Новим кроком у розвитку кількісної теорії грошей стала теорія, яка отримала назву трансакційного варіанта кількісної теорії. Серед її прихильників слід назвати таких учених, як А. Маршалл, І. Фішер, Б. Хансен та ін. Особливо відомою стала теорія американського вченого І. Фішера (1867—1947 рр.), яка отримала назву трансакційної (лат. трансакція — означає угоду, що супроводжується взаємними поступками) — варіанта кількісної теорії грошей. У суто практичному значенні цей термін використовується для визначення грошей, які не приносять доходу і витрачаються тільки для поточних операцій, тобто для купівлі товарів та на оплату послуг). Розвиток товарного виробництва призводив до суттєвого ускладнення як самого обміну товарів, так і всього процесу ціноутворення.
Загальне рівняння обміну(спочатку К. Маркс):
MV=PQ,
де М— грошова маса; V— швидкість обігу грошей; Р — ціна індивідуального товару; Q — кількість товарів, що знаходяться в обігу.
Зробивши нескладні перетворення наведеного рівняння обміну, І. Фішер виводить формулу ціни:
Отже, ціна товару, за його уявленням, прямопропорційна масі грошей, помноженій на швидкість їх обігу і поділеній на кількість товарів. Отже, на відміну від своїх попередників, Фішер уважає, що на рівень цін впливає не один фактор (кількість грошей), а декілька факторів.
І. Фішер зробив спробу на цій підставі знайти засіб боротьби з кризами. Він пропонував в умовах підвищення цін збільшувати золотий вміст валюти, що, на його думку, мало забезпечити стабілізацію цін і запобігання кризі. Ця теорія отримала назву теорії стабілізації купівельної спроможності грошей.
Кембриджська версія виникла на початку XX ст. її засновниками і прихильниками стали такі відомі англійські економісти, як А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон та ін. Відмінності цього напрямку кількісної теорії від трансакційного варіанта полягають у такому:
—проблеми взаємозв'язку між зміною грошової маси і рівнем цін розглянуто на мікрорівні;
—деталізація цього мікроекономічного процесу досягається за рахунок аналізу суб'єктивної поведінки господарюючого суб'єкта щодо використання готівки, яка перебуває в розпорядженні господарюючих суб'єктів і утворює так звані касові залишки, їх використання визначається певною мотивацією з боку учасників господарського обороту, тобто фізичних і юридичних осіб. Важливим моментом цього варіанта кількісної теорії грошей є те, що мотивація дій господарюючого суб'єкта щодо розподілу касового залишку на трансакційну його частину і на частину, що нагромаджується, визначається на основі так званого «портфельного» підходу. Суть цього підходу полягає в тому, що гроші як найліквідніший актив у розпорядженні господарюючого суб'єкта діляться на ці дві частини в пропорції, яка залежить від рівня дохідності тих грошей, що нагромаджуються. Чим вище дохідність, тим відносно менша частка трансакційних грошей. Що ж стосується рівня цієї дохідності, то він визначається нормою відсотку який, у свою чергу, встановлюється за межами сфери обігу.
З огляду на ці підходи представники кембриджського варіанту кількісної теорії грошей пропонують свій варіант загального рівняння обміну:
де K— коефіцієнт заощадження.
Кембриджська версія кількісної теорії грошей має ту особливість, що вона виходить з примусового характеру емісії грошей. Емісія є екзогенною, тобто незалежною від господарюючого суб'єкта, і здійснюється державою автономно у вигляді довгострокової емісії та продажу державних цінних паперів
Представники кембриджської школи підняли й проблему грошової рівноваги. Найбільш повне відображення це питання знайшло у формулі А. Пігу (кембриджське рівняння):
M=rRP,
де М— маса грошей; R — фізичний обсяг виробництва за певний проміжок часу; Р — ціна виробленої продукції; г — частина виробленої продукції (RP), яку населення зберігає у грошовій формі.
Коли частина валового внутрішнього продукту, яку населення зберігає у грошовій формі (г), є незмінною і водночас незмінною є ціна виробленої продукції (Р), виникає обернено пропорційний зв'язок між купівельною силою грошової одиниці і величиною касових залишків у народному господарстві. Тобто касові залишки зростають, а купівельна спроможність грошей падає, і навпаки.
