Оцінка рівня екологічної небезпеки

Оцінка рівня екологічної небезпеки здійснюється з метою:

- управління (перетворення станів об'єкта в необхідному напрямку);

- прогнозу ситуацій;

- розвитку загальнонаукових уявлень;

- визначення придатності територіальних утворень для проживання людей і існування визначених видів живих організмів, здійснення того чи іншого виду господарської діяльності.

При оцінці рівня небезпеки варто враховувати наступні особливості:

– динамізм оцінки – важливо знати не тільки ситуацію в даний момент часу, але й тенденції її зміни, тобто попередню і прогнозовану ситуацію;

– процеси і явища, що визначають техногенну небезпеку, можуть бути постійними в часі, періодичними, епізодичними, разовими;

– відповідна реакція системи не є дзеркальним відображенням впливу, оскільки система має властивості пружності, інерційності, що виявляються в часовій затримці реакції на вплив;

– часто має місце накладення дії різних чинників;

– прояв небезпеки може бути наслідком процесів, що відбулись раніше.

Як характеристики, що визначають кожен вид техногенної небезпеки, застосовуються ті показники стану навколишнього природного середовища, які піддаються зміні внаслідок техногенного впливу. До них належать концентрації шкідливих речовин, рівні фізичних і біологічних впливів, показники трансформації ландшафтів. Останні показники можуть бути використані для аналізу ступеня забезпеченості досліджуваного регіону територіями, де зберігається в малозміненому вигляді середовища мешкання характерних для нього видів флори і фауни. В техногенно навантажених регіонах такими територіями можна вважати об'єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ).

Для визначення ступеня антропогенного перетворення природного середовища доцільно ввести поняття фонового стану. Це такий стан природного середовища конкретної території, який мав місце при відсутності техногенного впливу на неї (при умовно знятих техногенних навантаженнях). Установлюється воно за результатами спостережень в об'єктах ПЗФ, розташованих на розглянутих територіях. Необхідно відзначити, що такий спосіб не завжди дає бажаний результат, тому що в об'єктах ПЗФ може відбуватися забруднення природного середовища внаслідок міграції забруднювачів із сусідніх промислових зон. У таких випадках фоновий стан установлюється ретроспективно (за документальними даними, науковими публікаціями і т.і.), розрахунковим шляхом.

Деякі вчені (у т.ч. гігієністи) вважають, що вміст шкідливих речовин при концентрації нижче ГДК відповідає нормі, тобто нешкідливий. Ми дотримуємось іншої думки: необхідно проводити оцінку небезпеки будь-яких концентрацій чи рівнів впливу на людину і навколишнє середовище.

Для оцінки станів техногенної небезпеки різних видів (види чинників її формування) застосовуються безрозмірні нормовані величини А_іj [13]:

^, (3.2)

де α_ij – фактичне значення i-ої характеристики, що визначає j-тий вид чинників;

α_0ij – гранично допустиме значення цієї характеристики (відповідає верхній межі діапазону прийнятності небезпеки).

Під α_ij розуміють концентрації забруднювачів у компонентах біосфери, рівні різних видів впливів, показники трансформації ландшафтів. Вираз (3.2) для конкретних видів чинників, що визначають види техногенної небезпеки, має наступний вигляду:

Хімічні (j=1) ;

Біологічні (j=3) ;

Трансформації ландшафтів (j=4) ,

де С_в і ГДК_в – реальна і гранично допустима концентрація в-го забруднюючої речовини в компонентах навколишнього середовища, відповідно;

У_к і ГДР_к – фактичний і гранично допустимий рівень к-го виду шкідливих

фізичних впливів, відповідно.

К_l і ГДВ_l – реальний і граничний вміст l-го біологічного забруднювача в навколишньому середовищі;

S_р і S_ор – фактична і необхідна (установлена) площа в досліджуваному регіоні для р-го чинника трансформації ландшафтів.

Для будь-якого чинника хімічних, фізичних і біологічних видів прийнятні стани техногенної безпеки системи (визначеної території) будуть реалізовані при

(3.4)

Знак рівності у виразі (3.4) визначає межу прийнятного стану за визначеним чинником. Чим сильніша нерівність, тим вище рівень техногенної безпеки даного виду.

Стосовно виду техногенної небезпеки, пов'язаної з трансформацією ландшафтів, застосування критерію прийнятності безпеки (формула 3.4) ускладнюється через відсутність у даний час значень S_ор (формула 3.3).

Найбільш істотні зміни природних ландшафтів мають місце на промислових територіях. Останні найбільшою мірою втрачають здатність до саморегулювання і вимагають значних енергетичних витрат для виконання своїх функцій. Селітебна міська забудова меншою мірою відхиляється від природних ландшафтів, оскільки в її межах знаходяться зелені насадження і спостерігаються менші рівні забруднення.

Природні (заповідні території) і квазіприродні (сади, парки, сквери і т.п.) ландшафти повинні займати не менше 60% територій техногенно навантажених регіонів [12].

У практичному плані важливим аспектом зменшення рівня екологічної небезпеки є озеленення територій, особливо в місцях розташування великих техногенних об'єктів, оскільки наявність зелених насаджень сприяє поглинанню певних забруднювачів атмосферного повітря, зниженню ступеня несприятливої позиційності джерел небезпеки відносно селітебних зон, а також надходженню кисню в результаті процесів фотосинтезу.

Як уже відзначалося, одночасна дія чинників, що формують техногенну небезпеку, не рідко призводить до її посилення. Так, на внутрішньовидовому рівні (вид техногенної небезпеки, пов'язаний з дією хімічних чинників) часто виникає ситуація, коли сумарний ступінь забруднення атмосферного повітря в присутності декількох визначених забруднюючих речовин (що входять у так звану групу сумацій речовин з односпрямованою шкідливою дією) може перевищувати допустимі норми навіть у тих випадках, коли за кожним інгредієнтів буде дотримуватися нормативний вміст у повітрі. Можна привести приклад міжвидового посилення рівня техногенної небезпеки. За даними [14] спільна дія шуму, вібрації і шкідливих речовин, що виділяються при роботі двигуна автотранспортного засобу, вимагає зниження значень ГДК хімічних забруднювачів у 2,5-3 рази. Отже, виконання нерівності в (3.4) не є обов'язковою умовою досягнення прийнятного рівня безпеки при одночасній дії ряду чинників. Тому необхідний комплексний підхід, що дозволяє з урахуванням викладених обставин встановити сумарний рівень техногенної небезпеки реальної системи. Складною проблемою, що виникає при цьому, є інтеграція часткових оцінок для одержання узагальнених показників. Одним з розповсюджених методів інтеграції є додавання балів [15]. Однак при цьому не завжди враховуються коефіцієнти приведення різних видів і підвидів небезпеки. Використовуються також якісні способи оцінки. Застосовують відношення суми визначених параметрів (виду використання територій, типу технології виробництва, щільності населення) до параметра, що характеризує стійкість ландшафту [16]. При інтеграції параметричних показників, що мають різні розмірності, досить широко використовують принцип, заснований на нормуванні цих показників з наступним додаванням отриманих величин і введенням відповідних поправочних коефіцієнтів.

Розглянемо інтеграцію показників з антропоцентричних позицій. Такий підхід відповідає діючій стратегії гігієнічного нормування якості природного середовища, оскільки встановлені нормативи для людини є більш жорсткими, ніж для інших складових екосистеми. Узагальнений показник техногенної небезпеки системи може бути представлений у наступному вигляді [17,18]:

, (3.5)

де j – індекс, що нумерує види техногенної небезпеки;

g_j – коефіцієнт приведення j-го виду небезпеки;

J_j – показник техногенної небезпеки j-го виду, що визначається за

формулою:

, (3.6)

де і – індекс, що нумерує підвиди техногенної небезпеки (чинники, її формуючі), він приймає значення від 1 до n;

a_ij – коефіцієнт внутрішньовидового приведення ( для i-го підвиду),

який дозволяє зіставити величини техногенних небезпек різних підвидів і враховує «сусідство» небезпек, тобто накладення впливу різних чинників (наприклад, у випадку забруднення атмосферного повітря – врахування односпрямованої дії визначеної групи шкідливих речовин). Значення цих коефіцієнтів можуть бути встановлені на основі аналізу й узагальнення результатів гігієнічних, імунологічних і інших медичних досліджень;

ρ_ij – коефіцієнт, що враховує ослаблення дії чинників, які визначають небезпеку і-го підвиду, на реципієнтів. Для населення значення цього коефіцієнта залежить від рівня соціально-економічного розвитку регіону, соціогенних чинників (усвідомлення людиною важливості збереження свого здоров'я і використання в порівнянні з традиційними для даної місцевості інших джерел забезпечення життєдіяльності: їжі, питної води і т.і.). Основою для встановлення його значень повинні слугувати результати соціологічних досліджень;

А_ij – значення характеристик, які визначаються за формулами (3.3).

Представлення виразів (3.5) і (3.6) у вигляді суперпозиції величин, які входять до них, обґрунтовуються наступними міркуваннями. Спільність більшості факторів, що формують небезпеку різних видів і підвидів, полягає в тім, що вони є стресорами для людського організму. Стрес, на думку канадського вченого Сельє (вперше ввів це поняття в 1936 р.), являє собою неспецифічну реакцію організму на дію подразників різного походження [19]. Ця реакція полягає в практично ідентичних змінах в організмі, незалежно від специфіки подразників (фізичні, хімічні, біологічні). Вона є проявом загального адаптаційного синдрому, потім на фоні, що утвориться, виникають специфічні зміни, які відповідають визначеному подразнику. Підтвердженням наведеного судження є той факт, що, наприклад, виразка шлунка виникає не тільки при безпосередньому впливі хімічних чинників, але і при впливі шуму чи електромагнітного поля [20]. Однак не всі фізичні чинники можна розглядати як стресори. Це відноситься, зокрема, до підвиду техногенної небезпеки, сформованої радіоактивним забрудненням. Організм людини розвивається, як правило, в умовах незначного (фонового) радіоактивного опромінення і не має сигнальної системи, що попереджає про опромінення. Можна одержати летальну дозу, не помітивши цього.

Модель, що визначена формулами 3.5 і 3.6, побудована на припущенні лінійної залежності показника техногенної небезпеки від величини відповідних чинників, а також беспорогової дії цього чинника. Це декілька звужує діапазон застосованості моделі. Однак, слід зазначити, що для реальних систем (регіонів із широкопрофільною техногенною небезпекою) більшість зазначених чинників задовольняють викладеним припущенням. Нелінійність найчастіше виявляється в екстремальних умовах, частота виникнення яких не висока.

Технологія реалізації приведеної моделі в умовах регіону спрощено виглядає так. Спочатку для досліджуваного регіону встановлюють характерні для нього значення узагальнених показників техногенної небезпеки для фонової і нижньої межі неприйнятного стану (рис. 3.6). Потім обчислюють значення зазначеного показника для реального стану. Якщо останні перевищують рівень прийнятності, то на підставі моніторингових досліджень розроблюють комплекс заходів щодо зниження рівня небезпеки. Після реалізації цих заходів регіон буде характеризуватися прийнятним станом техногенної небезпеки. Реалізація додаткових заходів буде призводити до подальшого зниження рівня небезпеки. Наближення до мінімально можливого рівня небезпеки (в ідеалі) може бути досягнуте в тому випадку, коли значення узагальненого показника наближається до фонової величини.

Слід зазначити, що конкретні значення коефіцієнтів приведення g і a (формули 3.5 і 3.6) для всіх видів і більшості підвидів техногенної небезпеки дотепер не встановлені, що істотно ускладнює практичне застосування запропонованого підходу в даний час (визначення значення узагальненого показника техногенної небезпеки). В цій ситуації варто визначати рівні техногенної небезпеки окремих її видів. Задача спрощується, якщо врахувати певні обставини. Так, техногенна небезпека виду, сформованого фізичними чинниками, для більшості регіонів характеризується наступними особливостями:

- присутність обмеженої кількості підвидів небезпеки (в основному, чинники шумового й електромагнітного впливу й рідше – радіаційний вплив);

- переважне поширення впливів в окремих компонентах навколишнього середовища (наприклад, шумові й електромагнітні поля поширюються в атмосферному повітрі);

- достатньо локальний характер впливів окремих чинників, що підтверджується результатами експериментальних досліджень.

Для виду техногенної небезпеки, сформованої біологічними чинниками, можна констатувати, що в більшості випадків для реальних аналізованих регіонів кількість її підвидів істотно обмежена або цей вид взагалі відсутній.

Для виду техногенної небезпеки, яка викликана дією хімічних чинників (на відміну від вище обговорюваних її видів), виникають додаткові складності, пов’язані з можливою одночасною присутністю техногенних забруднювачів в атмосферному повітрі, об’єктах гідросфери, ґрунту. Отже, техногенна небезпека в цьому випадку носить тривимірний (за її підвидами) характер. З антропоцентричних позицій вплив забруднювачів, що містяться в компонентах навколишнього середовища, не завжди визначається техногенною небезпекою, сформованою в даному регіоні. Так, на якість води (особливо з великих водойм), що використовується населенням, можуть впливати шкідливі речовини, які утворюються та скидаються в іншому регіоні. Техногенна небезпека, що викликана забрудненням ґрунтів, в основному виявляється в погіршенні якості продуктів харчування. Але, населення може також використовувати продукти, вироблені на інших територіях. У цій ситуації програма управління техногенною безпекою, запропонована для виконання в даному регіоні, не може повною мірою забезпечити оптимальні умови життєдіяльності населення. Висловлені судження в меншій мірі стосуються стану атмосферного повітря, оскільки зони забруднення регіону дослідження, в основному, формуються розсіюванням шкідливих речовин від техногенних джерел викидів, що знаходяться на його території.

Для управління екологічною безпекою в регіоні важливим є встановлення порівняльного ступеня небезпеки, сформованої різними техногенними об’єктами, наприклад, окремими промисловими підприємствами. Такий вибір визначається тим, що зазначеною структурною одиницею найбільш ефективно можна управляти. Усереднений за часом (протягом доби, місяця, року) індекс техногенної небезпеки Т об'єкту (промислового підприємства) визначається наступним чином [21]:

, (3.7)

де А - коефіцієнт, що враховує тип території розміщення об’єкта;

b_k – параметр, який залежить від характеристик джерел, що викидають k-ту шкідливу речовину;

g_k – коефіцієнт відносної небезпеки k-ої шкідливої речовини;

М_k – приведена маса викиду k-ої шкідливої речовини;

р – кількість шкідливих речовин.

Значення М_k визначаються як:

М_k = M_kt / M_ks, (3.8)

де M_kt і M_ks – маси викидів протягом визначеного часу k-ої шкідливої речовини даним техногенним об’єктом і всією сукупністю об’єктів регіону відповідно, т;

Техногенний об’єкт можна розглядати як єдине джерело викидів із приведеною середньою висотою h_k для кожної k-ої шкідливої речовини:

, (3.9)

де h_іk – висота і-го джерела техногенного об'єкта, м;

М_ik – маса викиду і-тим джерелом k-ої шкідливої речовини протягом визначеного часу, т;

m – кількість джерел техногенної небезпеки об’єкту.

Величина параметра b_k (формула 3.7) переважно визначається середньою приведеною висотою h_k (вплив інших параметрів джерел викидів істотно менший) [21]. Значення коефіцієнтів g_k установлені на підставі результатів гігієнічних досліджень і даних, зокрема [22], які враховують наступні обставини: відносну небезпеку присутності шкідливих речовин у повітрі, що вдихується людиною; імовірність вторинного надходження шкідливих речовин в атмосферу при їхньому осіданні; імовірність утворення вторинних забруднювачів, більш небезпечних, ніж вихідні; нерівномірність нагромадження вихідних і вторинних забруднювачів у компонентах навколишнього середовища; надходження шкідливих речовин до організму людини неінгаляційним шляхом; вплив шкідливих речовин на інших реципієнтів.

Величина коефіцієнта А залежить від соціально-економічних, рекреаційних і ландшафтних характеристик територій розташування техногенних об'єктів. Конкретні значення зазначених у формулі (3.7) коефіцієнтів і параметрів наведені в п. 7.1 розділу 7 підручника.

Доцільно здійснювати оцінку рівня техногенної небезпеки в регіоні при врахуванні спільного надходження в навколишнє середовище забруднювачів, що містяться у викидах в атмосферне повітря, скидах у водний басейн, у відходах. У цьому випадку застосовується сумарний індекс техногенної небезпеки Т_х [23]:

, (3.10)

де K_i, L_i, N_i – показники, які враховують вплив на людину і навколишнє природне середовище одиниці маси i-ої шкідливої речовини, що міститься відповідно у викидах в атмосферу, скидах у водяний басейн, у відходах, 1/т;

M_ia, M_ic, M_io – маси шкідливих речовин, що надходять за визначений період часу (доба, місяць, рік) у навколишнє середовище з викидами в атмосферне повітря, скидами у водяний басейн, у складі відходів відповідно, т;

n, m,l – кількість інгредієнтів, що містяться у викидах, скидах і відходах відповідно.

Зазначені у формулі (3.10) показники характеризують техногенний вплив конкретних шкідливих речовин на здоров'я людей, об'єкти житлово-комунального господарства (будинки, споруди й ін.), зелені насадження, сільськогосподарські угіддя, водяні, рибні, лісові і рекреаційні ресурси, основні фонди промисловості. При визначенні їх значень слід використовувати дані [22].

Наведений алгоритм розрахунку індексу техногенної небезпеки Т_х (формула 3.10) відрізняється доступністю одержання необхідних даних, простотою і швидкістю обчислювальних процедур (що важливо для якісної експрес-оцінки), але, в той же час, він не враховує регіональних і локальних особливостей територій, де розташовані техногенні об'єкти (соціально-екологічні характеристики регіону, параметри джерел формування техногенної небезпеки, характеристики водяних об'єктів, у які здійснюється випуск стічних вод, відомості про місця розміщення відходів і ін.). З урахуванням зазначених обставин модель визначення рівня небезпеки (формула 3.10) приймає вид [24]:

Т_х = К_т К_р ( К_r b_iК_іМ_іа + К_в L_iM_ic + K_vK_z N_iM_io ), (3.11)

де К_т – регіональний коефіцієнт господарської диференціації територій;

К_р– коефіцієнт, що залежить від чисельності мешканців, які піддаються впливу проявів техногенної небезпеки;

К_r – коефіцієнт, що враховує рельєф місцевості;

b_і – коефіцієнт, що залежить від характеристик джерел, які викидають і-ту шкідливу речовину в атмосферне повітря;

К_в – басейновий коефіцієнт, що враховує територіальні особливості й еколого-економічні умови функціонування водойми, у який здійснюється випуск стічних вод;

К_v і K_z – характеристики позиційності місць розміщення відходів.

Рівень небезпеки R для кожного об'єкта повинний бути меншим нижньої межі діапазону неприйнятності R₃ і неухильно знижуватися. Це буде сприяти зменшенню середнього для регіону рівня небезпеки R₀ (рис. 3.6). Значення індексу небезпеки Т₀, що відповідає R₀, для конкретного регіону визначаються широким спектром чинників і, насамперед, профілізацією, специфічними умовами формування небезпеки, обмеженістю ресурсів на реалізацію управління безпекою тощо.

Обґрунтуванням коефіцієнтів, які представлені в розглянутій моделі (формула 3.11), є те міркування, що прояви екологічноїнебезпеки (аналізованого виду техногенної складової), крім впливу на природну підсистему регіону, призводять до несприятливих наслідків у його соціально-економічній підсистемі. Це пов'язано з додатковими витратами на ремонт і експлуатацію виробничих фондів (наприклад, унаслідок корозії конструкцій, зносу машин і устаткування при високому вмісті в атмосфері агресивних домішок), впровадження очисних систем. Житлово-комунальне господарство несе збитки, викликані збільшенням витрат на утримання будинків, споруд, громадського транспорту, на будівництво і модернізацію систем очищення стоків, на прибирання територій і ін. У багатофункціональних промислових центрах відзначається більш висока концентрація виробничих і житлово-комунальних об'єктів у порівнянні з територіями, де переважає аграрне виробництво. Ці особливості враховуються коефіцієнтом Кт.

Прояви екологічноїнебезпеки призводять до погіршення здоров'я населення, при цьому рівень захворюваності залежить від чисельності населення, яке піддається впливу екологічної небезпеки. Це враховано в значеннях коефіцієнтів Кр.

Ступінь прояву небезпеки залежить від величини просторової зони забруднення атмосферного повітря, розміри якої, зокрема, визначаються параметрами джерел викидів. Ці обставини враховані в значеннях коефіцієнта b_і . На рівні приземних концентрацій атмосферних забруднювачів значний вплив здійснюють умови їхнього розсіювання. Коефіцієнт К_r враховує особливості рельєфу місцевості, де розташований техногенний об'єкт.

Характеристики водойми, в яку здійснюється скид забруднених стічних вод, визначають ступінь прояву небезпеки, сформованої чинниками хімічного та біологічного забруднення гідросфери. Басейновий коефіцієнт К_в враховує такі характеристики водойми, як кратність водообміну, швидкість розбавлення забруднених стоків, здатність до самоочищення і т.і.

Місця формування і прояву підвиду екологічноїнебезпеки, якаформується розміщенням відходів виробництва і споживання, можуть бути просторово розділені. Коефіцієнти К_v і К_z відповідно враховують залежність ступеня небезпеки від взаємного розташування місць розміщення відходів та селітебних територій, а також захищеність елементів навколишнього середовища від впливу шкідливих речовин, що містяться у відходах.

Конкретні значення коефіцієнтів, що входять у формулу (3.11), наведені в п.7.2. розділу 7 підручника.

Наслідки проявів екологічноїнебезпеки (техногенного класу) визначаються таким чином:

I_Σ = k_NI_N + k_SI_S + k_LI_L + k₀I₀ , (3.12)

де I_Σ – сумарний індекс проявів техногенної небезпеки в регіоні;

I_N – індекс захворюваності населення в результаті техногенного впливу;

I_S – індекс деградації екосистеми під впливом техногенних чинників;

I_L – індекс трансформації ландшафтів;

I₀ – індекс, що враховує ушкодження технологічних об’єктів;

k, k_, k, k₀ – нормовані коефіцієнти відповідних індексів, k_i = 1.

Формалізовано задача управління екологічноюбезпекою полягає в знаходженні такої стратегії, при якій , де t – час.

3.5. Моніторинг формування розвитку та проявів екологічної небезпеки в регіональних умовах

Необхідність проведення моніторингу формування, розвитку і проявів екологічної небезпеки обумовлена наступним твердженням: “Ефективно управляти екобезпекою можливо тільки на основі вивчення умов формування небезпеки”. Суттєве значення при цьому має оптимальний вибір регіону – середовища формування екологічної небезпеки і реалізації системи управління екологічною безпекою.

3.5.1. Характерні особливості регіону

Основними критеріями вибору регіону є наявність широкого спектра значимих у регіоні складових екологічної небезпеки, присутність несприятливої позиційності її джерел, сусідство небезпек різного генезису і т.і.

Яскравим прикладом такого регіону є територіально-виробничий комплекс Середнього Придніпров’я (ТВК СП) – рис. 3.9. Характерними його особливостями з точки зору формування екологічної небезпеки є [25]:

1. Розміщення регіону на межі чотирьох зон з різними рангами регіоналізації (рис. 3.5 – регіон, позначений цифрою 1). Це вимагає специфічних підходів до вивчення станів екологічної небезпеки.

2. Просторова і часова структуризація екологічної небезпеки специфічна і визначається природними особливостями, істотною трансформацією ландшафтів, наявністю великих штучно створених об'єктів гідросфери (два водосховища Дніпровського каскаду і ставок-випарник нафтопереробного заводу), розміщенням потужніх різнопрофільних господарських комплексів. Приведені обставини обумовлюють сусідство значної кількості видів небезпеки.

3. Регіональним специфічним пріоритетом екологічної небезпеки є техногенні землетруси, що визначаються високою концентрацією їх джерел і несприятливою позиційністю щодо споруд різного призначення.

1 1 Пн

Власівка I Кременчук

Кременчуцьке 3 Пд

водосховище5

11 Комсомольськ

4 6 9 8

III II

Світловодськ

10 2

Дніпродзержинське водосховище 7

 

Рисунок 3.9 – Територіально-виробничий комплекс Середнього Придніпров’я.

Соціально-промислові райони (в дужках вказані технозони):

I - Кременчуцький (1 – північна, 2 - південна, 3 – автозаводська, 4 – східна, 5 - центральна);

II - Комсомольський (6 – східна; 7 – западна; 8 – центральна);

III - Світловодський (9 – південно-східна; 10 – південно-західна; 11 - Власівська);

Водне середовище

- об’єкти техногенного впливу; водне серед; - селітебна застройка;

плавні»;

– межа РЛП «Кременчуцькі - межі промрайонів.

 

Через недостатньо ефективну екологічну експертизу при плануванні структурних елементів ТВК СП, відсутності єдиної регіональної системи управління екологічною безпекою склалася досить складна екологічна ситуація в регіоні.