Із метою визначення міри вияву синтезованих у нетипових явищах диференційних ознак доцільно застосовувати опозиційний аналіз, який дає змогу виділити рівноправні члени опозиції А і Б як типові явища („вузлові пункти”, „типові граматичні одиниці”, „полярні”, „центральні”, „типові”, „ядерні” утворення, що є полярними рівноправними членами опозиції, та зону перехідності, яка характеризується, з одного боку, перевагою тих чи тих диференційних ознак (периферійні ланки Аб, аБ, що репрезентують функціонування певної одиниці в позиції явища А чи Б) і, з іншого боку, – однаковою мірою вияву ознак А і Б (проміжний тип АБ).
Опозиційний аналіз здійснюють у два етапи. Обов’язковою умовою для його проведення є встановлення диференційних ознак типових явищ (А і Б), що є основою для виділення парадигматичної опозиції. Серед установлених ознак до уваги беруть найбільш суттєві, кількість яких є необхідною для протиставлення й зумовлена характером опозицій.
Другий етап передбачає виявлення ознак конкретного мовного факту й характеристику його з погляду належності до А чи до Б. Якщо всі ознаки властиві А чи Б, то аналізоване мовне явище є типовим для певної граматичної категорії, інакше компонент співвідносного ряду може бути синкретичним, тобто зберігати окремі властивості категорії А і Б, які за певних умов можуть стати більш виразними. Отже, зону перехідності становлять конструкції, які тяжіють до групи А (Аб) чи до групи Б (аБ), і сполучення АБ, що позначене однаковою мірою вияву властивих типовим одиницям ознак.
Розглянемо систему відношень, репрезентованих порівняльними конструкціями, що базуються на опозиції „типові ПЗ (А)” // „типові ППЧ (Б)”. Передовсім потрібно встановити диференційні ознаки типових явищ – А і Б.
А– типовий ПЗ, що функціонує як відокремлений другорядний член речення й характеризується такими ознаками:
1) у формально-граматичному плані ПЗ представлений порівняльними конструкціями з опорним компонентом – іменником у називному відмінку;
2) типовий ПЗ є стійким сполученням (обставинного або атрибутивного плану).
Б – типова ППЧ, яка зі структурного боку характеризується наявністю граматичної основи – підмета й присудка.
Зону перехідності становлять конструкції, що тяжіють до групи А (Аб) чи до Б (аБ), і сполучення АБ, що позначене однаковою мірою вияву властивих ПЗ і ППЧ ознак.
Для синтаксичних одиниць типу Абхарактерні такі трансформації для виявлення переваги ознак ПЗ: заміна іменником в орудному відмінку; прислівником (переважно із префіксом по- і суфіксами -ому, -ему, -єму, -и); прийменниково-відмінковою конструкцією з прийменником подібно до.
Конструкція типу аБ уможливлює трансформації для виявлення переваги ознак ППЧ, тобто перенесення присудка з головної частини в підрядну, а з формально-граматичного боку характеризуються наявністю таких другорядних членів речення, які залежать від присудка, – додатка чи обставини.
Побудуємо систему опозиції на матеріалі порівняльних конструкцій:
А: Тож бідні греки, мокрі мов хлющі,
Втягли човни на берег у кущі (Л. Костенко).
Аб: Чи, може, час працює, як рентген (Л. Костенко).
АБ:Душа в мені тріпотіла, як листок на осиці (В. Шевчук).
аБ: Немов зерно до животворних соків,
Їй до грудей припало немовля (Л. Костенко).
Б:Слова самі на голос навертались,
Як сльози навертаються на очі(Л. Костенко).
Кваліфікація порівняльної конструкції А як типового ПЗ зумовлена структурними й семантичними особливостями: у формальному плані ПЗ виражений іменником у називному відмінку. Із погляду семантики це стійкий фразеологічний зворот атрибутивного типу, який не співвідноситься із судженням, а лише називає об’єкт порівняння.
Порівняльну конструкцію типу Б визначаємо як типову ППЧ, оскільки вона характеризується структурною повнотою (наявні підмет і присудок), виражає повідомлення, реалізує дві пропозиції, тобто є комунікативною одиницею. Таким чином, порівняльні конструкції А і Б є полярними рівноправними членами опозиції, зону синкретизму становлять компаративеми, що ілюструють різний вияв ознак А і Б: Аб, АБ, аБ.
Тип Аб перебуває на периферії ПЗ, що зумовлене структурно-семантичними особливостями опорного компонента порівняльної конструкції (іменник у називному відмінку без інших поширювачів) та можливими трансформаціями для виявлення переваги ознак ПЗ: заміна орудним відмінком, прислівником та зворотом із прийменником подібно до, напр.: Чи, може, час працює, по-рентгенівськи (наскрізь); подібно до рентгена;рентгеном (зауважимо, що для аналізованого ПЗ можливими є всі трансформації на виявлення переваги ознак ПЗ, хоч це не обов’язково).
Модель аБ характеризується тяжінням до групи Б, що пояснюємо наявністю в структурі порівняльної конструкції другорядного члена речення групи присудка, пропущеного в підрядній частині (припало до чого? до соків), та можливістю трансформації для виявлення ознак ППЧ – перенесенням присудка з головної частини в підрядну (Т.: Їй до грудей припало немовля, немов зерно припало до животворних соків).
Тип АБ заповнює проміжну позицію: для нього однаковою мірою характерні ознаки як ПЗ, так і ППЧ. Такий висновок ґрунтується на урахуванні формальних особливостей порівняльної конструкції: опорним компонентом є іменник у називному відмінку, при якому наявний поширювач на осиці, що виявляє подвійні синтаксичні зв’язки, а тому допускає подвійну кваліфікацію – як синкретичний другорядний член речення з атрибутивно-обставинно-об’єктним значенням (як листок який? де? на чому? на осиці, пор.: як осиковий листок) або як другорядний член речення групи присудка, який хоч і відсутній у порівняльній конструкції, але легко відновлюється з попередньої предикативної частини (тремтить де? на чому? на осиці). Перша мотивація уможливлює перетворення для виявлення ознак ПЗ – заміну прийменниково-відмінковим зворотом та орудним відмінком (Т.: Душа в мені тріпотіла, подібно до листка на осиці (подібно до осикового листка); листком на осиці (осиковим листком)), а друга прогнозує доцільність перенесення присудка в порівняльну конструкцію, що свідчить про наявність ознак ППЧ (Т.: Душа в мені тріпотіла, як листок тріпотить на осиці).
Звісно, у поданій схемі враховано не всі ланки порівняльного функціонально-семантичного ряду. Так, більшим ступенем предикативності наділені неповні ППЧ з опущеним підметом при дієслівному присудку, із якими також можна побудувати систему опозицій. Трапляються випадки, коли не можна заповнити всі ланки шкали перехідності, що зумовлене лексико-граматичними особливостями компонента, специфікою його сполучуваності в контексті. Попри це, опозиційний аналіз дає можливість установити міру вияву порівняльних семантико-синтаксичних відношень у будь-яких порівняльних конструкціях. Одні з них кваліфікуємо як типові явища, тобто ПЗ і ППЧ, інші характеризуються тяжінням до першої або до другої групи і по трактовані або як ПЗ, або як ППЧ, решта мають ознаки ПЗ і ППЧ, виявлені приблизно однаковою мірою, що ускладнює однозначну кваліфікацію їх належності до певної групи, а уможливлює трактування і як ПЗ, і як ППЧ.
