Феномен ахроматизації кольорів. Доповнюючі кольори. Кольоровий контраст. Колірне сімейство

Колір, у найбільш загальному розумінні, є певнимзабарвленням яко­гось об'єкта. Він спроможний впливати на настрій людини і стан її здоров'я, викликати у неї різні емоційні стани, виступати для неї чи групи, до якої вона належить, у якості певного символу. Людина, як виявили дослідження, завжди фізіологічно реагує на забарвлення стін, тканини штор, меблів і тому подібно­го. Наприклад, перебування у кімнаті, пофарбованій у червоний колір, спричи­няє посилення кровообігу, підвищення артеріального тиску, активізацію гор­мональної системи, збудження нервової системи. Зворотне реагування має місце у випадку знаходження в помешканні з синім колоритом інтер'єра. Обу­мовлюється це тим, що, з фізіологічної точки зору, колір - це відчуття, яке виникає у людини внаслідок взаємодії її організму зі світловим потоком.Світло ж становить сукупність електромагнітних хвиль різної довжини. У пси­хологічному аспекті розгляду, колір є властивістю світла викликати у лю­дини, в залежності від спектрального складу відбитого або випромінюва­ногосвічення навколишнього предметного середовища, певні емоційно-почуттєві стани та впливати на її поведінку.

Поняття кольору, тону, напівтону. Хроматичні та ахроматичні кольори. Основний і неосновний колір

Колорит предметного середовища та його роль у людському житті. Колір у дизайні

• Поняття кольору, тону, напівтону. Хроматичні та ахроматичні кольори. Основний і неосновний колір.

• Феномен ахроматизації кольорів. Доповнюючі кольори. Кольо­ровий контраст. Колірне сімейство.

• Специфіка емоційно-психологічного сприйняття кольору. Коло­рит та його різновиди.

• Національно-культурна інтерпретація кольору. Сучасна символі­ка кольорів.

Основні поняття теми:

колір, тон, напівтон, кольорознавство, спектр, хроматичний колір,

ахроматичний колір, основний колір, неосновний колір, ахроматизація

кольорів, кольоровий контраст, колірне сімейство, доповнюючі кольори,

колорит, кольорова гама.

У людському житті колір відіграє значну роль. При оформленні житла, виборі одягу, користуванні косметикою, спогляданні різних природних і ру­котворних предметів завжди звертається увага на дану якість об'єктів. У ба­гатьох країнах світу колористичній освіченості населення приділяється знач­на увага. Так випускник школи в Японії має показати своє вміння розрізняти кольори на іспиті. У цій країні державний стандарт барвників у промислово­сті складає 240 кольорів. Уміння їх розпізнавати, вирізняти їх відтінки, гар­монійно комбінувати вимагається від кожного молодого японця. Тому 12 годин на тиждень школярі займаються малюванням. Вроджений колористич­ний хист тут вважається однією з ознак не тільки художньої, а й інтелектуа­льної обдарованості дитини. Проте цю здібність прагнуть розвивати й у ін­ших підлітків. У Сполучених Штатах Америки та Німеччині урокам малювання у молодших класах щотижня відводиться теж 12 годин. У США і в старших класах молоді люди 3 години на тиждень проводять на заняттях з малювання. Подібна державна політика та освітянські програми не лише по­кликані розвивати інтелектуально і духовно молодь - майбутнє нації. Така навчальна практика передусім виявляє творчо обдарованих людей, сприяє їх розвиткові, стимулює прагнення до саморозкриття, самовдосконалення, зага­лом підвищує культурний рівень підростаючого покоління. Паралельно здій­снюється попередня підготовка спеціалістів для різних галузей господарства: архітектури, дизайну, реклами, текстильної промисловості, швейного вироб­ництва, поліграфії тощо.

Людський зоровий діапазон складає фіксацію електромагнітних хвиль довжиною від 460 нм (фіолетовий) до 640 нм (червоний колір). Сприймаються вони не тільки через зір і шкіру. У окремих людей звук певної тональності, запах, смакові відчуття одночасно викликають і колористичні реагування. Та­кою властивістю були наділені, наприклад, французький композитор Гектор Берліоз і російський композитор Олександр Скрябін. При сприйнятті кольору у них виникали одночасно звукові асоціації та навпаки, тобто їм був притаман­ний "кольоровий слух". Подібне явище називається синестезією. Лише кожна 20000 людина має подібні задатки. Окремими індивідами своєрідно сприйма­ються деякі барви. Так дальтоніки ототожнюють зелений і червоний, жовтий і коричневий, рідше зелений та сині тони.

У нормі око людини, за сучасними науковими даними, спроможне фік­сувати до 180 тонів кольору та більше 20000 відтінків між ними. Але людська мова немає такої кількості понять, оскільки сприймання кольору відбувається неусвідомлено (на психофізіологічному рівні), а його інтерпретація - наділення певним змістом, якостями, значенням, усвідомлено (на художньо-естетичному чи естетико-культурологічному рівні). У мовах одних народів кольори позна­чаються декількома сотнями слів. Мови ж інших утримують тільки пару десят­ків понять кольору. Найчастіше назва барви має виключно асоціативний харак­тер. Наприклад, російське поняття "красный" походить від слова "красивий", англійське "orange" - від слова "апельсин", українське "бузковий" - від назви бузку. І оскільки людиною виділяється та словесно позначається дуже незнач­на кількість кольорів та їх відтінків, це означає, що інформація про кольорове різноманіття світу залишається унеї переважно в позасвідомій сфері. Вона найчастіше не може пояснити, чому її вибір у магазині зупинився на сукні бла­китного кольору, чому їй подобаються меблі горіхово-жовтого забарвлення, чому вона придбала саме цю картину і тому подібне.

Однак бувають випадки, коли певній барві усвідомлено надається пере­вага. "Цей колір мені до лиця", "Горіхово-жовте забарвлення меблів робить наше помешкання приємним та красивим", "Блакитний - наймодніший колір сезону", - пояснює людина свій вибір якогось кольору чи групи барв. Тому колір можна також розглядати як естетичне явище. У художньо-естетачному відношенні, колір є властивістю предмета, яка надає йому, на думку особи­стості, естетичної цінності та художньої виразності.

Вже на ранніх етапах розвитку людства забарвлення предметного ото­чення набувало цінності не лише на індивідуальному рівні людського буття, а й колективно-груповому. Відбувалась міфологізація та ототожнення кольору з якимись речовинами (молоком, кров'ю, снігом) чи стихіями (вогонь, сонце, земля). За окремими барвами закріплювалось певне стійке значення і зміст, які впливали на людську поведінку при виборі конкретних предметів. Деякі барви набували внаслідок їх символізації в очах людей конкретної спільноти особли­вої цінності та принадності. Наприклад, багрянець був бажаним для багатьох індоєвропейських народів. Він вважався дуже красивим кольором, одночасно виступаючи символом престижності предмета, ним пофарбованого. Тому в естетико-культурологічному плані, колір є символічним значенням забарв­лення предметів, котре сформувалось на теренах якоїсь людської спільно­ти.

Цікавитись впливом забарвлення предметів на людину, значенням ко­льору в її житті дослідники почали давно. Є свідоцтва про вивчення кольору ще в давнину. Так за забарвленням людського тіла у Давній Греції, Індії, Іудеї, Китаї діагнозували хвороби. Але його наукове дослідження, власне, започатку­вав англійський учений кінця XVII - початку XVIII століття Ісак Ньютон. Він виявив, що біле сонячне світло складається з променів різної довжини хвиль.

Якщо його пропустити через скляну призму, то на екрані, наприклад, стіні кім­нати чи на хмарині розсіяних крапель води, виникне різнобарвна смужка -"райдуга" або спектр. У ньому людським оком розрізняється низка кольорів. І.Ньютон виділив 7 кольорів: червоний, оранжевий, жовтий, зелений, голу­бий, синій, фіолетовий, котрі порівняв із сімома музичними нотами. На його думку, саме такий "мелодійний ряд" кольорів дозволяє пояснити кольорове багатство довкілля.

Постійним джерелом світла для людини є Сонце - жовта зірка-карлик. У неї яскравий та багатий спектр. Завдяки їй навколишній світ сприймається на­ми як щось багатобарвне. І якщо б раптом Сонце охололо до температури вог­нища, перетворившись на зірку типу червоного гіганта, то навколишні предме­ти здавались би зовсім іншими. Блакитні, сині, фіолетові предмети стали б оцінюватися спостерігачем як сірі та чорні. Звичайно, якщо у такому випадку було б кому розглядати довкілля. Домінуючою барвою навколишнього середо­вища в такому випадку був би червоний колір.

Сонячне проміння освітлює різноманітні предмети, які оточують люди­ну. Відчуття кольору виникає у індивіда в залежності від того, як проміння поглинається чи відбивається поверхнею об 'єкта. Саме тому, що сніг відбиває майже все падаюче на нього проміння, він сприймається як білий. Асфальт тро­туару сірий, оскільки переважну більшість електромагнітних хвиль він поглинає. Чорноземом майже все світло поглинається, внаслідок чого його поверхня для спостерігача є чорною. Червоним називається той предмет, який поглинає се­редні, короткі та ультракороткі хвилі, а розсіює електромагнітне випроміню­вання з найбільшою довжиною хвиль. Фіолетові, сині, блакитні, зелені барви властиві об'єктам, поверхня котрих відбиває хвилі з найменшою довжиною.

Після досліджень Ньютона спектральні кольори, тобто представлені спектром сонячного світла, традиційно називаються хроматичними(від грец. хроматикос - "забарвлений", "кольоровий"). Сірий, білий та чорний ко­льори отримали назву ахроматичних (від грец. хроматикос та префікса а, що означає відсутність, заперечення, тобто "знебарвлений", "не кольоровий"). На необхідність аналізу ахроматичних кольорів вказав німецький художник, гра­фік і теоретик мистецтва кінця XVIII - початку XIX століття Філіп Отто Рунге. Він створив просторову, трьохвимірну модель поєднання кольорів. Це куля з затемненою та освітленою половинами. Вона виникла через поєднання хро­матичного круга з чорно-білою координатою.

Основними кольорами в сонячному спектріє зелений, синьо-фіолетовий та червоний.їх оптичне змішування, тобто просторове поєд­нання, дає всі інші варіанти барв, які вважаються неосновними. Тобто, неос­новнимиє кольори, щоє похідними від інших.Наприклад, розміщуючи по­ряд зелений колір та оранжевий, отримаємо жовтий, а внаслідок поєднання червоного і зеленого кольорів виникне сіра або біла барва. Комбінація оранже­вого і фіолетового дає темно-рожевий колір, а поєднання червоного та фіолетового-пурпуровий.

Спектральний колірний ряд,який ще іноді називають "райдужним кругом", "хроматичним кругом" або "спектральним кругом", використову­ється передусім в оптиці. Традиція розміщення спектральних кольорів не сму­жкою, як це зробив Ньютон, а кругом, побутує з 1735 року. Хроматичний круг класифікує кольори світлових потоків із фізичного аспекту - за довжиною еле­ктромагнітних хвиль.

У дизайні, крім нього, широке застосування має й інший колірний ряд, запропонований німецьким мислителем XVIII - початку XIX століття Іоганном Вольфгангом Гете. Це колористичний круг. У ньому основними кольорами є червона, жовта і синя барви, а неосновними - оранжева, зелена та фіоле­това.Неосновні кольори виникають через механічне змішування двох основних, між. якими вони знаходяться: зелений - жовтої і синьої, фіолетовий - синьої та червоної, оранжевий - жовтої і червоної фарби.

У XIX - на початку XX століть поглиблення знань про колір передусім відбувалося завдяки працям німецького фізика, фізіолога та психолога Германа Людвіга Фердинанда Гельмгольца і німецького фізіолога Евальда Геринга. У їх дослідженнях по-різному здійснювався поділ хроматичних кольорів на основні і неосновні.

Г.Л.Ф. Гельмгольцем була запропонована трьохкомпонентна структура кольороутворення. Він вважав, що людське око має тільки три різновиди фото­рецепторів, якими сприймаються червона, жовта і синя барви. Його теорія ко­льорового бачення підводила фізіологічне підґрунтя для думки Гете про осно­вні та неосновні кольори.

На противагу йому в 1874 році Е. Герингом була створена чотирьохком-понентна система кольору. У ній виділялись чотири основні хроматичні барви - червона, жовта, зелена та синя, оскільки людині притаманні три канали сприйняття кольору: червоно-зелений, жовто-синій і чорно-білий.

Сучасні наукові дослідження засвідчили правоту поглядів кожного вче­ного. Фоторецептори ока сприймають, як виявилось, кольори за системою Гельмгольца, а їх сприйняття в мозкові людини відбувається за трьома "опонент-ними хроматичними осями", як стверджував Геринг.

Основи сучасної систематизації кольору були закладені працями німець­кого фізика, хіміка і філософа Вільгельма Фрідріха Освальда. Ним запропоно­вано для класифікації барв використовувати фігуру у вигляді подвійного кону­са. У ньому основу складають чисті - хроматичні, кольори: червоний, жовтий, зелений та синій, а вертикальну - ахроматичні барви: чорна, сіра і біла. У колір­ному крузі Освальда виділено такі кольори: лимонно-жовтий, жовтий, золотис­то-жовтий, жовто-оранжевий, червоно-оранжевий, кіноварно-червоний, червоний, кармінно-червоний, пурпурово-червоний, пурпурово-фіолетовий, фіолетовий, синьо-фіолетовий, синювато-фіолетовий, ультрамариновий, середньо-синій, синій, волошково-синій, бірюзовий, морської хвилі, смарагдово-жовтий, синьо-зелений, середньо-зелений, хлорофіловий, жовто-зелений.

У дещо зміненому вигляді фігура Освальда була прийнята в 1931 році Міжнародною Радою з освітлення під назвою "колірного тіла". Це дало мож­ливість спеціалістам різних галузей: науки, мистецтва, техніки, промисловості, користуватись єдиною загальноприйнятою системою класифікації кольорів.

Усі спектральні кольори вважаються чистими. Вони яскраві та насичені за забарвленням. При змішуванні фарб, коли дотримується пропорція 1:1, буде також отримано чистий неосновний колір або тон (від лат. tonus - "звук", що походить від грец. тонос - "натяг", "напруження"). При інших пропорціях ви­никають різні відтінки, іншими словами напівтони, кольору. Напівтоном на­зивається відтінок кольору, котрий поєднує в собі якості декількох кольо­рів. Наприклад, індиго, ліловий, пурпуровий є напівтонами. Тон - це якість кольору, завдяки якому він відрізняється від іншого, наприклад, червоний від зеленого.

Кольорова сприйнятливість, тобто здатність розрізняти кольори, у людей досить різна. Вона залежить як від вроджених задатків, так і багатьох інших чинників. Відомо, що постійне спілкування з творами мистецтва, заняття жи­вописом, фотографією і подібним розвивають здатність розширеного колорис­тичного сприйняття. Живопис, дизайн, декоративно-прикладне мистецтво ви­магають розвинутого чуття форми, пропорцій, кольору предметів. Око художника, наприклад, розрізняє відмінності пропорційності об'єкта, котрі рівні 1/60-1/150 його величини. Наскільки тонкими можуть бути кольорові відчуття професійного митця можна зрозуміти за таким прикладом. У мозаїч­них римських майстернях античного періоду створювалась смальта, тобто не­прозоре скло, яке використовують для створення мозаїки, 20000 відтінків. Особливою тренованістю сприйняття кольору вирізняються люди, які за про­фесією мають оцінювати колористичні характеристики предметів. Наприклад, досвідчені сталевари за відтінками розплавленої сталі досить чітко зазначають її температуру і наявність домішок. Висока кольорова чутливість розвивається у малярів, поліграфістів, модельєрів, хіміків тощо. Фарбувальниками тканин зазначаються до 60 відтінків чорного кольору, тоді як пересічна людина зможе розрізнити не більше десятка різновидів чорної барви. Умови життя теж віді­грають роль у колористичній "тренованості" ока. Народами Крайньої Півночі вживається, наприклад, більше 10 слів для характеристики насту, злежалого снігу, за його відтінками. Саме за кольором оцінюється його товщина, щіль­ність і температурний режим.

Колірний ряд І.В. Гете ґрунтується на забарвленості кольорів як наслідку механічного змішування фарб. Однак результати механічного та оптичного поєднання кольорів не завжди однакові. Змішування, наприклад, жовтої та си­ньої фарби дає зелений колір. А от при просторовому поєднанні цих барв ви­никне явище ахроматизації. Ахроматизація - це знищення властивої хрома­тичним кольорам забарвленості і набуття ними сірого чи білого кольору. Присуміжному просторовому розміщенні цих барв людина сприйматиме предмет сірим або білим у залежності від площі жовтої і синьої поверхонь та його віддаленості від спостерігача.

Для кожного хроматичного кольору існує інший, оптичне поєднання яких призводить до їх ахроматизації. Кольори, які втрачають при поєднанні між собою притаманне їм забарвлення, називаються доповнюючими або додатковими.Так, якщо розмістити поряд червону та зелену цятки і подиви­тися на них здалеку, то вони здаватимуться сірими. Оранжевий і блакитний, блакитно-зелений і червоний, блакитний та жовтогарячий, синій і жовтий, зе­ленувато-жовтий та фіолетовий, зелений і пурпуровий, лимонно-жовтий і уль­трамариново-синій є комбінаціями доповнюючих кольорів.

У колористичному крузі доповнюючими вважаються кольори, що протилежні один одному: жовтий і фіолетовий, синій та оранжевий, чер­воний і зелений.При їх змішуванні в однакових пропорціях отримується сі­рий колір. При різнопропорційному поєднанні знижується інтенсивність барви, виникає її сіруватий відтінок. Наприклад, поєднання оранжевого і синього дає кольори: кофе з молоком, королівський синій, волошково-голубий, оранжево-червоний. Змішування жовтого та фіолетового спричиняє появу фіалково-синього, бурячкового, темно-рожевого, гірчичного кольору, кольорів верблю­жої шерсті та яєчного жовтка. При поєднанні червоного і зеленого виникають темно-червоний, горіхово-коричневий, кофейно-коричневий, нуга-коричневий, оливково-зелений, мохово-зелений, хвойно-зелений кольори.

Особливістю доповнюючих кольорів є те, що при розміщенні поряд вони підсилюють один одного, і тому здаються більш яскравими. їх композиції ви­кликають у споглядаючого внутрішню напругу. Особливо, якщо це чисті ко­льори. Тому комбінації чистих барв, наприклад, краще не використовувати при декоруванні офісу, торгової площі чи жилого приміщення. Але вони будуть доречними в рекламному дизайні чи при створенні дитячого одягу. Однак при використанні інтенсивних, чистих доповнюючих кольорів треба дотримува­тись деяких правил:

• інтенсивні тони (особливо теплі - червоний і жовтий) можна застосо­вувати тільки для нанесення на невеликі за площею поверхні, щоб не виклика­ти роздратування у людини, котра буде їх розглядати;

• жовта і фіолетова барви мають займати по відношенню одна до одної площу у пропорції 1:3;

• при комбінації синього та оранжевого кольорів необхідно дотримува­тись відношення 2:1;

• оптимальне поєднання червоного та зеленого тонів - 1:1;

• використання декількох комбінацій із чистими доповнюючими кольо­рами може порушити колористичний баланс, тому подібних поєднань барв у дизайні бажано уникати;

• людина стомлюється від споглядання інтенсивних доповнюючих ком­бінацій і не може довго їх розглядати, тому їх треба обережно застосовувати, наприклад, ними краще не фарбувати стіни та стелю приміщення.

Більш популярними у дизайні є комбінації з неінтенсивними доповнюю­чими кольорами. Вони менше підсилюють один одного, і тому є більш принад­ними для людини. Так при пофарбуванні стін перевагу слід надавати теплим пастельним тонам і напівтонам. Найбільш поширеною нині є комбінація пасте­льних червоного і зеленого кольорів. Найчастіше її застосовують у дизайні інтер'єру та рекламі.

Однак використання доповнюючих кольорів завжди вимагає певної обачності, врахування нетотожності механічного та оптичного поєднання різ­номанітних барв. Особливо, коли потрібно створити рекламний макет засоба­ми комп'ютерної графіки, що згодом буде поліграфічно відтворюватись, або коли треба декорувати приміщення чи розробити нову модель тканини. Як приклад, наведемо такий випадок. Одна іноземна фірма замовила текстильни­кам декілька партій тканин і відмовилась згодом їх прийняти. Було замовлено тканину: з чорним візерунком на фіолетовому тлі, чорним - на червоному, чор­ним - на блакитному. Судовий позов замовника було відхилено, хоча в реалі­зацію товар не поступив ось із якої причини. На червоному полі чорний візе­рунок видавався блакитно-зеленкуватим, жовтуватим він був на фіолетовому тлі, а на блакитному справляв враження жовтогарячого. Причиною цього стало явище одночасного кольорового контрасту. Чорний колір під впливом барви поля тканини набував відтінку кольору, доповнюючого тон фону. Фірма-замовник не врахувала властивості доповнюючих кольорів при замовленні барв­ників тканини.

Контраст кольорів(від франц. contrastle - "протилежність") є підсилен­ням інтенсивності, насиченості їх забарвлення при просторовому суміж­ному розміщенні.Це явище грунтується на фізіологічних основах зору люди­ни та фізико-оптичних властивостях барв.

Коли два доповнюючі кольори знаходяться поряд, то вони стають яскра­вішими. Так, червоний квадрат буде більш яскравим на зеленому фоні, ніж на жовтому, оскільки зелена барва для нього є доповнюючою. Вона підсилить його інтенсивність. Або якщо невеликий за площею візерунок ахроматичного кольору розташувати на певному кольоровому тлі, то ним набудеться відтінок, котрий наближатиметься до доповнюючого тону цього фону. Наприклад, сірий квадрат, розміщений на червоному аркуші паперу, здаватиметься зеленим, на синьому - жовтим, на зеленому він, немов би, почервоніє. Подібне явище на­зивається одночасним контрастом кольорів.

Особливо він проявляється при значній площі фону по відношенню до вкраплення доповнюючого чи ахроматичного кольору. Чим більшою вона бу­де, тим сильніше барва фону впливатиме на кольорову поверхню вкраплення. Подібний ефект спостерігатиметься і тоді, коли кольорова поверхня оточена фоном, схожим до неї за світлістю.

Існує також явище послідовного колірного контрасту. Подивимось де­який час на негатив фотографії, а потім на стіну. Там побачимо протилежну за забарвленням фігуру. Або ж візьмемо аркуші синього та білого паперу. Якщо протягом 20-30 секунд пильно дивитися в центр першого і згодом перевести погляд на інший, то папір здаватиметься не білим, а оранжевим. Червона поверх­ня буде в такому випадку сприйматися як смарагдово-зелена.

Кожного разу після розглядання однотонної кольорової фігури на білому тлі виникає її послідовний негативний образ. Колір, що виникає внаслідок послідовного колірного контрасту при спогляданні якоїсь барви, є контраст­ним по відношенню до неї. Контрастні пари при їх суміжному поєднанні під­силюють інтенсивність один одного.

Зорове відчуття, що залишається від подразника, котрий перестав діяти на глядача, називається його послідовним образом. Ним є, наприклад, світлове коло, якщо в темряві покрутити ліхтариком. Послідовний образ, який за кольо­ром чи світлістю відповідає подразнику, є позитивним. У випадку протилеж­ності подразнику, він сприйматиметься як негативний. Таке явище зумовлю­ється тим, що зорове відчуття ще деякий час продовжує існувати по тому, як подразник перестав діяти на людину. Так однотонно забарвлена поверхня предмета скраю здається світлішою, коли розташована поряд із темною, і на­впаки. Це явище отримало назву крайового контрасту. Він особливо посилю­ється при розсіяному освітленні предмета.

Крім контрастних, розрізняються також близькі або споріднені кольо­ри - барви, які в колористичному крузі розміщуються поряд. Між собою спорідненими є кольори: синій і зелений, синій та фіолетовий, фіолетовий і червоний, червоний та оранжевий, оранжевий і жовтий.

Колористичний круг утримує декілька груп споріднених барв: жовто-червону, жовто-зелену, синьо-червону та синьо-зелену. Це чотири кольорові сімейства. Колірним сімейством вважається низка споріднених кольорів. Так зелений, синій, фіолетовий - це елементи одного сімейства кольорів. їх поєднання принадні для людини, викликають у неї позитивні емоційно-почуттєві стани, заспокоюють її. Ще більш приємними й вишуканими є гама споріднених напівтонів (відтінків кольору), наприклад, червоно-фіолетового і синьо-фіолетового, оранжево-червоного та жовто-червоного тощо. У живописі та дизайні низку гармонійно пов'язаних відтінків кольору називають ко­лірною гамою(від грец. гама - "суміш").

Поєднання близьких тонів і напівтонів єгармонійним, тому його широ­ко використовують в оздобленні одягу, декоруванні інтер'єру та рекламі.

Важливими фізико-естетичними властивостями кожного кольору є його насиченість та світлість. Ступінь інтенсивності кольору без домішок ахрома­тичних барв називається його насиченістю.Іншими словами, це ступінь від­мінності певного кольору від сірого, котрий однаковий йому за інтенсивністю.

Насиченими є спектральні кольори, вони дуже яскраві та інтенсивні. Але насиченість жовтої, зеленої", блакитної барв є меншою, ніж у червоної, синьої та фіолетової. Чисті кольори, отримані через змішування барв у пропорції 1:1, теж завжди насичені. Тому їх необхідно завжди обережно використовувати. Пофарбований чистою барвою предмет зразу привертає увагу і не викликає, як правило, позитивного реагування у дорослої людини. Наприклад, створений на такій основі інтер'єр не дає відчуття затишності. Він може, навіть, викликати стан тривоги, дискомфорту, відрази у людини, котра змушена тривало в ньому перебувати. Більш принадними в житловому інтер'єрі вважаються кольорові комбінації, зроблені на основі домінування ахроматичних чи доповнюючих кольорів.

Оптична світлість є здатністю поверхні об'єкта переважно відбивати частину падаючого на неї світла, а колористична світлість - це ступінь освітлення фарби білим кольором або затемнення чорним.Освітлюється тон за допомогою білої барви. Так сірий колір є поступовим послабленням бі­лого чорним. У ньому можуть біти різні відтінки внаслідок різної кількості білої домішки: світло-сірий, середньо-сірий, темно-сірий. А рожева барва є освітленою червоною. При додаванні до синьої фарби білила отримується бла­китний колір, до фіолетового - бузковий.

Сильно освітлений білим тон або напівтон називається світлим.Найбільш освітленими є пастельні барви - бліді і майже білі. Звичайно, не іс­нує різкої межі між звичайним світлим і пастельним тоном. Колористичне сприйняття має суто індивідуальний характер. Для однієї людини вже ваніль­но-жовтий тон є пастельним, а для іншої таким буде лише хризантемно-жовтий.

Колір можна змінити, зробивши його більш насиченим і менш яскравим, завдяки затемненню чорним кольором. Отриманий внаслідок додавання чор­ної барви колір називається темним тоном.Наприклад, завдяки змішуванню з чорним оранжевого кольору отримується коричневий, поєднання його із зе­леним дає темно-зелений тон, а додавання до червоного утворює темно-червоний колір. Усе це темні тони.

У дизайні колір відіграє роль провідного елемента при художньому конструюванні, художньому моделюванні, модернізації, стилізації чи декору­ванні будь-якої предметної рукотворної форми. Дизайнер найчастіше викорис­товує вже наявні предметні форми, котрі він покликаний естетично облагородити. Як правило, він ними маніпулює, надаючи певного просторового поло­ження чи якогось забарвлення. У дизайні при появі нового, оригінального сти­лістичного рішення готової предметної форми чи творенні докорінно нової фахівець, в основному, має справу не зїх механічним, а зоптично-просторовим колористичним рішенням.