ВВЕДЕНИЕ В ТЕОРИЮ МОДЕЛИРОВАНИЯ

Для проведення діагностики сили конкуренції використовуються кількісні та якісні характеристики. Розподіл оцінюється на за рівнем часток в загальному обсязі ринку (купівель або продажів) в розрізі постачальників та покупців основного товару і товару-замінника.

Таблиця 1.2.3

Перелік показників для діагностики конкуренції на товарному ринку

Існування тривалих зв’язків між значимими покупцями та постачальниками, крупними виробниками товарів, постачальниками ресурсів та каналами продажу, які підкріплюються особливими стосунками або погодженою поведінкою в ціноутворенні, перегляді договірних умов, рекламній діяльності, інвестуванні часто вказує на слабкість конкуренції. Наявність горизонтально або вертикально інтегрованих постачальників надає їм переваги над іншими конкурентами, що також послаблює конкуренцію.

Про обмеження сили конкуренції на ринку можуть свідчити висновки покупців, постачальників, конкурентів про здатність окремих гравців на ринку встановлювати умови продажу або поставок, проголошені наміри витісняти з ринку інших учасників, скорочувати або обмежувати випуск товарів, підвищувати ціни, які мають наслідки для ринку в цілому.

Для діагностики сили конкуренції на ринку також розраховують відносні показники, що характеризують ступінь концентрації підприємств на певному товарному ринку. Вважається, що висока концентрація підприємств на ринку є ознакою слабкої конкуренції, а низька концентрація – сильної. Для оцінки найчастіше використовують: коефіцієнт ринкової концентрації, індекс Герфіндаля-Гіршмана, коефіцієнт Холла-Тайдмена, індекс відносної концентрації.

Коефіцієнт ринкової концентрації (CR) розраховується як відношення обсягу реалізації і-го товару (виробництва, постачання) в географічних межах ринку найбільшими виробниками (постачальниками) до загального обсягу реалізації (виробництва, постачання) і-го товару в регіон. Тобто за формулою:

О i 1 + О i 2+ .......... +О i j

СRn = ----------------------------- *100%,

Оі

де О i 1 ,О i 2, .......... О i j - обсяги реалізації (виробництва, постачання) і-го товару найбільшими постачальниками із присутніх на ринку.

Коефіцієнт ринкової концентрації може також визначатись за такою формулою: CRn= Чi1 +Чi2+ ..........Чij, тобто, як сума часток найбільших виробників (постачальників) і-го товару в визначених географічних та часових межах ринку.

В ході діагностики використовують коефіцієнти концентрації трьох найбільших постачальників (CR 3), чотирьох (CR 4), шести (CR 6), восьми (CR 8), десяти (CR 10), двадцяти (CR 20) найбільших підприємств.

Індекс ринкової концентрації Герфіндаля-Гіршмана (ННІ) розраховується за формулою:

ННІ = S ( Чij ) ² .

Завдяки посиленню через зведення частки кожного з j виробників (постачальників) і-го товару у квадратний ступінь зазначений показник стає більш чутливим до змін структури ринку, особливо якщо зміни відбуваються під впливом найбільших гравців. Тлумачення показників наведене в таблиці 1.2.4.

Таблиця 1.2.4

Гранічні рівні концентрації товарного ринку

Індекс Холла-Тайдмана (НТ) розраховується виходячи з позицій (рангів) які присвоєні учасникам ринку, розподіленим в залежності від розміру частки ринку товару, що обіймається.

НТ = 1/ (2 S Riqi - 1),

де: Rі - позиція (ранг) кожного підприємства, що діє на ринку товару (найбільший ранг дорівнює 1); q і- частка продажу кожного підприємства в загальному обсязі продажів товару; i - номер підприємства. Якщо НТ дорівнює 1, то ринок вважається висококонцентрованим, а конкуренція на ньому слабка. Якщо НТ дорівнює 1 поділеній на кількість учасників (1/m) ринок вважається неконцентрованим, що свідчить про розвиненість конкуренції на цьому ринку.

Для діагностики сили конкуренції використовується коефіцієнт відносної концентрації:

К = (20+3 β)/α,

де: К - коефіцієнт відносної концентрації, β - частка найбільших підприємств у загальній кількості учасників ринку у відсотках, α, - частка продажів цих підприємств в загальному обсязі продажів у відсотках. Якщо К перевищує 1, то вважається, що ринок є неконцентрованим і конкуренція на ньому сильна; якщо К менше одиниці, то такий ринок вважається концентрованим, а конкуренція між гравцями є слабкою. Цей показник застосовується у разі, коли інформація про обсяги та розподіл ринку між основними гравцями є обмеженою.

Ймовірності вступу на ринок потенційних конкурентів та нових фірм оцінються шляхом оцінки бар’єрів вступу на ринок. Такими бар'єрами можуть бути слабкий розвиток інфраструктури, обмеження встановлені органами влади та управління, екологічні вимоги тощо. Якісними ознаками існування барєрів вступу є факт існування і зміст бар’єру, а кількісними ознаками ввважаються: період часу, протягом якого бар’єр може бути подоланий, період часу протягом якого бар’єр може існувати, вартість заходів, необхідних для подолання бар’єра. Граничний термін подолання бар’єру вступу не повинен перевищувати 2 років. Оскільки при перевищенні цього терміну суттєво змінюються умови діяльності, ціни, стан конкуренції і заходи з подолання бар’єру будуть неефективними.

Розрізняють природні, економічні, адміністративні бар’єри. Природні бар’єри це обставини, що обмежують вступ на ринок внаслідок природної обмеженості ресурсу, природно-кліматичних умов, екологічних обмежень, особливостей технології. Економічні бар’єри – економія на масштабі виробництва, безсумнівна перевага вже діючих компаній, якими накопичений необхідний досвід, диференціація товару, великі початкові капіталовкладення. Адміністративні бар’єри є штучно створеними перешкодами, які виникають внаслідок окремих рішень Уряду та місцевих адміністрацій, що ускладнюють вступ на ринок для нових суб’єктів. До них відносять: виключні права, пільги, привілеї надані обраним підприємствам, легальні бар’єри – патенти, ліцензії, державне регулювання цін, бюджетне фінансування окремих компаній, обмеження ввезення та вивезення товару, перепони при наданні земельних ділянок, оренди приміщень, ліцензування, сертифікація, реєстрація тощо.

Опосередковано наявність бар’єрів вступу можна вимірювати за допомогою показника ступеню відкритості ринку, який розраховується за формулою:

СВР = В/Q rt*100 %,

де: СВР - показник ступеня відкритості ринку; В - загальний обсяг ввезення (імпорту) товару в межі певного товарного ринку; Q rt - обсяг ринку товару (аналогічний Оі). Якщо значення цього показника перевищує 20 відсотків, то ринок вважається відкритим, а бар’єри для входження низькими [ ].

Питання для самоконтролю:

1.Назвіть основні зовнішні чинники конкурентного середовища, які використовуються в методиці PEST - аналізу і пояснить механізм впливу кожного з них на ринок і конкуренцію на ньому.

2. Опишіть основні види товарних ринків та наведіть приклади монопольних, монпсонічних, олігопольних, олігопсонічних, поліпонічних та поліпсонічних товарних ринків в Україні. Поясніть чому конкуренція на монопольних ринках відсутня або дуже слабка.

3.Опишіть на прикладі конкретного підприємства рушійні сили конкуренції за М. Портером, які формують його конкурентне оточення.

4. Охарактеризуйте джерела інформації про стан ринку та конкурентів підприємства.

5.Наведіть приклади взаємозамінних товарів і поясніть, за якими ознаками вони можуть бути взаємозамінними.

ВВЕДЕНИЕ В ТЕОРИЮ МОДЕЛИРОВАНИЯ

1.1 Общие вопросы теории моделирования

1.1.1 Основные понятия моделирования

В настоящее время нельзя назвать область человеческой деятельности, в которой в той или иной степени не использовались бы методы моделирования. Особенно это относится к сфере управления различными системами, где основными являются процессы принятия решений на основе получаемой информации. Остановимся на философских аспектах моделирования, а точнее общей теории моделирования [1, 2, 3].

Методологическая основа моделирования. Все то, на что направлена человеческая деятельность, называется объектом (лат. objection — предмет). Выработка методологии направлена на упорядочение получения и обработки информации об объектах, которые существуют вне нашего сознания и взаимодействуют между собой и внешней средой.

В научных исследованиях большую роль играют гипотезы, т. е. определенные предсказания, основывающиеся на небольшом количестве опытных данных, наблюдений, догадок. Быстрая и полная проверка выдвигаемых гипотез может быть проведена в ходе специально поставленного эксперимента. При формулировании и проверке правильности гипотез большое значение в качестве метода суждения имеет аналогия.

Аналогией называют суждение о каком-либо частном сходстве двух объектов, причем такое сходство может быть существенным и несущественным. Необходимо отметить, что понятия существенности и несущественности сходства или различия объектов условны и относительны. Существенность сходства (различия) зависит от уровня абстрагирования и в общем случае определяется конечной целью проводимого исследования. Современная научная гипотеза создается, как правило, по аналогии с проверенными на практике научными положениями. Таким образом, аналогия связывает гипотезу с экспериментом.

Гипотезы и аналогии, отражающие реальный, объективно существующий мир, должны обладать наглядностью или сводиться к удобным для исследования логическим схемам; такие логические схемы, упрощающие рассуждения и логические построения или позволяющие проводить эксперименты, уточняющие природу явлений, называются моделями. Другими словами, модель (лат. modulus — мера) — это объект-заместитель объекта-оригинала, обеспечивающий изучение некоторых свойств оригинала.

Определение моделирования. Замещение одного объекта другим с целью получения информации о важнейших свойствах объекта- оригинала с помощью объекта-модели называется моделированием. Таким образом, моделирование может быть определено как представление объекта моделью для получения информации об этом объекте путем проведения экспериментов с его моделью. Теория замещения одних объектов (оригиналов) другими объектами (моделями) и исследования свойств объектов на их моделях называется теорией моделирования [4, 5, 6].

Определяя гносеологическую роль теории моделирования, т. е. ее значение в процессе познания, необходимо прежде всего отвлечься от имеющегося в науке и технике многообразия моделей и выделить то общее, что присуще моделям различных по своей природе объектов реального мира. Это общее заключается в наличии некоторой структуры (статической или динамической, материальной или мысленной), которая подобна структуре данного объекта. В процессе изучения модель выступает в роли относительного самостоятельного квазиобъекта, позволяющего получить при исследовании некоторые знания о самом объекте. Если результаты моделирования подтверждаются и могут служить основой для прогнозирования процессов, протекающих в исследуемых объектах, то говорят, что модель адекватна объекту. При этом адекватность модели зависит от цели моделирования и принятых критериев.

Обобщенно моделирование можно определить как метод опосредованного познания, при котором изучаемый объект-оригинал находится в некотором соответствии с другим объектом-моделью, причем модель способна в том или ином отношении замещать оригинал на некоторых стадиях познавательного процесса. Стадии познания, на которых происходит такая замена, а также формы соответствия модели и оригинала могут быть различными:

1) моделирование как познавательный процесс, содержащий переработку информации, поступающей из внешней среды, о происходящих в ней явлениях, в результате чего в сознании появляются образы, соответствующие объектам;

2) моделирование, заключающееся в построении некоторой системы- модели (второй системы), связанной определенными соотношениями подобия с системой-оригиналом (первой системой), причем в этом случае отображение одной системы в другую является средством выявления зависимостей между двумя системами, отраженными в соотношениях подобия, а не результатом непосредственного изучения поступающей информации.

Следует отметить, что с точки зрения философии моделирование — эффективное средство познания природы. Процесс моделирования предполагает наличие объекта исследования; исследователя, перед которым поставлена конкретная задача; модели, создаваемой для получения информации об объекте и необходимой для решения поставленной задачи. Причем по отношению к модели исследователь является, по сути дела, экспериментатором, только в данном случае эксперимент проводится не с реальным объектом, а с его моделью. Такой эксперимент для инженера есть инструмент непосредственного решения организационно-технических задач.

Надо иметь в виду, что любой эксперимент может иметь существенное значение в конкретной области науки только при специальной его обработке и обобщении. Единичный эксперимент никогда не может быть решающим для подтверждения гипотезы, проверки теории. Поэтому инженеры (исследователи и практики) должны быть знакомы с элементами современной методологии теории познания и, в частности, не должны забывать основного положения материалистической философии, что именно экспериментальное исследование, опыт, практика являются критерием истины.