції.

Визначення 15.2. Первинна імпліканта функції – це імпликанта типу елементарної кон’юнкції, ніяка частина якої вже не є імплікантою.

Завдання мінімізації за методом Квайна полягає у попарному порівнянні всіх імплікант, що входять у ДДНФ, з метою виявлення можливості поглинання якоїсь змінної на основі закону склеювання . При цьому вдається понизити ранг термів. Процедура проводиться доти, поки не залишиться жодного члена, що допускає поглинання з іншим термом. Терми, що піддалися поглинанню, відзначаються. Невідмічені терми є первинними імплікантами.

Якщо отриманий логічний вираз не виявився мінімальним, то досліджується можливість подальшого спрощення. Для цього складається таблиця, у рядках якої вказуються знайдені первинні імпліканти, а в стовпцях - терми вихідного виразу. Комірки таблиці відзначаються, якщо первинна імпліканта входить до складу якого-небудь терму. Таким чином, завдання спрощення зводиться до того, щоб знайти таку мінімальну кількість первинних імплікант, які покривають всі стовпці.

Метод Квайна включає наступні етапи:

– визначення первинних імплікант;

– розміщення міток;

– знаходження істотних імплікант;

– визначення й видалення зайвих стовпців;

– визначення й видалення зайвих первинних імплікант;

– вибір мінімального покриття;

– складання мінімальної форми вихідної функції.

15.2 Мінімізація булевих функцій за методом Квайна-Мак-Класки

Недолік методу Квайна полягає в необхідності попарного порівняння всіх термів на першому етапі при знаходженні первинних імпликант. З ростом числа вихідних термів збільшується кількість попарних порівнянь, що ускладнює розв’язок.

Метод Квайна-Мак-Класки є модифікацією методу Квайна. Він заснований на кубічному поданні термів ДНФ із попередньою розбивкою кубів на підгрупи, обумовлені однаковим числом одиниць. Розбивка дає можливість порівнювати куби тільки за сусідніми за числом одиниць групами для зменшення кількості переборів.

В ітеративній процедурі мінімізації попарне порівняння можна виконувати тільки між сусідніми групами.

Вихідне завдання функції визначається для зручності десятковими кодами двійкових кубів, що відповідають ДНФ.

Знаходження первинних імплікант на першому етапі можна спростити за допомогою числового зображення булевих функцій, а саме:

1. Всі вихідні терми записуються у вигляді їхніх двійкових номерів.

2. Всі номери розбиваються на непересічні групи за числом одиниць. Умовою утворення r-куба є наявність розбіжності в (r-1)-кубах тільки за однією координатою в одному двійковому розряді й наявність спільних незалежних координат.

3. В i-групу включають всі номери наборів, що мають у своєму записі i одиниць.

4. Попарне порівняння виконується тільки між сусідніми за номером групами. Групи, які розрізняються за двома розрядами і більше, не має сенсу порівнювати.

Приклад 15.2. Потрібно мінімізувати логічну функцію за методом Квайна-Мак-Класки:

.

Розв’язок. Функція зображена числовим способом. На підставі таблиці істинності можна подати функцію в кубічній формі. Для цього слід виписати всі 0-куби, що утворюють комплекс :

. (15.3)

Слід розбити комплекс на групи за кількістю одиниць у кожному двійковому наборі. Таких груп буде три:

, , . (15.4)

1) Визначення первинних імплікант.

а) Порівняння сусідніх за номером груп кубів – склеювання кубів (поглинена координата заміняється на Х):

, (15.5)

. (15.6)

б) Всі 1-куби розбиваються на групи за принципом розташування незалежної координати Х (нижній індекс відповідає порядковому номеру розташування незалежної координати Х):

; ; ; . (15.7)

Куби усередині кожної групи порівнюються з метою одержання -кубів. Порівняння кубів усередині комплексу дає , а порівняння усередині дає , що вже міститься в , тобто отримана первинна імпліканта другого рангу .

2) Складання таблиці й розміщення міток. Складається таблиця вихідних термів і тих імплікант, які не брали участь у склеюванні. Якщо у вихідний терм входить яка-небудь первинна імпліканта, то на перетинанні відповідного рядка й стовпця вказується мітка «*» (табл. 15.2).

Таблиця 15.2. Складання таблиці й розміщення міток

3) Визначення істотних імплікант. Істотна імпліканта визначається єдиною міткою в якому-небудь стовпці таблиці. Істотною імплікантою 2-го рангу є терм , що відповідає 2-кубу Х10Х. Стовпці, що відповідають істотній імпліканті, відокремлюються (табл. 15.3).

Таблиця 15.3. Визначення істотних імплікант і видалення зайвих стовпців

4-й і 5-й етапи, які відповідають викреслюванню зайвих стовпців і зайвих первинних імплікант, відсутні.

6) Вибір мінімального покриття. Виділяються стовпці відповідні істотним імплікантам (у цьому випадку тільки однієї істотної імпліканті). Складається таблиця для залишившихся невиділеними термів та імплікант. Вирішується завдання мінімального покриття рядків стовпцями (табл. 15.4).

Таблиця 15.4. Покриття рядків стовпцями

Таким чином, обране мінімальне покриття рядків стовпцями: , . Воно відповідає термам . З урахуванням отриманої раніше істотної імпліканти остаточне мінімальне зображення функції має вигляд: .

Отже, методи мінімізації булевих функцій використовуються у всіх програмних додатках, пов’язаних із синтезом обчислювальних пристроїв. Вони дозволяють у середньому на 20-30% одержати більше економічний проект із позиції апаратурних витрат. Найбільше практично орієнтованими є метод Квайна-Мак-Класки, що оперує кубічним зображенням булевих функцій. Недоліком обох методів є застосування імплікантної таблиці для розв’язання завдання знаходження мінімального покриття, що вимагає великого обсягу пам’яті для реальних об’єктів.

15.3 Контрольні питання

1. Що являє собою процес мінімізації булевих функцій?

2. За рахунок чого досягається мінімальна форма функції?

3. Які існують методи мінімізації булевих функцій?

4. Що таке імпліканта (первинна імпліканта)?

5. Які основні етапи методу Квайна?

6. Що таке істотна імпліканта?

7. Як визначаються істотні імпліканти?

8. У чому недолік методу Квайна?

9. Які основні етапи методу Квайна-Мак-Класки?

10. У чому переваги методу Квайна-Мак-Класки?

11. Як виконується вибір мінімального покриття рядків стовпцями в методах Квайна та Квайна-Мак-Класки?

16 Мінімізація булевих функцій: метод невизначених коефіцієнтів

Для мінімізації булевих функцій від невеликої кількості змінних застосовується метод невизначених коефіцієнтів у базисі І-АБО-НІ.

16.1 Основні припущення

Метод використовує наступні основні факти.

Відомо, що будь-яку булеву функцію можна зобразити в диз’юнктивній нормальній формі. Для функції від трьох змінних загальний вигляд ДНФ можна записати так:

(16.1)

Невизначені коефіцієнти розташовані при змінних або їх кон’юнкціях, причому нижні індекси співпадають з індексами змінних, верхній – 0 або 1 залежно від того, чи мають первинні терми інверсії чи ні (0 – змінна під знаком інверсії, 1 – без інверсії). Самі невизначені коефіцієнти також приймають значення 0 або 1 і з метою мінімізації функції підбираються таким чином, щоб отримана ДНФ після цього мала мінімальну кількість букв.

При визначенні ДНФ ураховують властивість: диз’юнкція деякого числа змінних дорівнює нулю, якщо всі вхідні в неї змінні дорівнюють нулю; дорівнює одиниці, якщо хоча б одна змінна дорівнює одиниці:

(16.2)

Оскільки функція від трьох змінних визначена на стандартних 8-мі двійкових наборах, праву частину формули (16.1) можна перетворити на кожному наборі змінних, у результаті чого виходить система рівнянь:

(16.3)

Якщо функція приймає нульові значення на відповідному наборі змінних , то, згідно (16.2), всі коефіцієнти, що входять у дане рівняння, дорівнюють нулю. Тоді в інших рівняннях системи (16.3), де , варто також покласти рівними нулю ці коефіцієнти.

Систему (16.3) зручно зобразити у вигляді таблиці (табл. 16.1).

Нижні індекси коефіцієнтів кожного стовпця визначають номер змінних, верхні – відповідають стовпцю значень ціх змінних. В останньому стовпці таблиці вказуються значення функції на відповідному наборі змінних, які визначаються за умовою задачі. Передбачається також, що всі коефіцієнти в довільному рядку пов’язані символами диз'юнкції.

Таблиця 16.1. Подання системи рівнянь (16.3) за допомогою таблиці

№				Коефіцієнти системи

16.2 Алгоритм знаходження невизначених коефіцієнтів

Алгоритм включає наступні етапи:

1) Цикл за рядками ­­– перегляд нульових рядків: вибрати рядок системи (16.3), у якій функція приймає нульове значення . Дорівняти нулю всі коефіцієнти цього рядка.

2) Якщо всі нульові рядки переглянуті, то перейти до пункту 3, інакше - повернутися до пункту 1.

3) Викреслювання рівних нулю коефіцієнтів з рядків з одиницями: із всіх рядків, де , викреслити рівні нулю коефіцієнти, визначені в пункті 1.

4) Модифікована система рівнянь: переписати систему (16.3) з урахуванням виконаних перетворень.

5) Вибір мінімального покриття: у модифікованій системі вибрати й покласти рівними одиниці мінімальну кількість коефіцієнтів з мінімальним числом індексів, щоб задовольнити дану систему.

6) Визначення мінімальної форми функції: скласти мінімальну ДНФ за обраними коефіцієнтами.

Приклад 16.1. Мінімізувати функцію від трьох змінних Y=1 на наборах {1, 2, 3, 4} методом невизначених коефіцієнтів з одержанням МДНФ.

Розв’язок. Таблицю невизначених коефіцієнтів можна зобразити в спрощеному вигляді (табл. 16.2).

Таблиця 16.2. Спрощений вигляд таблиці функції для методу невизначених коефіцієнтів

Тут у заголовок таблиці винесені з відповідних стовпців невизначені коефіцієнти із спільними нижніми індексами, верхні індекси при цьому зберігаються у відповідних комірках кожного стовпця.

Коефіцієнти рядків, де , дорівнюються нулю. З рядків, де , викреслюються коефіцієнти, що зустрічаються в рядках, де .

Виписуються коефіцієнти, що залишилися, з одержанням тим самим модифікованої системи:

(16.4)

З (16.4) мінімальний результат відповідає формі:

.

16.3 Контрольні питання

1. На яких основних положеннях базується метод невизначених коефіцієнтів?

2. Яке узагальнене подання ДНФ функції від трьох змінних?

3. Які основні етапи алгоритму знаходження невизначених коефіцієнтів?

4. У якому базисі повинна бути представлена функція, щоб для мінімізації можна було застосувати метод невизначених коефіцієнтів?

5. Коли диз’юнкція деякої кількості коефіцієнтів дорівнює нулю?

6. Коли диз’юнкція деякої кількості коефіцієнтів дорівнює одиниці?

7. Як вибирається розв’язок модифікованої системи рівнянь у методі невизначених коефіцієнтів?

8. Скільки рядків має вихідна система рівнянь при мінімізації функції від чотирьох змінних методом невизначених коефіцієнтів?

9. Що являє собою мінімальне покриття в методі невизначених коефіцієнтів?

17 Мінімізація булевих функцій: метод карт Карно

Для мінімізації булевих функцій використовується метод мінімізуючих карт, які називаються картами Карно. Заснований на графічному зображенні булевих функцій від невеликого числа змінних, де коди змінних у сусідніх координатах завдання функції є сусідніми.

17.1 Основні положення

Таблиці істинності функції від двох, трьох і чотирьох змінних можуть бути перебудовані в карти Карно (рис. 17.1-17.3).

Рис. 17.1. Карта Карно для функції від двох змінних

Рис. 17.2. Карта Карно для функції від трьох змінних

Рис. 17.3. Карта Карно для функції від чотирьох змінних

Карти Карно мають наступні властивості:

1) Карти організовані таким чином, що сусідні за рядками або за стовпцями клітки відрізняються значенням тільки однієї змінної.

2) Якщо дві комбінації значень змінних відрізняються тільки за однією координатою, то клітки є сусідніми.

3) У карті Карно дві змінні клітки на протилежних кінцях карти теж є сусідніми. Ця властивість зберігається для карт Карно трьох і чотирьох змінних: протилежні кінці кожного рядка або стовпця є сусідніми.

Для зображення функції на карті досить у ті клітки, де функція дорівнює одиниці, помістити одиниці. Вважається, що в інших клітках розташовані нулі.

Приклад 17.1. Зобразити функцію на карті Карно.

Розв’язок. Функція від двох змінних зображена числовим способом. Щоб представити дану функцію на Карті, треба в 1-у та 2-у комірки карти Карно для двох змінних помістити одиничні значення функції, як показано нижче:

Зауваження: тут і далі номера осередків, які відповідають двійковим наборам, опускаються для спрощення запису.

За картою, як і за таблицею істинності, можна відновити аналітичну форму функції у вигляді ДДНФ:

.

17.2 Спрощений стандарт карт Карно

Поряд зі звичайним уводиться в розгляд спрощений стандарт карт Карно. Замість перерахування двійкових наборів поєднуються за допомогою фігурних стрілок групи, яким відповідають одиничні значення змінних (рис. 17.4).

а б в

Рис. 17.4. Спрощений стандарт карти Карно для функції: а – від двох змінних; б – від трьох змінних; в – від чотирьох змінних

Приклад 17.2. Представити функцію на карті й одержати СДНФ.

Розв’язок. Якщо скористатися спрощеним стандартом карт Карно, зображення функції буде виглядати так:

,

а відповідна ДДНФ при цьому:

.

Таким чином, для спрощення позначень рядки й стовпці, що містять змінну 1, позначають фігурною дужкою. При цьому значення 0 ця змінна має у невідмічених комірках.

17.3 Мінімізація за картами Карно

Комірки з одиницями на карті називаються Р-клітинами.

Дві сусідні одиниці утворюють одномірний р-підкуб або 1-куб. Одновимірний р-підкуб відповідає добутку, у якому завжди відсутній один первинний терм.

Змінна, відсутня у добутку, визначається за картою – вона має різні значення для двох одиниць відповідного підкуба.

Приклад 17.3. Зобразити функцію на карті Карно.

Розв’язок. Відзначимо одиничні значення функції на карті, помістивши їх у другу й третю комірки (рис. 17.5).

Рис. 17.5. Одновимірний р-подкуб або 1-куб

При цьому видно, що дві одиниці попадають у сусідні комірки й утворюють 1-куб. Вони обводяться мінімізуючим контуром. Отже, зображення функції буде таким: .

Чотири сусідні одиниці утворюють двовимірний р-підкуб (2-куб), що відповідає добутку без двох первинних термів. Ті змінні, які не зберігають постійне значення на цьому підкубі, не вказуються.

Приклад 17.4. Знайти аналітичний вираз, що відповідає 2-кубу на карті Карно (рис. 17.6).

Рис. 17.6. Двовимірний р-підкуб або 2-куб на карті Карно 4-х змінних

Розв’язок. Одиниці попадають у кутові комірки карти, які є сусідніми. Спільними для всіх чотирьох комірок є , чому відповідає кон’юнктивний терм , що описує 2-куб. Отже, мінімальна форма функції, отримана за картою: .

Тривимірні р-підкуби містять по 8 одиниць (3-куб).

Приклад 17.5. Блок з 8-мі одиниць підлягає склеюванню з одержанням 3-кубу (рис. 17.7).

Рис. 17.7. Тривимірний р-підкуб або 3-куб

При цьому мінімальна форма функції описується виразом, якому відповідає єдиний превинний терм: .

Одновимірний р-підкуб відповідає ребру, що має дві сусідні вершини. Двовимірний р-підкуб відповідає двовимірному підкубу n-вимірного куба.

Правила мінімізації:

1) Дві сусідні комірки на карті утворюють 1-куб.

2) Несуттєва координата для двох кубів позначається символом X. Наприклад: .

3) Чотири комірки поєднуються та утворюють 2-куб:

.

4) У загальному випадку можуть поєднуватися сусідні комірки, число яких дорівнює , тобто 2,4,8,16,32,..., з утворенням k-кубів, де – кількість змінних функції.

Стратегія одержання мінімальної ДНФ за картою Карно: треба мінімальною кількістю кубів покрити (склеїти) всі одиничні комірки карти, де кожна склейка повинна містити максимально можливе число одиниць.

17.4 Контрольні питання

1. Як складаються карти Карно для функцій від двох, трьох і чотирьох змінних?

2. Чим відрізняються карти Карно від таблиць істинності?

3. Яке основне призначення карт Карно?

4. Як установлюється зв'язок між двійковими наборами й комірками карти Карно двох (трьох, чотирьох) змінних?

5. Які комірки карти є сусідніми?

6. Як представляється функція на карті?

7. У чому полягає спрощений стандарт карт Карно?

8. Які властивості мають карти Карно?

9. Що таке р-клітки?

10. Які основні правила склеювання за картами?

11. Як виконується мінімізація за картами Карно?

12. Що являють собою мінімізуючі контури?

Водночас саме визначення надто загальне, оскільки незрозуміло, які саме інформаційні технології можна вважати новими.

О. Ісаєнко в дослідженнях нових видів бібліотечного обслуговування користується терміном «дистанційне обслуговування», яке розуміється, як забезпечення доступу до електронних ресурсів та бібліотечних сервісів за допомогою використання засобів телекомунікаційного зв’язку [92, с. 141]. Зазначимо при цьому, що даним поняттям не охоплюється послуга МБА або ММБА, які також не передбачають присутності користувача безпосередньо в бібліотеці – власниці інформаційного ресурсу і відповідають терміну «дистанційне обслуговування». При цьому і МБА і ММБА не обов’язково здійснюються за допомогою електронних технологій (а може бути і пошта, і кур’єрська доставка тощо).

Термін «онлайновий бібліотечний сервіс» (ОБС) під час дослідження нових бібліотечних сервісів використовує Д. Соловяненко, розуміючи його як діяльність бібліотеки із забезпечення дистанційного доступу користувачів комп’ютерної мережі до інформаційного змісту у вигляді документних та комунікаційних електронних ресурсів, що передбачає процес інтерактивної взаємодії між клієнтською та серверною сторонами. Відповідно до такого визначення формулюються і основні ознакицього виду бібліотечного сервісу: 1) дистанційність, 2) діалоговість, 3) інтерактивність, 4) полісуб’єктність, 5) віртуальність, 6) комплексність, 7) загальнодоступність тощо. Проте, слід зазначити, що запропонований Д. Соловяненко термін «онлайновий бібліотечний сервіс» не може бути застосований до такої популярної послуги, що надається на основі використання комп’ютерної мережі та Інтернет, як «віртуальна довідка», оскільки він передбачає взаємодію користувача з бібліотекою в режимі реального часу, а підготовка довідок досить тривалий процес.

Термін «віртуальне (електронне) обслуговування» використовують ряд дослідників, серед яких Д. Грибков, І. Моргенштерн, Ю. Мелентьєва, О. Бичко, О. Кутузова та ін., які розуміють під ним обслуговування, що здійснюється за допомогою електронних засобів зв’язку, часто в режимі реального часу, коли користувачі використовують комп’ютер і різні інтернет-технології для спілкування з бібліотекарями, не будучи присутніми при цьому в бібліотеці. При цьому до «електронного» обслуговування цілком коректним було б віднесення і консультацій і довідок за телефоном, оголошень по радіо, проведення телетрансляцій тощо – тих послуг, які традиційно бібліотекознавцями «віртуальними» не вважаються.

При цьому в усіх цих розглянутих визначеннях звертається увага, в першу чергу, на технічний аспект взаємодії бібліотеки і користувача, а саме – використання «електронних засобів зв’язку», «комп’ютера і різних інтернет-технологій», «засобів телекомунікаційного зв’язку», «нових інформаційних технологій», «дистанційний доступ користувачів комп’ютерної мережі до інформаційного змісту». Утім, технічний підхід логічніше застосовувати не до всього процесу обслуговування, а лише до процесу надання доступу. Дистанційний доступ можна визначити як доступ до ресурсів за допомогою комп’ютерих технологій, можливість зв’язувати постачальника інформації з її споживачем через електронні канали, а також можливість для працівників бібліотеки виступати у якості посередників в електронній взаємодії, зберігати, організовувати та передавати інформацію до користувачів через електронні канали.

Водночас, враховуючи, що бібліотека є інформаційно-комунікаційною системою, а бібліотечне обслуговування – взаємодією між бібліотекою та користувачем, його, як процес комунікації, доцільно розглядати з позицій не технічного, а комунікаційного підходу, відповідно до якого за характером суб’єктів комунікаційного процесу відносно один одного у просторі та часі розрізняють спілкування контактне та дистантне.

Таким чином, для позначення бібліотечного обслуговування користувачів, які отримують бібліотечні послуги, не перебуваючи безпосередньо в бібліотеці, або в часи, коли бібліотека не працює, тобто є «роз’єднаними» з бібліотекою в часі і просторі, доцільно використовувати термін «дистантне обслуговування», розуміючи його як процес взаємодії між користувачем і персоналом бібліотеки, її матеріальними, технологічними і інтелектуальними ресурсами, орієнтований на задоволення інформаційних потреб користувачів шляхом надання доступу до інформаційних продуктів і ресурсів дистанційно.

Запропоноване поняття дистантного обслуговування включає надання як таких, вже традиційних, видів бібліотечних послуг, як МБА, ММБА, довідка за телефоном, листування і т. п., так і нових видів послуг, надання/отримання яких передбачає використання нових інформаційних і, в першу чергу, інтернет-технологій.

Виходячи із запропонованої дефініції дистантного обслуговування, всі ці послуги можна віднести до дистантних послуг– таких, які є результатом дистантної комунікації бібліотеки і користувача із задоволення його інформаційних, науково-дослідних, освітніх, культурних та інших потреб.

Ті ж послуги, надання/отримання яких вимагає використання інтернет-технологій, варто виокремити у підвид дистантних послуг – дистантні інтернет-послуги. Формування з поширенням та розвитком Інтернету комплексу таких бібліотечних послуг актуалізувало питання виокремлення обслуговування на основі інтернет-технологій та його окремого визначення як дистантного інтернет-обслуговування –комплексу інформаційних послуг з дистантного обслуговування користувачів на основі інтернет-технологій.

Як показує досвід бібліотечного обслуговування, на сьогодні комфортність цього виду бібліотечної діяльності для користувача значною мірою визначається можливістю надання останньому доступу до комплексного ресурсу, синтезованої наукоємної інформації у вигляді досьє, дайджестів, оглядів та іншої інформаційної та інформаційно-аналітичної продукції, яка виготовляється в бібліотеках, що актуалізує визначення поняття бібліотечного дистантного інформаційно-аналітичного обслуговування, яке пропонується розуміти як сервіс забезпечення дистантної комунікації користувачів з інформацією широкого кола різноманітних джерел шляхом надання доступу до наукоємного інформаційного продукту, створеного бібліотечним персоналом.

Інформаційні ресурси, доступність яких забезпечується за рахунок використання сучасних дистанційних інформаційних технологій, безперечно, є тим компонентом, від повноти і якості якого багато в чому залежить кінцевий результат обслуговування. Створені у вигляді електронних документів підготовлені в бібліотеці шляхом аналітико-синтетичного опрацювання широкого спектру джерел інформаційні або інформаційно-аналітичні продукти стають частиною такого ресурсу. Глибина перетворення початкових джерел, рівень наукоємності інформаційної діяльності, професіоналізм бібліотечних працівників визначальним чином впливають на якість кінцевого бібліотечного обслуговування. При цьому здійснення бібліотекою підготовки інформаційно-аналітичної продукції відображає зміну акцентів у бібліотечному обслуговуванні з надання доступу до документу на надання доступу до змісту документів.

Електронний бібліотечно-інформаційний ресурс, виходячи з визначення у Законі України «Про внесення змін до Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу»« (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2009, № 39, ст. 557) бібліотечних ресурсів як упорядкованих бібліотечних фондів документів на різних носіях інформації, баз даних, мережних інформаційних ресурсів, довідково-пошукового апарату, матеріально-технічних засобів опрацювання, зберігання та передачі інформації, [163]) – сукупність упорядкованої документованої інформації, що в електронному вигляді зберігається у бібліотеках і призначена для задоволення інформаційних, науково-дослідних, освітніх та культурних потреб користувачів, включає електронні бібліотечні фонди, інші електронні документи в інформаційних системах, доступ до яких мають бібліотеки, а також матеріально-технічні засоби їх опрацювання, зберігання та користування.

Можливості використання сучасних інтерактивних технологій у процесі оптимізації бібліотечного дистантного обслуговування створили умови для співавторства бібліотеки та користувача, використання в процесі бібліотечного обслуговування інтелектуального потенціалу користувачів, їх залучення в процес інфотворення (наприклад, створення бази даних на основі вікі- технологій), керування знаннями в бібліотечній сфері для трансформації «прихованих» знань у наявні.

Ця тенденція дає змогу говорити про формування інтелектуального користувацького ресурсу як сукупності знань користувачів, які можуть бути використані в інформаційній діяльності бібліотеки.

Бібліотечний інтелектуальний ресурс, відповідно, становитиме сукупність знань бібліотечного персоналу, які використовуються в інформаційній діяльності бібліотеки.

Що стосується користувача (відповідно до Закону України «Про бібліотеки та бібліотечну справу» користувач бібліотеки – фізична чи юридична особа, яка звернулася до послуг бібліотеки [163]), який отримує бібліотечні послуги дистанційно, то бібліотекознавцями він називається, знову-таки, по-різному, найчастіше – «віддаленим» або «віртуальним».

Можна погодитися з Т. Добко, яка вказує на необхідність єдиного чіткого термінологічного підходу до визначення зазначеної категорії користувачів, наголошуючи на некоректності тих термінів, що вживаються сьогодні. Зокрема, коментуючи поширення в науковій літературі терміну «віртуальний», науковець звертає увагу на те, що «останнім часом набуло поширення і застосування словосполучення віртуальні читачі, віртуальні користувачі, віртуальні відвідувачі тощо ... Зміст поняття «віртуальний» чітко визначений у фахових виданнях ... Та й у масовій свідомості слово віртуальний сприймається саме як ілюзорний, умовний, уявний, хоча останнім часом під тиском його необґрунтованого вживання для позначення комунікаційних технологій воно набуває нового, безпідставно розширеного, значення» [68, с. 18]. Читач же, користувач бібліотечних послуг – постать цілком реальна, отже словосполучення «віртуальний читач/користувач», хоч і сприймається в сучасній науці як досить усталений термін, все ж таки, не є коректним.

Те саме стосується такого означення даної категорії користувачів бібліотечних послуг, як «он-лайнові», адже користувач може взаємодіяти з бібліотекою і отримувати послуги не обов’язково в режимі реального часу.

Вживання термінів «віддалені», або «відділені», «дистанційні» користувачі є в даному випадку більш доречним, хоча певні зауваження все одно залишаються.

Від початку термін «віддалені користувачі» – Remote Library Users – почали застосовувати в західній бібліотечній практиці. Утім, формування терміносистеми простим калькуванням, дослівним перекладом з іншої мови не може вважатись науковим методом, тим більше, враховуючи специфіку словотворення в різних мовах та можливі відтінки змістовного навантаження в словах. В цьому відношенні достатньо ілюстративним є приклад перекладу Remote Library User російською – удаленный библиотечный пользователь. І постає запитання – «удаленный» звідки? З залу? І ким? І за що? Більш змістовно виваженим в цьому контексті стало б вживання замість «удаленный» прикметника «отдаленный», так як стало у випадку українського відповідника – «віддалений».

Крім цього, вивчення ряду бібліотечних інструкцій з обслуговування користувачів та термінологічних словників виявило, що під терміном «віддалений користувач»розуміється користувач, який має доступ до обчислювальної системи за допомогою віддаленого терміналу(!). В кращому випадку – користувач, що здійснює доступ до ресурсів системи з віддаленого терміналу з використанням каналів телефонної, радіо та інших видів зв’язку.

Отже, як видно, термін запозичений з інформатики, що цілком закономірно, оскільки розвиток саме цієї науки призвів у підсумку до радикальних змін у бібліотечному обслуговуванні. Утім, він, як і термін «дистанційний», більше відображає специфіку доступу користувача до ресурсу, а не характер взаємодії користувача і бібліотеки. З огляду на комунікаційну природу такої взаємодій, пропонується визначити таку категорію бібліотечних користувачів як дистантних користувачів – користувачів бібліотечних ресурсів та послуг, які комунікують з бібліотекою дистанційно.

Запропонований термінологічний апарат не вирішує повністю завдання розробки терміносистеми дистантного обслуговування, адже розвиток бібліотекознавчої науки та впровадження в діяльність бібліотек нових видів роботи призводить до виникнення нових форм взаємодії користувача з бібліотекою та бібліотечно-інформаційними ресурсами, потребує осмислення їх місця в системі бібліотечної діяльності з відповідним відображенням у поняттєво-категоріальному апараті і термінах.