Профілізація регіону щодо екологічної небезпеки визначається на основі встановлення конкретної ролі як природної, так і соціально-економічної підсистем регіону в процесах формування небезпеки.
3.5.2.1. Природна підсистема – фонова основа формування еконебезпеки та середовище її просторового поширення
У результаті порушення природних геологічних, гідрогеологічних, кліматичних, метеорологічних процесів у природній підсистемі відбувається трансформація її компонентів, що призводить до зміни умов формування екологічної небезпеки.
Геолого-географічні характеристики регіону визначають умови формування екологічної небезпеки, пов¢язаної, перш за все, з поширенням у геологічному середовищі сейсмічних хвиль техногенного походження і т.і.
Гідрогеологічні особливості регіону впливають на формування екологічної небезпеки, що визначається просторовим поширенням по підземним водоносним горизонтам забруднювачів, які надходять до них з грунту і поверхневих водойм. Ступінь небезпеки зростає, якщо вказані води використовуються для питного постачання населення.
Температура навколишнього середовища впливає на умови розсіювання шкідливих речовин, які викидаються техногенними джерелами. Чим більше вона відрізняється від температури викиду, тим краще відбувається розсіювання атмосферних забруднювачів, що сприяє зниженню приземних концентрацій, тобто рівень екологічної небезпеки знижується.
Вологість повітря є одним з метеопараметрів, які визначають ступінь впливу на людину чинників екологічної небезпеки, і залежить від циркуляційних процесів у атмосфері та особливостей підстилаючої поверхні.
Опади, в значній мірі, сприяють перерозподілу ступеня екологічної небезпеки між компонентами довкілля. Так, присутні в атмосферному повітрі й рослинному покриві шкідливі речовини потрапляють у грунт, поверхневі водойми та підземні водоносні горизонти.
Вітер (його напрям та швидкість) суттєво впливає на формування зон забруднення атмосферного повітря і, тим самим, визначає просторове поширення екологічної небезпеки.
При аналізі формування екологічної небезпеки об'єктами гідрографічної мережі доцільно застосовувати басейновий підхід, який визначає стік речовини й енергії з басейнів річок. Водяні маси, що накопичуються в результаті стоку (наприклад, у водосховищах), мають значну потенційну енергію. При вивільненні цієї енергії (відповідно до закону збереження і перетворення енергії) виконується робота, що за певних умов (наприклад, руйнування греблі водосховища) може призвести до катастрофічних наслідків. Отже, басейни річок можна вважати джерелами формування потенційної екологічної небезпеки.
Малі ріки також є джерелами екологічної небезпеки, зокрема, існує загроза локального затоплення внаслідок прориву споруджених гребель водосховищ.
Вплив природної підсистеми на формування екологічної небезпеки в конкретному регіоні (ТВК СП) розглянуто в п. 7.3.2 розділу 7 підручника.
