Для пізнання природи податку необхідно чітко визначити основні елементи, які зумовлюють внутрішній зміст цього поняття.
До основних елементів податку відносять такі.
1. Суб'єкт оподаткування, або платник податків, — фізична або юридична особа, на яку законом покладено обов'язок платити податок.
Носій податку — фізична чи юридична особа, що у кінцевому підсумку здійснює витрати зі сплати податку.
Суб'єкт оподаткування, чи платник, не завжди є дійсним його носієм, оскільки іноді податок перекладається на інших осіб, наприклад, щодо обкладення митом якого-небудь товару зрозуміло, що воно буде перекладене на споживачів шляхом надбавки до ціни. Якщо суб'єкт оподаткування може перекласти свій податок на іншого, то він уже не є носієм податку.
2. Об'єкт оподаткування — явище, предмет чи процес, внаслідок наявності яких сплачується податок, тобто те, що обкладається податком (дохід, майно тощо). Часто і сама назва податку випливає з об'єкта, наприклад: поземельний, прибутковий та ін. Є два підходи до оцінки об'єкта: кількісний і натуральний; грошовий.
3. Джерело сплати податку — дохід суб'єкта (прибуток, заробітна плата, відсоток, рента), з якого сплачується податок. За деякими податками об'єкт і джерело збігаються.
4. База оподаткування — законодавчо закріплена частина доходів чи майна платника податків (за вирахуванням пільг), яка враховується при розрахунку суми податку, тобто сума, з якої стягується податок.
5. Ставка податку — розмір податку на одиницю обкладання; якщо виражена у відсотках, то називається квота. Залежно від побудови податків розрізняють тверді й часткові ставки. Тверді ставки встановлюються в грошовому вираженні на одиницю об'єкта. Часткові ставки виражають у визначених частках об'єкта обкладання. Часткові ставки є таких видів:
пропорційні — діють в однаковому відсотковому відношенні до об'єкта оподаткування без урахування диференціації його величини.
прогресивні —при збільшенні об'єкта оподаткування збільшується ставка податку. Якщо темпи зростання ставки податку відповідають темпу зростання об'єкта оподаткування, то це проста прогресія. Якщо темпи зростання ставки податку випереджують темпи зростання об'єкта оподаткування, то це складна прогресія (пікала ставок).
регресивні — при збільшенні об'єкта оподаткування зменшується ставка податку.
Загалом видно, що прогресивні податки — це податки, тягар яких найбільше давить на осіб з великими доходами, регресивні податки найбільш важко вдаряють по фізичних і юридичних особах з незначними доходами.
6. Сфера дії податку — сукупність носіїв податку, на яких у кінцевому підсумку лягає його тягар.
7. Масштаб оподатковування — одиниця, яка береться в основу виміру об'єкта оподаткування; у промисловому податку масштабом може бути оборот підприємства чи його прибуток, його капітал, кількість робітників і верстатів, величина приміщення, плата за нього і т. ін.
8. Одиниця обкладання — одиниця виміру об'єкта (з прибуткового податку — грошова одиниця країни, з земельного податку — гектар, акр і т. ін.). Різниця між масштабом і одиницею обкладання полягає в тому, що в масштабі одиниця береться як принцип, а в одиниці обкладання — як міра.
9. Податковий оклад — сума податку, що сплачується суб'єктом з одного об'єкта.
10. Податкові пільги —законодавчо закріплений перелік умов, за наявності яких платник податку зменшує податкові зобов'язання (податкова соціальна пільга, знижки, відрахування та ін.).
11. Податковий період — термін, протягом якого завершується процес формування податкової бази, остаточно визначається розмір податкового зобов'язання.
Кожний вид податків має свої специфічні риси й функціональне призначення та займає окреме місце у податковій системі. Роль того чи іншого податку характеризується його належністю до певної групи залежно від чинної класифікації податків. Класифікація дає можливість повніше висвітлити сутність і функції податків, покращити їх роль у податковій політиці держави, напрями й характер впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.
Класифікують податки відповідно до тієї чи іншої мети, найважливішими є своєчасність і повнота сплати податків у бюджети різних рівнів. Останнє стосується адміністрування податків.
Податки можна класифікувати за певними ознаками:
1)за ознакою органів державної влади, які їх встановлюють. Розподіл за цією ознакою визначається згідно з Законом України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991р. № 1251-ХП. Він передбачає на території України два види податків:
— загальнодержавні податки і збори — обов'язкові платежі, які встановлюються найвищими органами влади в державі та є обов'язковими до сплати за єдиними ставками на всій території України. Ці податки можуть формувати дохідну частину як державного, так і місцевого бюджетів (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток тощо);
— місцеві податки і збори — обов'язкові платежі, які встановлюються місцевими органами влади і є обов'язковими до сплати за встановленими ставками тільки на певній території.
Ці податки та збори надходять виключно до місцевих бюджетів (комунальний податок, податок на рекламу, ринковий збір тощо);
2)відносно джерела сплати. За цією ознакою виділяють такі види:
— податки, збори та обов'язкові платежі, які входять до валових витрат та собівартість (збір на обов'язкове соціальне страхування; збір на обов'язкове державне пенсійне страхування; плата за землю; плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності; податок на промисел; фіксований сільськогосподарський податок; податок на рекламу; комунальний податок тощо).
— податки, збори та обов'язкові платежі, які сплачуються з прибутку підприємства або капіталу (податок на прибуток підприємства; податки з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів; збір за забруднення навколишнього середовища; державне мито тощо).
— податки та збори, які входять до ціни виробу (податок на додану вартість; акцизний збір);
3) за економічною ознакою об'єкта оподаткування:
— податки на доходи та прибутки — обов'язкові збори, які стягуються з чистого доходу з фізичних і юридичних осіб у момент його отримання (заробітна плата, прибуток, валовий дохід);
— податки на споживання — обов'язкові збори, які стягуються в процесі споживання товарів, робіт і послуг, причому їх плата залежить не від результатів фінансово-господарської діяльності, а від розміру споживання;
— податки на майно — обов'язкові збори, які стягуються внаслідок наявності конкретного виду майна, що перебуває в приватній, колективній та державній власності (податок на нерухоме майно (на нерухомість), податок з власників транспортних засобів);
4)за засобом вилучення:
— прямі податки — ті, які безпосередньо сплачуються платником до бюджету держави залежно від розміру об'єкта оподаткування (податок на прибуток підприємств, на землю, з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, на нерухоме майно (нерухомість) та ін.);
— непрямі податки — ті, які не залежать безпосередньо від доходу платника та сплачуються платниками опосередковано через цінові механізми (податок на додану вартість, акцизний збір, мито);
5) за суб'єктами оподаткування:
— податки з юридичних осіб — податок на прибуток, комунальний податок;
— податки з фізичних осіб — податок на доходи фізичних осіб;
— змішані податки — плата за землю; податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
6) за характером використання податкових платежів:
— загальні — знеособлюються при надходженні до бюджету (ПДВ, акцизний збір, податок на прибуток, податок на доходи фізичних осіб та ін.);
— спеціальні (цільові) — мають цільове призначення (збори на обов'язкове соціальне страхування і державне пенсійне страхування).
