Е. Хансен не лише зробив вагомий внесок в створення теорії циклічності, але й був одним із ініціаторів поєднання сильних сторін кейнсіанського економічного вчення і неокласичної теорії – формування кейнсіансько-неокласичного синтезу. Активну участь в цьому процесі взяли також лауреати нобелівської премії американські економісти Пол Ентоні Семюелсон (р. нар. 1915, перший американський лауреат ноб. пр. 1970) і Лоуренс Р. Клейн (р. нар. 1920, ноб. пр. 1980).
При формуванні кейнсіансько-неокласичного синтезу переслідувалася мета: усунути деякі нечіткі, неоднозначні і суперечливі місця вчення Дж. М. Кейнса; поєднати мікроекономічний аналіз неокласиків і макроекономічний аналіз кейнсіанства; а також в певній мірі здійснити універсалізацію останнього.
Основними завданнями кейнсіансько-неокласичного синтезу стали:
1) синтез методології неокласиків та кейнсіанства;
2) синтез мікроекономічної теорії з мкроекономічною;
3) синтез макроекономічної статики та динаміки;
4) синтез аналізу рівноваги та нерівноважних станів.
Суть синтезу полягала в тім, що залежно від стану економіки пропонувалось використовувати або кейнсіанські методи регулювання, або рецепти економістів, які стояли на позиціях обмеження втручання держави в економіку.
Найбільший внесок у розвиток неокласичного синтезу зробив П. Самуельсон, який спромігся об’єднати в одну теорію всі досягнення економічної думки від А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса до Д. М. Кейнса, М. Фрідмена, тобто доктрини, здавалося б, цілком протилежні за змістом, і тим самим накреслив сучасні підходи до вивчення економічних проблем. Він писав, що його теорія включає все те позитивне, що містить як кейнсіанський, так і неокласичний аналіз, що уможливлює поєднання в одне ціле макро- і мікроекономіки.
Його книжку «Економікс» (1948), яка стала найпоширенішим підручником і витримала безліч перевидань різними мовами світу, присвячено аналізу проблем, що стосуються всіх сторін економічного життя.
Економічні погляди Самуельсона:
1. Визначає предмет економічної теорії через проблему вибору, тобто дослідження способу раціонального використання обмежених факторів виробництва для створення благ з метою забезпечення потреб суспільства та індивідів. Таке визначення обов’язково включає вивчення всіх сторін суспільного життя, впливу всіх факторів на економічний розвиток, усіх причин, що спонукають до вибору.
2. Наголошує, що економічна теорія оперує багатьма методами, що є результатом розвитку багатьох наук: історії, філософії, психології, статистики, математики.
3. Порівнюючи ознаки ринкової та командної економіки і віддає перевагу ринковому механізму, що здатний, на його думку, автоматично підтримувати економіку в стані рівноваги. Він указує, що ринкову економіку підпорядковано дії природних сил і вона є економікою суворого порядку. Однакна певному етапі стає необхідним втручання держави, яке має відповідати трьом принципам — бути ефективним, стабільним та справедливим.
4. На його думку, ринковий механізм визначає ціни та обсяги виробництва, а держава регулює ринок з допомогою податків, державного субсидування та інших економічних методів.
5. Розглядає капітал як багатство, яке є результатом минулої праці, перебуває в приватній власності і дає дохід. Якщо він не відповідає цим вимогам, то перестає забезпечувати стабільне динамічне зростання економіки.
6. У межах мікроекономічного аналізу Самуельсон досліджує проблему попиту та пропозиції як факторів ділової активності. Він формулює основи теорії споживацької поведінки, яка, на його думку, регулює попит на товари і через нього — обсяги виробництва, граничні та сумарні витрати.
Неокласичний синтез Самуельсона, що уможливив узагальнення всіх тогочасних досягнень економічної теорії, об’єднання всіх шкіл та напрямків загальною ідеєю макроекономічної рівноваги, можна вважати підбиттям підсумків цілого етапу розвитку економічної думки.
Сучасний етап у розвитку неокласичного синтезу характеризується відходом, як це спостерігається у Самуельсона, від позицій кейнсіанства. Наприклад, послідовники теорії неокласичного синтезу вказують на те, що не можна обмежувати дослідження факторів економічного зростання пошуком комбінацій, які б забезпечували високі темпи розвитку. Треба також вивчати умови, за яких вони реалізуються. Вони зазначають, що не треба домагатися високих темпів зростання будь-якою ціною. Потрібно, щоб це зростання не породжувало соціального напруження.
Внутрішніми обмежувачами політики економічного зростання вони вважають:
1. Соціальні умови, тобто «об’єктивний» рівень безробіття, зростання цін і т. д., що можуть супроводжувати зростання національного продукту.
2. Фактори, зв’язані зі звуженням споживання;
3. Екологічні фактори (забруднення середовища свідчить не на користь економічного зростання).
Щодо грошової теорії, то прихильники неокласичного синтезу поділяють погляди монетаристів на залежність цін від грошової маси, але доповнюють її аналізом взаємовпливу факторів, що приводяться в рух попитом на гроші.
