Економічна суть та методи мобілізації державних доходів

Державні доходи — це сукупність різних видів грошових надходжень до фондів держави, що використовуються для виконання нею своїх завдань та функцій. Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину яко­го вона і використовує.

Суб'єктами відносин у формуванні державних доходів є держава та підприємства, установи, організації, населення.

Іншими словами, державні доходи — це грошові відноси­ни, які складаються між державою та юридичними і фізични­ми особами в процесі вилучення частини вартості сукупного суспільного продукту, формування фондів фінансових ресурсів.

Вартісним втіленням цих відносин, що виникають та фун­кціонують цілком об'єктивно, є фонди грошових коштів, яки­ми розпоряджається держава. Державні доходи становлять фінансову базу її функціонування. Таким чином політична, економічна та соціальна діяльність держави вже передбачає державні доходи як об'єктивну необхідність і закономірну ре­альність.

Джерела державних доходів можуть бути як внутрішніми, так і зовнішніми.

Внутрішніми джерелами є сукупний суспільний продукт, національний дохід і національне багатство своєї країни. Зовнішні джерела — це відповідні економічні ресурси інших країн.

Залежно від порядку формування системи державних до­ходів їх поділяють на централізовані та децентралізовані. Централізовані доходи залишаються в розпорядженні дер­жави та надходять на формування централізованих грошових фондів (державний бюджет, місцеві бюджети, державні цільові фонди).

Децентралізовані доходи надходять у розпорядження окре­мих державних підприємств, установ, організацій, формують­ся за рахунок їх доходів і використовуються відповідно до їх фінансових планів.

Серед цих методів найважливішим є податковий, оскільки податки забезпечують основну частину державних доходів.

Податки — це економічні відносини, які виникають між державою та юридичними й фізичними особами з приводу примусового відчуження нею частини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансу­вання державних видатків. Вони є вихідною категорією фінан­сів, економічною базою функціонування держави та найважливі­шою фінансовою формою регулювання ринкових відносин. По­датки — це головний дохід державної скарбниці.

Державний кредит (позики) — це сукупність економіч­них відносин, що виникають між державою як позичальни­ком і кредиторами — фізичними або юридичними особами (приватними особами, фінансово-кредитними установами, кор­пораціями, іноземними урядами та міжнародними фінансови­ми організаціями) у процесі формування загальнодержавного фонду грошових ресурсів. Державний кредит безпосередньо пов'язаний з бюджетним дефіцитом, оскільки є джерелом його покриття. В окремих випадках за його допомогою можуть мобілізовуватися кошти у фонди цільового призначення чи під цільові проекти. Крім того, до системи державного кредиту належать позики, що надаються під державні гарантії, та по­повнення валютних резервів центрального банку від Міжна­родного валютного фонду.

Кредитний метод суттєво відрізняється від податкового. За допомогою податків держава примусово акумулює частину вартості, втілену в доходах окремих соціальних верств. За кредитного методу держава переважно в добровільній формі залучає частину вартості, яка втілена в позичковому капіталі, тобто частину суспільного капіталу, що відокремилася. По датковий метод держава використовує для акумуляції внут­рішніх джерел, кредит дає їй змогу залучати не тільки внут­рішні, а й зовнішні джерела.

Емісійний дохід — це грошові відносини між державою та фізичними і юридичними особами, у процесі функціонування яких держава отримує дохід від емісії в обіг надлишків гро­шей, що призводить до їхнього наступного знецінення і скоро­чення реальних доходів населення. Надмірний випуск грошей в обіг є найгіршою формою примусової позики, що призводить до зниження їхньої купівельної сили. У результаті відбуваєть­ся інфляція — переповнення каналів грошового обігу над­мірною масою знецінених грошей, зростання цін. Все це зни­жує роль такого фінансового ресурсу, як дохід державної скар­бниці. Таким чином, емісійний дохід — одна з фінансових форм перерозподілу вартості національного доходу.

Відносно незначну частину доходів держава одержує як власник засобів виробництва та майна. Фінансові методи фор­мування державних доходів взаємопов'язані та взаємозумовлені. Аналіз показує, що є тісний кореляційний зв'язок між зростанням державних видатків, бюджетного дефіциту, дер­жавного боргу, податків та емісійного доходу. Це означає, що зростання державного боргу веде до збільшення податків. Вод­ночас однією з причин зростання державного боргу є збільшен­ня бюджетного дефіциту, що, у свою чергу, зумовлюється зро­станням видатків бюджету, тобто чим швидше зростають дер­жавні видатки, тим вищі суми заборгованості держави.

Єдність і взаємозумовленість фінансових методів формуван­ня державних доходів не виключають протилежності їх. По­датки прямо або опосередковано відчужують частину створе­ної вартості для державних потреб. Державний кредит залу­чає частину створеної вартості на певний час і за певну плату. Емісійний дохід зумовлює вилучення вартості опосередкова­но, приховано, шляхом інфляційного зростання цін. Роль того чи іншого фінансового методу може змінюватися під впливом економічних, соціальних або політичних обставин та умов. Під час воєн різко зростає роль державного кредиту й емісійного доходу та скорочується частка податків у загальній сумі дер­жавних доходів. Те саме, тільки меншою мірою, відбувається під час економічних криз. І навпаки, в мирний час, а також під час виходу з кризи та стабілізації економіки зростає роль податків і зменшується значення державного кредиту та емі­сійного доходу.

Зовнішні джерела залучаються двома методами: у формі кредиту та безоплатно, тобто без оплати грошового еквівален­та залучених ресурсів. Основним методом залучення зовнішніх джерел є зовнішні державні позики.