Виникнення французького неолібералізму датується 20—30-ми рр. ХХ ст. і зв’язане з ім’ям Жака-Леона Рюефа. Він рішуче захищав принципи неокласичного лібералізму, виступаючи проти будь-якого втручання держави в суспільне життя.
Особливих успіхів в аналізі ринкових відносин, які формуються за умов дирижизму (політика активного державного втручання в управління економікою, що мала місце у Франції у 30-ті р. ХХ ст.) та планування, досяг представник французької неоліберальної школи М. Алле, якого П. Самуельсон назвав «учителем усіх повоєнних економістів і першовідкривачем істин, що після війни подавались як досягнення інших авторів».
Моріс Фелікс Шарль Алле(1911 – 9 жовтня 2010 р.) лауреат Нобелівської премії 1988 р., наданої йому за поглиблену розробку теорії економічної рівноваги, раціонального використання ресурсів, аналіз взаємовпливу економічного зростання, інвестицій і процентних ставок.
Творчість М. Алле була багатогранною. Ним написано низку праць із соціології, історії цивілізацій, теоретичної й практичної економіки і навіть фізики. У кожній з цих галузей він сформулював кілька власних теорій, що визначають напрями сучасних досліджень. Праці М. Алле «У пошуках економічної дисципліни» (1943), «Економіка і процент» (1946), «Податок на капітал і грошова реформа» (1976), «Загальна теорія надлишків» (1981) присвячено проблемам макроекономічного регулювання, грошової політики, регулювання доходів та оподаткування.
Основні погляди:
1. Вивчає суспільне господарство на макро- і мікрорівні. Він виходить з того, що економіка в цілому є сукупністю локальних економік.
2. Теорія економічної рівноваги обґрунтовує з урахуванням соціальних, інституціональних, суб’єктивних, міжнародних, природних та інших факторів впливу.
3. Вважав, що держава в суспільстві, побудованому на ринкових засадах, відіграє активну роль. Оскільки:
- вона є гарантом збереження основи ринкової економіки — приватної власності,
- жорстко контролює грошово-кредитну сферу,
- здійснює антициклічне регулювання через договірне планування,
- держава забезпечує розвиток соціальної сфери.
4. Зробив значний внесок у розвиток теоретичної моделі ринкової економіки, що формується за умов активної ролі держави, що базувалась на теорії «економіки ринків». Категорію «економіка ринків» було запроваджено М. Алле з метою визначити власну макроекономічну модель, згідно з якою суспільне господарство є сукупністю локальних ринків, для яких характерні власні замкнуті системи ціноутворення. Тому в межах локального ринку ціни можуть змінюватись незалежно, спричиняючи до утворення цінових диспропорцій у суспільній економіці. Економічна рівновага всієї системи залежить від стану окремих, локальних ринків.
5. Робить висновок про те, що циклічне коливання має грошову природу. Наполягав на жорсткому регулюванні державою грошової маси та ставки процента. Наголошував, що в межах суворої монетарної політики проблема інвестування може розв’язуватись державою з допомогою договірного планування: добре знаючи скільки і чого необхідно виробляти, підприємець без зайвого ризику інвестуватиме капітали у виробництво.
6. Теорія інвестицій, яку формулює Алле, зводиться до попиту і пропозиції грошових капіталів за умов стабільного грошового обігу. Формулює «золоте правило», згідно з яким за нульової банківської процентної ставки можна досягти максимального рівня споживання, а не нагромадження.
7. Наголошує, що планування слід розглядати як свідоме створення ситуації врівноваження економіки, однак обмежує планове втручання держави тільки індикативною діяльністю, яка запобігає кон’юнктурним коливанням, порушенням економічної рівноваги, але не перешкоджає вільному вибору.
8. Не відносить соціальної сфери до другорядних, похідних від рівня розвитку економіки, а розглядає її як чинник і водночас наслідок економічного зростання.
