Методика розрахунку та обґрунтування величини
Методика вимірювання, оцінювання та використання резервів складається з декількох етапів: аналітичного, організаційного і функціонального.
На першому (аналітичному) етапі – виявляються й вимірюються резерви; проводиться регламентація робіт із виявлення напрямів пошуку резервів; визначаються способи вимірювання виявлених резервів; дається оцінка їх реальної збалансованої величини.
На другому (організаційному) етапі – розробляється комплекс інженерно-технічних, організаційних та економічних заходів, які забезпечують реалізацію (використання) виявлених резервів.
На третьому (функціональному) етапі – виконуються заплановані заходи, здійснюється контроль за процесом їх упровадження й оцінка отриманих результатів.
Необхідно розрізняти поняття «вимірювання резервів» і «оцінка резервів». Вимірювання резервів – це розрахунок їх величини (рівня) за кожним видом, а оцінка резервів – це визначення їх реальної збалансованої величини відповідно до розроблених організаційно-технічних заходів, які враховують реальні можливості підприємства.
Вимірювання резервів базується на використанні аналітичного інструментарію – методу порівняння, балансового прийому, кореляційно-регресійного методу, функціонально-вартісного аналізу, детермінованого факторного аналізу, методу співвідношення «витрати – обсяг – прибуток», прийомів експертних оцінок тощо.
Вибір способу вимірювання резервів залежить від:
Ø стадій життєвого циклу виробу, на якій виявляються та вимірюються резерви;
Ø результативних показників, які необхідно поліпшити;
Ø виду виробничих ресурсів, за якими проводиться пошук резервів більш ефективного їх використання;
Ø характеру резервів (екстенсивні та інтенсивні), способу їх виявлення (явні та приховані) тощо.
Розглянемо порядок розрахунку резервів за допомогою різних способів.
1. Спосіб порівняння– застосовується в тих випадках, коли втрати ресурсів або можлива їх економія визначається порівняно з вибраною базою. Цей спосіб дозволяє виміряти резерви шляхом порівняння досягнутого рівня з потенційно можливим. При цьому найважливішим методологічним питанням є вибір бази порівняння для визначення потенційного рівня показника. В якості такої бази може бути прийнятий паспортний рівень, досягнутий на передових підприємствах, середньогалузевий.
Не обґрунтованим є підхід, коли в якості бази порівняння при вимірюванні резервів використовують планові дані, дані попереднього періоду, результати ретроспективного аналізу рівня впливу окремих факторів, отримані на базі фактичних і планових даних. Зміни результативних показників порівняно з планом за попередній період не можна екстраполювати на майбутній період, оскільки резерви завжди націлені на майбутнє (перспективу), де умови господарювання не залишаться законсервованими на рівні минулого. Результати ретроспективного факторного аналізу можуть бути використані для визначення напрямів пошуку резервів, а не для їх вимірювання та оцінювання.
За допомогою способу порівняння можна, наприклад, визначити резерви збільшення обсягу виробництва продукції (Р↑ВП) за рахунок недопущення перевитрати ресурсів порівняно з нормами:
(7.1)
або (7.2)
де ВФ і ВН – відповідно фактична й нормативна витрата ресурсів
на одиницю продукції;
ВПФ – фактичний обсяг виробництва продукції;
РВН – нормативний рівень ресурсовіддачі: фондовіддачі,
матеріаловіддачі, продуктивності праці тощо.
2. Спосіб прямого підрахунку– застосовується у тих випадках, коли відома величина додаткового залучення або величина безумовних втрат ресурсів. Так, резерв збільшення обсягу виробництва продукції в цьому разі визначається наступним чином: додаткова кількість ресурсів чи величина безумовних втрат ресурсів із вини підприємства (ДР) ділиться на можливий рівень їх витрачання на одиницю продукції (ВМ) або множиться на можливу ресурсовіддачу (РВМ), тобто фондовіддачу, матеріаловіддачу, продуктивність праці тощо:
(7.3)
або (7.4)
3. Способи детермінованого факторного аналізу: ланцюгових підстановок, абсолютних різниць, відносних різниць та ін. Наприклад, якщо обсяг виробництва продукції представити у вигляді добутку чисельності працівників і продуктивності праці (ВП=ЧПхПП), то резерви збільшення обсягу виробництва продукції визначаються за формулами:
1) спосіб абсолютних різниць:
- резерви за рахунок збільшення чисельності працівників:
(7.5)
- резерви за рахунок підвищення продуктивності праці:
(7.6)
де ЧПФ і ЧПМ – відповідно фактична і можлива чисельність
працівників;
ППФ і ППМ – відповідно фактична і можлива продуктивність
праці.
2) спосіб ланцюгових підстановок:
ВПФ = ЧПФ х ППФ; ВПУМ = ЧПМ х ППФ; ВПМ = ЧПМ х ППМ; (7.7)
Р↑ВПЧП = ВПУМ – ВПФ; (7.8)
Р↑ВППП = ВПМ – ВПУМ. (7.9)
3) спосіб відносних різниць:
(7.10)
(7.11)
де Р↑ЧП% і Р↑ПП% - відносні резерви відповідно збільшення
чисельності працівників та підвищення продуктивності праці, %:
(7.12)
(7.13)
4) інтегральний спосіб:
(7.14)
(7.15)
4. Кореляційно-регресійний метод – для визначення резервів одержані коефіцієнти рівняння регресії при відповідних факторних показниках необхідно помножити на можливий приріст останніх:
(7.16)
де Р↑У – резерв збільшення результативного показника У;
Р↑Хі – можливий приріст факторного показника Хі;
ві – коефіцієнти регресії рівняння зв’язку.
5. Функціонально-вартісний аналіз(ФВА) – застосування цього методу дає змогу на ранніх стадіях життєвого циклу виробу знайти й попередити непродуктивні витрати шляхом удосконалення технології виробництва, використання більш дешевих сировини і матеріалів тощо.
6. Спосіб формалізації показників– застосовується в тих випадках, коли результативний показник можна представити у вигляді кратної моделі. Наприклад, собівартість одиниці продукції (z) визначається відношенням величини витрат (В) до обсягу продукції (Q). Отже, для зниження собівартості продукції (Р↓z) необхідно, з одного боку, знайти резерви скорочення витрат (Р↓В), а з другого – резерви збільшення обсягу продукції (Р↑Q). У той же час потрібно враховувати, що для освоєння резервів збільшення обсягу виробництва продукції потрібні додаткові витрати (ДВ). У підсумку резерв зниження собівартості одиниці продукції визначатиметься за формулою
(7.17)
7. Спосіб аналізу співвідношення «витрати – обсяг – прибуток» застосовується в тих випадках, коли процес пошуку та оцінювання резервів починається з показника прибутку. Спочатку його необхідна величина може бути визначена виходячи з перспектив розвитку суб’єкта господарювання. Відштовхуючись від цієї величини, визначають необхідний для її забезпечення резерв зростання обсягу реалізації, пов’язавши його з витратами.
Виявлені за допомогою різних способів резерви повинні бути підкріплені відповідними заходами. Тільки в цьому разі величина резервів буде обґрунтованою.
