Основні питання
- Основні критерії розрізнення ПЗ і ППЧ.
- Опозиційний аналіз ПК.
- Застосування алгоритмів при розрізненні ПЗ і ППЧ.
ЛІТЕРАТУРА (див. список до першої теми)
У практиці шкільного та вишівського викладання синтаксису української мови одним з актуальних і водночас непростих питань є розрізнення порівняльних зворотів та підрядних порівняльних частин як різновидів порівняльних кострукцій.
Зважаючи на те, що будь-яка ПК на формально-граматичному рівні співвідноситься з реченням (є ППЧ ) або його компонентом (є ПЗ ), суттєвого значення набуває проблема граматичного статусу ПК. Зокрема, це стосується конструкцій, окремі компоненти яких не виражені лексично, тобто кваліфікація їх як ПЗ або неповних ППЧ.
Не викликають труднощів у визначенні їхнього функціонального статусу ПК, до складу яких входять підмет і присудок (повна ППЧ), присудок із залежними компонентами або без них (неповна ППЧ), а також ПК, опорним компонентом яких є прикметник, дієприкметник, дієприслівник, що потрактовані як ПЗ.
Проблеми при розрізненні ПЗ і ППЧ виникають у тому випадку, якщо стрижневим словом ПК є іменник у називному відмінку (із прикметником або без нього).
Питання про те, як кваліфікувати названі конструкції – як ПЗ чи як неповні ППЧ – до сьогодні залишається нерозв’язаним. Виклад матеріалу про ПК у більшості посібників із синтаксису має той недолік, який взагалі властивий висвітленню питання про ПК в мовознавчій літературі, а саме: у них немає чітких принципів розмежування ПЗ і неповних ППЧ.
Аналіз теоретичного і фактичного матеріалу дає підстави для встановлення таких основних критеріїв розрізнення ПЗ і ППЧ, які з формального боку являють собою структурну модель: порівняльний сполучник + іменник у називному відмінку (із прикметником або без нього):
1) Загальний зміст ПК: виражає твердження або повідомлення і співвідноситься з логічним судженням (ППЧ) чи називає окреме поняття, предмет чи явище, із якими можна порівняти, зіставити висловлене (ПЗ), а не відносно закінчену думку.
2) Комунікативне призначення ПК: комунікативна одиниця (ППЧ) чи смисловий фрагмент-образ (ПЗ).
3) Характер залежності ПК: від граматичної основи в цілому чи від окремого компонента ( урахування його частиномовної належності).
Якщо опорний компонент виражений займенником або компаративом, то ПК являє собою підрядну частину складнопідрядного займенниково-співвідносного чи компаративного речення, якщо ж стрижневим словом є прикметник або прислівник, то функціональний статус ПК визначаємо як ПЗ.
ПК, які пояснюють граматичну основу в цілому або дієслово, можуть бути кваліфіковані як ПЗ і як ППЧ.
4) Можливість трансформацій: для ППЧ – це перенесення присудка з головної частини в підрядну, напр.: Та навіть хоч би зрадив, як Іуда, я, певне б, і повісився, як він (Л. Костенко) – Т.: Та навіть хоч би зрадив, як зрадив Іуда, я, певне б , і повісився, як повісився він;
для ПЗ – заміна ПК іншою синтаксичною одиницею, а саме:
а) іменником в орудному відмінку;
б) прийменниково-відмінковим зворотом з прийменником подібно до;
в) прислівником із префіксом по- і суфіксом -ому (-ему, -и) або прислівником на -о, -е.
Напр.: І защебечуть [дівчатка] весело, як пташки (Л. Костенко) – Т.: І защебечуть [дівчатка] весело, по-пташиному (подібно до пташок, пташками).
5) Доцільність / недоцільність відновлення присудка.
Розгортання ПК у речення, що формально цілком можливо, часто не виправдане з погляду семантики та комунікативого навантаження, або нетипове для мовлення, Сказане можна підтвердити такими міркуваннями:
а) розгортання ПК у речення, штучне відновлення присудка нерідко призводить до порушення цілісного значення звороту, акцентування уваги мовців на його окремих семах і, внаслідок цього, – до збіднення загального змісту ПК, напр.: І серце б’є, як дзвін, в мені, і вся душа в огні (О. Олесь);
б) перенесення присудка часто недоцільне, тому що трансформована ПК не співвідноситься з логічним судженням і є нетиповою для мовлення, напр.: Тільки з них один, як камінь, Ліг на березі й дививсь (О. Олесь) – Т.*: Тільки з них один ліг на березі й дививсь, як ліг на березі й дививсь камінь;
в) твердження про „спільність” присудка головної і підрядної частин або про його „відновлюваність” не завжди виправдане, оскільки не завжди можна точно встановити його граматичне значення, напр.: Віки минули, як єдиний схлип (Л. Костенко). – Т.:* Віки минули, як минає (минув, минув би) єдиний схлип;
г) часто ПЗ характеризується двобічною причленною залежністю від різних структурних компонентів, а тому поєднує два значення: атрибутивне й обставинне, напр.: Жовта скирта, як місяць уповні, сходить над лугом у сизий вечір;
ґ) якщо не брати до уваги цих міркувань, то будь-який ПЗ можна було б перетворити на ППЧ й доводити їхню тотожність, що, однак, не зовсім правильно, адже, наприклад, дієприкметниковий зворот теж практично завжди можна перетворити на підрядну частину, однак, очевидно, це не одне й те ж. Отже, ми маємо справу із синтаксичною синонімією, при цьому ПЗ і ППЧ не є абсолютними синонімами.
6) Урахування контексту, що передусім стосується тих ПК, які кваліфіковані як ППЧ ускладненого типу, напр.: Любов народжується, як ріка: спершу прокидається маленьке джерельце, відтак воно дужчає, переходить у струмок, потім розливається в річку (В. Шкляр).
Наявність безсполучникових предикативних одиниць визначає функціональний статус ПК як ППЧ ускладненого типу, оскільки контекст розкриває процес утворення ріки, що підтверджене можливістю й доцільністю перенесення присудка в ПК (Т.: Любов народжується, як народжується ріка: спершу прокидається маленьке джерельце…)
Отже, застосування названих критеріїв дасть змогу розмежувати типи ПК – ПЗ і ППЧ, а також виокремити ті конструкції, що характеризуються поєднанням диференційних ознак обох різновидів ПК.
