Математична логіка

План.

1. Характеристика об’єктів міжнародного оптового ринку.
2. Поняття міжнародного оптового обороту.
3. Організація міжнародної оптової торгівлі.

Література.

В.В. Апопій Комерційна діяльність, с. 179-182.

І. Об'єктами комерційної діяльності на міжнародно­му оптовому ринку є товари і послуги (матеріальні блага), що прямо або опосередковано пов'язані з між­народним товарооборотом.

Матеріальну основу міжнародного оптового товаро­обороту становлять товари — продукція виробничо-технічного призначення і предмети широкого вжитку. Специфічними нематеріальними міжнародної оптової торгівлі є такі особливі види товарів, як ліцензії, патенти, технології ("ноу-хау") або різноманітні види послуг — інжині­рингові, лізингові, інформаційні, туристично-рекреаційні тощо.

У практиці міжнародної оптової торгівлі широко застосовується Гар­монізована система опису і кодування товарів (ГС). За своїм змістом ГС — це багатоцільовий класифікатор товарів міжнародного товарооборо­ту. Вона допомагає уніфікувати збір, обробку та передавання інформації про товари; спрощувати укладення митних тарифів, декларування ван­тажів і відправлення митних процедур, оскільки одночасно виконує роль класифікатора і кодифікатора товарів міжнародної номенклатури.

Класифікують товари в ГС за декількома ознаками: за походженням, за призначенням, за ступенем обробки. За цими ознаками товарна номенкла­тура в ГС поділяється на 21 розділ, 96 груп, 33 підгрупи, 1241 товарну позицію, 3553 підпозиції та 5019 субпозиції.

Нематеріальними об'єктами міжнародної торгівлі є такі специфічні види товарів, як патенти, ліцензії, технологічна продукція або різноманітні види послуг — інжинірингові, лізингові, інформаційні, туристично-рек­реаційні тощо.

Загалом коло об'єктів міжнародної оптової торгівлі несуттєво відріз­няється від структури і асортименту товарів і послуг, що є предметом екві­валентного обміну на внутрішніх товарних ринках окремих країн. Вони мають однакову природу створення і характеризуються ідентичними кіль­кісними і якісними параметрами.

Через існування помітних відмінностей у комерційній практиці, торго­вельних звичаях і рівнях розвитку інфраструктури товарного ринку окре­мих країн значно відрізняються підходи до організації обслуговування учасників міжнародної торгівлі. Якість і номенклатура інфраструктурних послуг (транспортування, експедирування, страхування, зберігання міжна­родних вантажів; інформаційне і розрахункове забезпечення контрагентів) прямо впливає на ефективність міжнародної оптової торгівлі.

ІІ. Міжнародний оптовий оборот охоплює в себе загаль­ну сукупність актів обміну матеріальних благ — то­варів і послуг у формах різноманітних еквівалентних операцій за участю контрагентів, що розташовані і діють у різних країнах.

Важливою умовою віднесення оптової торговельної операції до розряду міжнародної є її комерційний характер, наявність фірми-нерезидента як контрагента і перетин товаром державного.

Під фірмою-нерезидентом розуміють закордонного (стосовно до фірми-експортера або фірми-імпортера) суб'єкта комерційної діяльності; такого, що підпадає під дію законодав­ства іншої країни) кордону країни розташування іншого учасника цієї операції — фірми-резидента.

Згідно з усталеною міжнародною практикою зовнішньоторговельні оборудки можуть здійснюватися тільки між фірмою-резидентом та інозем­ним контрагентом. При цьому до міжнародного обороту належать: по­стачання товарів матірними компаніями своїм структурним підрозді­лам (дочірнім компаніям, філіям) на території інших країн; операції між фірмами однієї країни, якщо вони розміщені у різних державах.

Не вважаються міжнародними оборудки між комерційними підприєм­ствами різних країн, якщо вони розташовані на території однієї держави.

До міждержавного оптового обороту не відносять постачання товарів на некомерційній чи безоплатній основі (допомоги, подарунки тощо), тобто відносять тільки ті комерційні операції, що здійснюються згідно з попе­редньо укладеними договорами і контрактами на еквівалентній (компен­саційній) основі.

Моментом здійснення міжнародної оптової операції вважається пере­тин товарною партією державного (митного) кордону країни-імпортера і надходження товару в митний простір даної країни для проходження митних формальностей і процедур. Митний простір — це простір, у яко­му контроль за експортно-імпортними поставками здійснює єдиний митний орган країни (групи країн). Зазвичай митний простір збігається з державними кордонами країни, хоча є і винятки.

Міжнародний оптовий оборот країни складається з двох основних ча­стин: реалізації за межі країни (експорту) і ввезення до країни товарів І послуг (імпорту).

Експорт матеріальних благ передбачає вивезення їх за межі країни-продавця з метою реалізації та передачі у власність закордонним контрагентам. До об'єктів експорту відносять товари (послуги), виготов­лені, вирощені й добуті в країні походження; раніше ввезені товари з-за кордону; товари, раніше ввезені й перероблені (давальницька сировина). Різновидом експорту є реекспорт — вивезення з країни товарів (сирови­ни), раніше в неї завезених з-за кордону.

Імпортні операції передбачають закупівлю вітчизняними суб'єкта­ми комерційної діяльності матеріальних благ за кордоном з подаль­шим ввезенням їх в країну для власного або колективного споживання, переробки або наступного вивезення з країни. Ввезення до країни то­варів або сировини вітчизняного походження, що раніше були експортова­ними і не реалізованими (забраковані), але не піддавалися переробці, но­сить назву реімпорту Фірма-резидент — це суб'єкт права країни, стосовно якої здійснюється експорт чи імпорт. До міжнародного оптового обороту, крім ввезення і вивезення товарів і послуг, належать також: вартість комплектного обладнання і матеріа­лів; ліцензійні відрахування; вартість товарів, реалізованих під час ви­ставково-ярмаркових експозицій; вартість орендованих товарів.

ІІІ. Організація міжнародної оптової торгівлі — це складний та багатоплановий процес еквівалентного обміну крупними партіями матеріальних благ між комерційними суб'єктами, зареєстрованими як субєкти господарювання у різних країнах.

Міжнародна оптова торгівля розпочинається з вивчен­ня попиту і пропозиції на інтернаціональних товарних ринках із встанов­ленням кола суб'єктів і об'єктів, що взаємодіють на цих ринках. У підсум­ку проведених маркетингових обстежень потенційний учасник міжнарод­ної торгівлі обирає певний цільовий ринок, свою нішу чи сегмент у ньому, визначається з власною товарною спеціалізацією або профілем.

Комерційні зв'язки в міжнародній, як і внутрішній, оптовій торгівлі характеризуються простою або складною структурою. За простої струк­тури комерційні зв'язки встановлюються безпосередньо між продавцем і покупцем, а за складної — за участю посередників.

Налагодження комерційних зв'язків між суб'єктами інтернаціональної оптової торгівлі завершується укладенням міжнародних господарських документів — зовнішньоторговельних договорів, контрактів і угод. У цих документах юридично закріплюються попередньо обумовлені права та обов'язки контрагентів щодо еквівалентного обміну матеріальних благ.

Завершальним етапом організації міжнародної торгівлі є виконання укладених угод та контроль за виконанням сторонами своїх зобов'язань щодо поставки товарів або надання послуг. Він провадиться за допомогою заходів, аналогічних тим, що застосовуються у вітчизняній комерційній практиці, а також спеціальних режимів, методів і прийомів, які широко практикуються у міжнародному бізнесі.

Математична логіка

5.1. Історія і задачі математичної логіки

Як наука логіка виникла ще у IV ст. до н. е. в працях старогрецького філософа Аристотеля, основоположника формальної логіки. Перший його твір, що дійшов до нас, спеціально присвячений логіці, — «Аналітики» (384-322 р. до н. е.). Аристотелю належить відкриття формального характеру логічного висновку, яке полягає в тому, що в наших міркуваннях одні пропозиції виходять з інших через певний зв'язок між їх формою, структурою незалежно від їх змісту. Протягом багатьох століть логіка майже не розвивалася. Справжній прогрес було досягнуто тільки у XIX ст., коли у логіці стали застосовувати математичні методи.

Ідею математизації логіки висловив ще у XVII ст. великий німецький вчений Лейбниць. Він сформулював задачу створення нової логіки, яка була б «мистецтвом обчислення». В цій логіці, за думкою Лейбниця, кожному поняттю відповідав би символ, а міркування мали б вигляд обчислень. Часи Лейбниця були епохою, коли аксіоматична геометрія стародавніх греків переживала новий розквіт. Математика зображувала науку, в якій умовивід відігравав більш важливу роль порівняно з іншими науками. Всі математичні теореми опиралися на точні доведення, засновані на висновку наслідків із загальноприйнятих математичних аксіом або постулатів. Тому не дивно, що вчені при аналізі математичних міркувань відкрили величезну кількість схем (способів) побудови умовиводів. Лейбниць вирішив так сформулювати правила математичного доведення, щоб при їх застосуванні не приходилося більше думати про змістовний сенс математичних виразів. Для цього необхідно створити обчислення, в якому природні, змістовні доведення були б замінені формальними обчисленнями і тим самим стали б предметом математики. Таке обчислення, розуміється, припускає спеціальну символіку, в якій можуть бути зображені аксіоми, теореми та визначення математики.

Тільки у середині XIX ст. ірландський математик Дж. Буль частково втілив у життя ідею Лейбниця. В його роботах «Математичний аналіз», «Закони мислення», а також у роботах Де Моргана було закладено основи булевої алгебри і алгебри логіки, які розглядалися у розділі 4. За допомогою алгебри логіки можна описувати міркування та «обчислювати» їх результати, якщо символам змінних поставити у відповідність деякі твердження, що називаються висловленнями. Таке застосування алгебри логіки одержало назву логіки висловлень і згодом було поширено додаванням змінних, що приймають значення із множини понять, що сформувало логіку предикатів.

У зв'язку з тим, що в математичній логіці прийнята символічна мова, вона також називається символічною логікою. В роботах Пеано, Пірса та Шредера також створювалася й удосконалювалася математична символіка для законів мислення. Ці роботи вселяли віру у безмежні можливості формалізації. Зусиллями таких видатних вчених, як Рассел, Уайтхед, Гільберт, Бернайс, Гедель і Черч, формалізація у рамках сучасних логічних обчислень досягла високого рівня. При спробах реалізувати практично ідею формалізації виникли труднощі логічного характеру, які виявилося неможливо здолати засобами класичної формальної логіки. Ці труднощі остаточно не усунуті і по цей час, але спроби їх здолання дали могутній поштовх розвиткові нових розділів логіки — неокласичних, модальних, інтуїційних.

Широке застосування комп'ютерів зажадало відповідного математичного забезпечення: розробки спеціальних мов для баз даних і для уявлення знань, поглибленого логічного аналізу природних мов. Ці проблеми і прагнення змоделювати на комп'ютері великий клас інтелектуальних процедур (ідеї штучного інтелекту) поставили перед логічною наукою нові задачі. Результати розв'язку зазначених задач знаходять нині все нові і різноманітні застосування у багатьох галузях науки і техніки. Математична логіка займається формалізацією деякої області людського мислення, у тому числі з ціллю надання можливості написання програми для обчислювальної машини, яка в цьому розумінні придбає здатність міркувати.

Запитання

1. Хто є засновником формальної логіки?

2. Яким чином відбувався розвиток логіки як науки?

3. Що зображує математична логіка?

4. Назвіть можливі галузі застосування математичної логіки.

Завдання

1. Які висновки будуть правомірними при такому посиланні: «Якщо студент не знає логіку висловлень, то не зможе розв'язати задану логічну задачу»?

1.1.Студент розв'язав задану логічну задачу. Отже, студент знає логіку висловлень.

1.2.Студент не знає логіку висловлень. Отже, він не розв'яже задану задачу.

1.3.Студент знає логіку висловлень. Отже, він розв'яже задану задачу.

1.4.Студент не розв'яже задану логічну задачу. Отже, він не знає логіку висловлень.