Практично на будь-якій території завжди реально існує екологічна небезпека. Залежно від особливостей регіону її рівень може приймати значення від мізерно низького до надзвичайно високого. Ця небезпека в одних регіонах може бути представлена широким спектром складових, в інших випадках цей спектр може бути досить вузьким (одиничні підвиди).
Основною визначальною закономірністю формування екологічної небезпеки, що обумовлює специфіку управління безпекою, є регіоналізація. Вона полягає у визначенні територій (регіонів) з характерною концентрацією і домінантністю визначених типів і класів небезпеки в їх межах [6]. При переході від імпактної до регіональної оцінки станів небезпеки необхідно враховувати не просто деяку суму чи середні значення параметрів, що описують процеси і явища, але й характер їх територіальної зміни. Просторові закономірності можуть бути зрозумілі тільки в поєднанні з часовими при використанні принципу просторової і часової некомутативності. Територіальні утворення, в межах яких оцінюється ступінь небезпеки, являють собою складну комбінацію техногенних (промислові підприємства, транспорт, комунікації різного призначення, житлові приміщення) і квазиприродних (парки, водойми і т.і.) об'єктів.
Слід виділити наступні основні принципи регіоналізації екологічної небезпеки:
- територіальна цілісність регіону;
- зосередження характерних джерел небезпеки в його межах;
- спільність процесів формування небезпеки;
- переважна локалізація проявів небезпеки в межах регіону.
Процес регіоналізації представлений наступною послідовністю етапів:
- виявлення існуючих типів, класів, видів і підвидів небезпеки;
- детальний аналіз процесів формування небезпеки (з урахуванням впливу як природної, так і соціально-економічної підсистем);
- дослідження просторового і часового поширення небезпек різного генезису;
- установлення меж регіонів.
Ознаками регіоналізації є:
– наявність природних і техногенних складових небезпеки, що обумовлюють формування визначених екоситуацій;
– наявність позиційності і сусідства, що підсилює ступінь прояву небезпеки;
– специфічне єднання і комбінації видів і підвидів небезпеки.
Виділений з позицій регіоналізації регіон буде характеризуватися сукупністю природних і соціально-економічних умов, що формують визначену екологічну небезпеку з чітко вираженими взаємодіями, взаємовідносинами і взаємним впливом складових.
Регіоналізація небезпеки має ієрархічну структуру, представлену наступними рівнями:
– вузловий (локальний) – включає окремі об'єкти (джерела небезпеки);
– регіональний – сукупність об'єктів, розташованих на визначеній території (регіоні). Залежно від розмірів і особливостей регіонів виділено мікро-, мезо-, макрорегіональний підрівні;
– національний – розподіл небезпеки в межах держави;
– міжнаціональний – характеризує небезпеку, сформовану на території декількох держав, що межують;
– глобальний – розподіл небезпеки по планеті.
Часова структуризація екологічної небезпеки – це розподіл небезпеки у визначеному часовому інтервалі, тобто окремі види небезпеки можуть існувати чи бути значимими протягом доби, сезону, у багаторічному режимі і т.і. Істотне значення в моделюванні і прогнозуванні екологічних ситуацій має хронологія зародження і динаміка розвитку джерел небезпеки. Ступінь гостроти екоситуацій на різних часових етапах буде відрізнятися, що визначається різними комбінаціями видів і підвидів небезпеки в різних умовах соціально-економічного розвитку регіонів.
Просторова структуризація екологічної небезпеки – це просторова форма концентрації джерел різних видів і підвидів небезпеки. Стосовно до техногенної небезпеки такий поділ обумовлений диференціацією джерел унаслідок спеціалізації національного господарства (окремих виробничих одиниць).
Системно-структурна парадигма територіальної структуризації екологічної небезпеки заснована на диференціації регіонів (зон) за різним ступенем концентрації небезпек різного генезису: надзвичайно висока; висока; підвищена; помірна; низька.
Раціональна територіальна структуризація екологічної (у першу чергу, техногенної її складової) небезпеки повинна бути покладена в основу розробки системи управління безпекою. Критерії раціональної структуризації – це критерії, що гарантують надійний захист населення від потенційних і реальних природних, природно-антропогенних і техногенних небезпечних чинників.
Принципами раціональної структуризації є:
– максимальне зниження концентрації небезпек;
– ліквідація (істотне зменшення інтенсивності) деяких видів і підвидів небезпеки (в першу чергу, які домінують);
– здійснення моніторингу процесів формування небезпеки і забезпечення надійного управління ними.
