Вступ
Радикальні перетворення у всіх сферах політичного та соціально-економічного життя українського суспільства нерозривно пов’язані з забезпеченням безпеки особистості, суспільства і держави, створенням необхідних умов реалізації конституційних прав і свобод громадян у різних сферах суспільного життя. Процеси демократизації суспільства і держави в Україні, рівність різних форм власності стали підставою для підприємницької активності фізичних та юридичних осіб, здійснення окремих видів діяльності, виробництв, робіт та послуг, які пов’язані з використанням потенційно небезпечних технологій, предметів та речовин.
В умовах складних політичних та соціально-економічних перетворень, які характеризуються погіршенням добробуту населення, ускладненням кримінальної обстановки, збільшенням числа злочинних посягань на життя, здоров’я та майнові інтереси громадян, особливої актуальності набуває питання створення ефективної системи контролю зі сторони держави за використанням предметів, речовин, матеріалів, здійсненням окремих видів діяльності, виробництв, робіт, які уявляють підвищену суспільну небезпеку.
Законодавство України передбачає особливий порядок виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій відповідно до Положення про дозвільну систему, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 576 та інших нормативно-правових актів, що визначають основи дозвільної системи, яка є одним з основних адміністративно-правових засобів забезпечення суспільної безпеки і суспільного порядку.
Як специфічний вид виконавчо-розпорядчої діяльності, дозвільна система безпосередньо проявляється у різних формах і здійснюється багатьма органами державної виконавчої влади. Кожен з таких органів, у межах своєї компетенції, наділяється правом застосовувати ті чи інші форми і методи державного управління для впровадження в життя приписів норм, які її утворюють. Разом з тим, є багато проблем, що виникають у процесі здійснення діяльності з забезпечення функціонування дозвільної системи. Удосконалення вимагає як законодавство, що визначає правовий статус і повноваження органів вказаної сфери, так і їх система. Нечітке визначення задач і функцій органів дозвільної системи, недостатня правова регламентація способів їх взаємодії породжують ряд негативних наслідків, таких як тяганина, бюрократія, порушення законних прав і інтересів громадян у даній області і т.п., що, у цілому, знижує ефективність їх діяльності з забезпечення суспільної безпеки. Вимагає свого перегляду і законодавча база самої дозвільної системи, яка на сьогоднішній день багато в чому не відповідає вимогам часу.
В умовах реформування суспільного і державного устрою в Україні, пов`язаного з переходом від жорстко-централізованої командно-адміністративної системи до ринкових відносин, побудови демократичної правової держави особливої актуальності набуває правове регулювання соціально-економічних процесів, які відбуваються в суспільстві. Воно дозволяє створити сприятливі умови для реалізації громадянами своїх прав і свобод.
Однією з особливостей правового регулювання в демократичному суспільстві є наявність правових режимів, притаманних різним галузям права. Поняття режиму "несе в собі основні змістові відтінки цього слова, у тому числі й те, що правовий режим визначає ступінь жорсткості юридичного регулювання, наявність відповідних обмежень і пільг, допустимий рівень активності суб`єктів, меж їх правової самостійності". Серед інших правових режимів особливо актуальними є адміністративно-правові режими. В юридичній літературі під адміністративно-правовими режимами розуміють "встановлену в законодавчому порядку сукупність правил діяльності, діянь або поведінки громадян і юридичних осіб, а також порядок реалізації ними своїх прав у відповідних умовах (ситуаціях), забезпечення та підтримання суверенітету й оборони держави, інтересів безпеки й охорони громадського порядку спеціально створюваними для цієї мети службами державного управління".
Аналіз чинного адміністративного законодавства та практики його реалізації дає змогу стверджувати, що загальний адміністративно-правовий режим складається з ряду особливих адміністративно-правових режимів (паспортного режиму, режиму безпеки дорожнього руху тощо), які пов`язані з установленням окремих обмежень і заборон щодо порядку здійснення суб`єктами певних правових відносин за допомогою відповідних інститутів адміністративного права.
Поряд з ними існують спеціальні адміністративно-правові режими. Їм притаманні особливі умови взаємовідносин державних органів управління з громадянами та юридичними особами, які характеризуються застосуванням обмеження прав громадян і розширенням повноважень суб`єктів влади. Мета спеціальних режимів - посилення нагляду з боку держави за здійсненням суб`єктами деяких видів діяльності, урегульованих нормами права, порушення яких може заподіяти шкоду суспільству. Ставиться також на меті попередження або ускладнення вчинення злочинів у сфері обігу окремих предметів матеріалів і речовин. Одним зі спеціальних режимів є дозвільний режим. Від інших адміністративно-правових режимів він відрізняється тим, що використовується державою стосовно фізичних та юридичних осіб. Цей режим передбачає подачу суб`єктами заяв щодо отримання дозволу на здійснення відповідних дій; рішення відповідних посадових осіб або органів дати дозвіл чи відмовити в ньому; легальну можливість особи набути відповідне право та нести додаткові обов`язки .
Широке коло суспільних відносин регулюється однією з відокремлених частин такого режиму, яка в адміністративно-правовій науці отримала назву дозвільної системи або, як вважають деякі вчені, ліцензійно-дозвільної системи, оскільки ліцензування сьогодні стало однією з поширених форм дозвільної системи. Але, на наш погляд, це не зовсім точно. С.І. Ожегов тлумачить дозвіл як право на здійснення чого-небудь, а також документ, який це засвідчує. Під ліцензією він має на увазі дозвіл на здійснення діяльності з перевезення товарів. Це дає змогу зробити висновок, що дозвіл і ліцензія в певному значенні є синоніми. При цьому дозвіл використовується у двох значеннях. З одного боку, як право суб`єкта на здійснення визначеного виду дій, з іншого – як документ, який це засвідчує. На цьому зосереджує свою увагу і Р.Ф. Васільєв. Стосовно до набуття суб`єктами права на здійснення дозвільних дій під дозволом слід мати на увазі не документ, а процедуру набуття фізичними або юридичними особами прав та обов`язків на здійснення відповідних видів дозвільної діяльності. Тому, наприклад, ліцензування, реєстрація та сертифікація, виступають як основні форми реалізації дозвільної політики в зазначених сферах. Сам же дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади або його посадової особи може набувати правової форми у вигляді низки передбачених чинним законодавством документів, таких як ліцензія або патент на право здійснення господарської діяльності фізичними або юридичними особами, віза громадянина на виїзд (в`їзд) з однієї країни до іншої, посвідчення водія на право керування тими чи іншими видами транспортних засобів тощо. Таким чином, якщо ми говоримо про набуття фізичними або юридичними особами додаткових прав та обов`язків у сфері дозвільної системи, то маємо на увазі набуття дозволу уповноваженого органу виконавчої влади, який матеріалізується в певному документі – дозволі, ліценії, візі, акті або якомусь іншому.
Дозвільною системою в широкому розумінні І.Г. Кириченко вважає діяльність щодо забезпечення державними органами управління закріпленого у відповідних правових нормах порядку, який передбачає або приписує обов`язкове отримання організаціями, установами й окремими громадянами дозволу на здійснення дій, які суворо регламентуються конкретними правилами [43, 6]. Як науковий аргумент та підтвердження своєї точку зору І.Г. Кириченко наводить коло різноманітних суспільних відносин, у яких функціонує дозвільна система, широке коло органів державного управління, які видають дозволи на здійснення певних дій, правове регулювання зазначених відносин різними галузями права (адміністративного, цивільного, кримінального) [43, 6].
Щодо юридичних джерел, то в одних із них, наприклад, у Положенні про дозвільну систему, її вплив обмежується колом спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриттям і функціонуванням окремих підприємств, майстерень і лабораторій, в інших, наприклад у Законі України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", така діяльність ототожнюється з господарською діяльністю і поширюється на значно ширше коло суспільних відносин.
На наш погляд, функціонування дозвільної системи не обмежується тільки колом правових відносин дозвільного типу, які пов`язані з обігом спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, відкриттям і функціонуванням окремих підприємств, майстерень і лабораторій безконтрольне володіння якими створює підвищену громадську небезпеку. Це більш широка система правових та організаційних відносин дозвільного порядку, яка здійснюються державою з метою забезпечення безпеки своїх економічних і соціально-політичних інтересів, правопорядку, захисту прав, законних інтересів, життя та здоров`я громадян.
Для обґрунтування такої думки слід насамперед у загальному вигляді проаналізувати значення словосполучення "дозвільна система", узагальнити притаманні їй риси й у відповідно до них визначити специфічні ознаки та межі функціонування дозвільної системи.
Як зазначалося вище, С.І. Ожегов тлумачить дозвіл як право на здійснення чого-небудь, а також документ, який це засвідчує. Система – дещо ціле, що являє собою єдність частин, які розташовані та перебувають у взаємному зв`язку. Отже, "дозвільна система" у загальному вигляді означає отримання особою документа, який засвідчує набуття нею певних прав у системі взаємопов`язаних відносин відповідного типу.
Можливість конкретніше визначити поняття та межі функціонування дозвільної системи надає узагальнення сукупності притаманних їй рис. На наш погляд, ними є:
1. Наявність широкого кола законодавчих та інших нормативно-правових актів, нормами яких передбачається отримання дозволу уповноважених органів на здійснення фізичними або юридичними особами відповідних дій. Їх метою є забезпечення економічних і соціально-політичних інтересів держави, правопорядку, захист прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
2. Специфічність кола адміністративно-правових відносин, які виникають у сфері дозвільної системи.
3. Участь у дозвільних відносинах великої кількості суб`єктів серед яких: з одного боку, виступають спеціально уповноважені державні органи виконавчої влади та їх посадові особи, які забезпечують реалізацію законодавства у сфері функціонування дозвільної системи, з іншого – фізичні та юридичні особи, які мають дозвіл уповноважених державних органів.
4. Правоорганів державної виконавчої влади та їх посадових осіб щодо здійснення нагляду за виконанням дозвільних умов фізичними та юридичними особами - суб`єктами дозвільних відносин.
5. Можливість застосування уповноваженими державними органами та їх посадовими особами правового примусу до фізичних і юридичних осіб, які порушили вимоги дозвільних умов.
Вдаючись до аналізу й обґрунтування перелічених рис, слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку правової системи в державі дозвільні відносини в різноманітних сферах суспільного життя, регулюються, поряд із Положенням про дозвільну систему, багатьма законодавчими актами. Серед них Закони України: "Про власність" від 7 лютого 1991 року, "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 8 лютого 1995 року, "Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів" від 8 липня 1999 року, "Про банки і банківську діяльність" від 7 лютого 2000 року, "Про телебачення та радіомовлення" від 21 грудня 1993 року, "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 року, "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 року; Постанова Верховної Ради України "Про право власності на окремі види майна" від 17 червня 1992 року та інші.
Значне місце серед них посідає Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", де узагальнено поняття різноманітних видів дозвільної діяльності, які передбачалися низкою правових актів, і визначено термін "господарська діяльність".
Під господарською діяльністю в законі мається на увазі будь-яка діяльність, у тому числі й підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб – суб`єктів підприємницької діяльності, яка пов`язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт . Наприклад, виробництво лікарських засобів і торгівля ними, надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів повітряним, морським, залізничним та автомобільним транспортом, виконання авіаційно-хімічних робіт та ін. Дія закону поширюється більш ніж на 60 видів господарської діяльності.
Органи виконавчої влади держави використовують велику кількість специфічних процедур щодо надання суб`єктам звернення права на здійснення дозвільної діяльності. Серед них, наприклад: видача органами внутрішніх справ громадянам документів на право виїзду з України та в`їзду в Україну; здійснення органами місцевого самоврядування видачі договорів або актів на використання земельних ділянок лісового фонду фізичними та юридичними особами; оформлення органами виконавчої влади патентів на здійснення підприємницької діяльності фізичними та юридичними особами та інші.
Таким чином, адміністративно-правові норми дозвільної системи, в широкому розумінні регулюють суспільні відносини, які виникають у сфері:
- обігу спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій, передбачених Положенням про дозвільну систему;
- господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню згідно з вимогами Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності";
- інших дій, які відповідно до чинного законодавства України передбачають обов`язкове отримання фізичними та юридичними особами дозволів (візи, акта, посвідчення, договору) на їх здійснення.
Безперечно, що в даному випадку мова йде про існування певного кола взаємопов`язаних суспільних відносини, які регулюються однорідними правовими нормами й утворюють, таким чином, окремий інститут адміністративного права – адміністративний інститут дозвільної системи.
Реалізацію державної політики щодо регулювання адміністративно-правових відносин дозвільної системи здійснює Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади, а також визначені Кабінетом Міністрів України спеціально уповноважені виконавчі органи. Наприклад, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 1698 від 14 листопада 2000 року "Про затвердження переліку органів ліцензування" видачу ліцензій на провадження господарської діяльності покладено на 26 органів центральної виконавчої влади та підпорядковані їм органи на місцях. Серед них Міністерство внутрішніх справ України, яке здійснює видачу ліцензій на виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівлю вогнепальною зброєю та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої дії, індивідуального захисту, активної оборони; надання послуг, пов`язаних з охороною державної та іншої власності, надання послуг з охорони громадян.
Дозвільна діяльність передбачає не тільки відповідне правове забезпечення, а й систему організаційно-процедурних заходів, спрямованих на його постійне виконання. Важливу роль у досягненні такої мети з боку органів державної виконавчої влади відіграє функція адміністративного нагляду. Наприклад, згідно з Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", Положенням про дозвільну систему іншими нормативно-правовими актами нагляд за дотриманням суб’єктами дозвільних умов здійснюють органи ліцензування, проводячи планові та позапланові перевірки. Планові перевірки господарської діяльності проводяться не частіше одного разу на рік, а об`єкти, де зберігається та використовується велика кількість зброї (20 і більше одиниць), і базові склади вибухових матеріалів – щомісяця. Позапланові здійснюються лише на підставі надходження у письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення суб`єктом ліцензійних (дозвільних) умов або з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень ліцензійних (дозвільних) умов. Орган, що здійснює перевірку, складає акт у двох примірниках, один з яких видається керівникові суб`єкта, який перевірявся, а другий зберігається органом, який здійснював перевірку. Не пізніше десяти робочих днів від дати складання акта перевірки, у разі виявлення порушень дозвільних умов, орган ліцензування або спеціально уповноважений орган з питань ліцензування видає розпорядження про усунення виявлених порушень. Ліцензіат, який одержав розпорядження про необхідність усунення порушень дозвільних умов, зобов’язаний в установлений у розпорядженні строк подати органу, який видав це розпорядження, інформацію про усунення порушень.
Орган ліцензування має право прийняти рішення про анулювання дозволу. Підставами для анулювання дозволу є: заява ліцензіата про анулювання дозволу; акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов; рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта господарювання; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності; акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб’єктом господарювання для одержання ліцензії (дозволу); акт про встановлення факту передачі ліцензії (дозволу) або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності; акт про встановлення факту неподання в установлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії; акт про невиконання розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов; неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, установлених для певного виду господарської діяльності.
Орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії (дозволу) протягом десяти робочих днів від дати встановлення підстав для анулювання ліцензії (дозволу), яке вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав анулювання не пізніше трьох робочих днів від дати його прийняття. Рішення про анулювання ліцензії (дозволу) набирає чинності через десять днів від дня його прийняття і може бути оскаржено в судовому порядку.
Поряд із цим, за окремі порушення ліцензійних умов суб’єкти дозвільної системи несуть передбачену чинним законодавством адміністративну та кримінальну відповідальність. Наприклад, відповідно до ст. 194 " Кодексу України про адміністративні порушення ("Порушення працівниками торгівельних підприємств (організацій) порядку продажу вогнепальної, холодної чи пневматичнгої зброї і бойових припасів") працівники торговельних підприємств підлягають адміністративній відповідальності за продаж вогнепальної гладкоствольної мисливської чи холодної зброї, а також пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду і бойових припасів підприємствам, установам, організаціям та громадянам, що не мають на це відповідного дозволу органів внутрішніх справ.
А ст. 310 Кримінального кодексу України ("Посів або вирощування снотворного маку чи конопель") передбачає відповідальність за незаконний посів або вирощування снотворного маку чи конопель. Таким чином, порядок здійснення дозвільної системи регламентується різними законодавчими та підзаконними нормативно-правовими актами, дія яких поширюється на значне коло суспільних відносин. Здійснюється вона спеціально уповноваженими органами, які в процесі виконання контрольно-наглядових функцій мають можливість застосовувати широкий спектр заходів державного примусу до правопорушників.
Перелічені риси дозвільної системи як форми виконавчо-розпорядчої діяльності та їх характеристика, на наш погляд, визначають специфіку цього правового явища і підтверджують, що дозвільна система має визначатись у більш широкому розумінні.
На наш погляд, дозвільна система в широкому розумінні – це врегульований нормами адміністративного права порядок отримання фізичними або юридичними особами в органах виконавчої влади або спеціально уповноважених виконавчих органах місцевих рад дозволів на провадження зазначеного виду господарської діяльності, а також інших дій (видів діяльності), які відповідно до чинного законодавства України передбачають обов`язкове отримання фізичними та юридичними особами дозволів на їх здійснення протягом установленого строку за умови виконання ними певних правил.
Поряд із цим, дозвільна система виконує специфічну правоохоронну функцію. Вона спрямована на попередження тяжких наслідків недотримання вимог нормативних актів, які регулюють порядок обігу спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, безконтрольне володіння та користування якими становить підвищену громадську небезпеку і може завдати шкоди громадському порядку, особистій безпеці громадян, а також які можуть бути використані зі злочинною чи іншою протиправною метою.
Держава оголошує свою управлінську і нормотворчу волю шляхом реалізації організаційно-правових заходів. Так, вона: нормативно закріплює та проголошує всі дії з предметами, матеріалами та речовинами, яким притаманні специфічні властивості, установлює відповідні заборони на їх обіг; закріплює в правових актах загальні правила для всіх суб’єктів, які здійснюють різні дії з відповідними предметами; установлює відповідальність за порушення правил обігу таких предметів матеріалів, речовин і засобів; створює систему спеціалізованих органів, які забезпечують контроль за виконанням громадянами та юридичними особами встановлених правил.
До спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, окремих підприємств, майстерень і лабораторій, на які поширюється дозвільна система, відносяться: вогнепальна зброя (нарізна військових зразків, спортивна, учбова, охолощена, мисливська, нарізна, гладкоствольна, несучасна стрілецька), бойові припаси до неї, пневматична, холодна зброя, вибухові матеріали, газові пістолети, револьвери та патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначені патрони, сильнодіючі отруйні речовини 1-2 класу безпечності, збудники інфекційних захворювань 1-2 групи патогенності й токсини, сховища, склади, бази, де вони зберігаються, стрілецькі тири й стрільбища, мисливсько-спортивні стенди, а також підприємства і майстерні з виготовлення і ремонту вогнепальної та холодної зброї, піротехнічні майстерні, магазини, у яких здійснюється продаж зброї та боєприпасів до неї, штемпельно-граверні майстерні, печатки та штампи, установи, які займаються збутом сильнодіючих отруйних речовин 1-2 класу безпечності, і лабораторії, які проводять аналіз цих засобів і речовин, працюють із збудниками інфекційних захворювань 1-2 групи патогенності та токсинами. Здійснення уповноваженими органами діяльності щодо забезпечення дозвільної системи передбачається у двох процедурних формах: видачі дозволу (ліцензії) на проведення відповідних дій (діяльності) та контролю за об’єктами дозвільної системи.
Функції щодо видачі дозволів (ліцензій) на відповідні види дозвільних дій та контролю за їх здійсненням покладено на Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство екології та природних ресурсів України, Міністерство охорони здоров’я України, Державний комітет з нагляду за охороною праці.
Видача дозволів (ліцензій) на виготовлення, придбання, зберігання, облік, охорону, перевезення та використання предметів, матеріалів, речовин і засобів, відкриття підприємств, майстерень і лабораторій здійснюється: на вибухові матеріали, сховища, склади та бази, де вони зберігаються, – у порядку, визначеному Державним комітетом з нагляду за охороною праці (Міністерством праці та соціальної політики) разом з МВС України; на сильнодіючі отруйні речовини 1-2 класу безпечності, збудники інфекційних захворювань 1-2 групи патогенності та токсини, сховища склади, бази, де вони зберігаються, організації, які займаються їх збутом, лабораторії, які проводять аналіз цих предметів і речовин, працюють зі збудниками інфекційних захворювань 1-2 групи патогенності та токсинами, – відповідно Міністерством екології та природних ресурсів України і Міністерством охорони здоров`я України.
Важливе місце в провадженні дозвільної діяльності займають органи внутрішніх справ, які видають дозволи: на вогнепальну зброю (нарізну військових зразків, учбову, охолощену, спортивну, мисливську нарізну, гладкоствольну, несучасну стрілецьку) та боєприпаси до неї, пневматичну, холодну зброю, вибухові матеріали, газові пістолети й револьвери та патрони до них, заряджені речовинами сльозоточивої та дратівної дії, пристрої вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначені патрони, сховища, склади та бази, де вони зберігаються, стрілецькі тири й стрільбища, мисливсько-спортивні стенди, а також підприємства і майстерні з виготовлення і ремонту вогнепальної та холодної зброї, піротехнічні майстерні, магазини в яких здійснюється продаж зброї та боєприпасів до неї, штемпельно-граверні майстерні і здійснюють нагляд за їхньою діяльністю. Щодо деяких інших предметів, матеріалів, речовин і засобів – сильнодіючих отруйних речовин 1-2 класу безпечності, збудників інфекційних захворювань 1-2 групи патогенності та токсинів, а також сховищ, складів, базів, де вони зберігаються, організацій, які займаються їх збутом, лабораторій, які проводять аналіз цих предметів і речовин, працюють зі збудниками інфекційних захворювань 1-2 групи патогенності, органи внутрішніх справ здійснюють оперативне прикриття. ОВС організують постійну взаємодію оперативних служб у роботі з оперативного пошуку сильнодіючих отруйних речовин 1-2 класу безпечності, збудників інфекційних захворювань 1-2 групи патогенності та токсинів, що незаконно зберігаються, використовуються та раніше викрадені. Відповідно до Інструкції про оперативно-розшукову діяльність оперативних підрозділів органів внутрішніх справ України співробітники оперативних підрозділів спрямовують діяльність резидентів, агентів і довірених осіб, у тому числі й у місцях позбавлення волі, спецустановах міліції, на виявлення осіб, які мають намір незаконно придбати зброю, отруйні речовини, патогенних біологічних агентів, і проведення щодо них кваліфікованих оперативно-розшукових заходів.
Основними завданнями органів внутрішніх справ при здійсненні дозвільної системи є: видача дозволів на діяльність, пов`язану з обігом спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин; запобігання порушенню спеціально визначених правил обігу предметів, матеріалів і речовин щодо яких установлено особливий порядок використання, а також функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій дозвільної системи; запобігання використанню спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також функціонуванню відповідних об’єктів не за призначенням і в злочинних та інших протиправних цілях; запобігання розкраданню та втраті спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, на які встановлено дозвільну систему; своєчасне виявлення й усунення причин, які сприяють порушенню правил дозвільної системи, що у свою чергу, може призвести до порушення громадського порядку, громадської безпеки та інших шкідливих наслідків; організація і координація діяльності з іншими заінтересованими відомствами, підприємствами, установами, організаціями та господарськими об`єднаннями з наведення порядку в питаннях обігу спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій дозвільної системи; забезпечення права власності фізичних та юридичних осіб на спеціально визначені предмети, матеріали й речовини, а також на окремі підприємства, майстерні та лабораторії дозвільної системи; охорона екологічної безпеки суспільства.
На наш погляд, дозвільна система у вузькому розумінні – це врегульована адміністративно-правовими нормами процедурна діяльність органів внутрішніх справ, а також інших спеціально уповноважених органів (посадових осіб), щодо видачі фізичним або юридичним особам дозволів на відповідні дії у сфері обігу спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, відкриття, функціонування, призупинення та припинення діяльності окремих підприємств, майстерень і лабораторій; здійснення нагляду за їх діяльністю, а також застосування заходів адміністративного примусу за порушення встановлених цим правовим інститутом правил.
Крім того, дозвільну систему слід розглядати як інститут адміністративного права, як урегульований нормами адміністративного права порядок отримання фізичними або юридичними особами в органах виконавчої влади або спеціально уповноважених виконавчих органах рад дозволів на провадження зазначеного виду господарської діяльності, а також інших дій (видів діяльності), які відповідно до чинного законодавства України передбачають обов`язкове отримання фізичними та юридичними особами дозволів на їх здійснення протягом установленого строку за умови виконання фізичними або юридичними особами дозвільних правил.
