Транснаціональне фінансування

Одним із завдань фінансового менеджменту ТНК є вилучення коштів для фінансування зарубіжних філій.

Фінансування ТНК залежно від мети може бути короткостро­ковим або довгостроковим.

Метою короткострокового фінансування є поповнення оборо­тного капіталу, виконання поточних забов'язань.

Джерела короткострокового фінансування поділяються на внутрішні та зовнішні.

Внутрішніми джерелами є нерозподілений прибуток та амор­тизація, їх перерозподіл усередині фірми здійснюється за допо­могою внутрішньофірмових міжнародних позик. Таким чином, внутрішньофірмове короткострокове фінансування — це взаємо-надання валютних позик різними підрозділами компанії, надання інвалютних кредитів материнською компанією дочірнім фірмам та навпаки.

Внутрішньофірмові міжнародні позики надаються у формі:

- прямого міжнародного фірмового кредиту. Материнська компанія надає тимчасово вільні грошові кошти дочірній компа­нії, що оформлюється простим векселем;

- компенсаційного внутрішньофірмового кредиту. Материн­ська компанія покладає цільові фонди на строковий депозит у міжнародний банк своєї країни, який використовує свій філіал за кордоном для перекредитувапня отриманих коштів дочірній ком­панії в іншій країні;

- паралельний внутрішньофірмовий кредит, тобто учасники угоди надають один одному позики у валюті своєї країни на обу­мовлений період часу.

Зовнішніми джерелами короткострокового фінансування є ба­нківське фінансування та одержання коштів за допомогою ринку цінних паперів. Банківське фінансування здійснюється у таких видах:

Кредитна лінія. Це кредитна умова між банком та його клієнтом, яка містить обіцянку банку щодо надання клієнту визначеної суми коштів до деякого ліміту протягом визначено­го строку.

Револьверний кредит. Це кредитні лінії, які відновлю­ються протягом тривалого періоду часу, юридично формалізо­вані контракти.

Строкова позика. Це прямий, незабезпечений кредит на строк, який не перевищує 90 днів. Він оформлюється у вигляді простого векселя.

Овердрафт. При наданні овердрафту банк списує кошти з рахунка клієнта в розмірах, більших ніж залишки на його рахун­ку, відкриваючи таким чином кредит.

Банківське фінансування може здійснюватися в національ­ній та іноземній валютах. Відповідно розрізняють національне, іноземне та євровалютне фінансування (еврокредита). Фі­нансовий менеджер вирішує, застосування якої валюти в да­ний момент і на даному ринку найефективніше з точки зору ризику втрат, до якого рівня валютний ризик повинен покри­ватися форвардними контрактами, угодами «своп» та який повинен бути оптимальний портфель інвалютних активів, тобто, яку кількість коштів і в яких валютах необхідно мати компанії на даний момент.

Фінансування з використання інструментів ринку цінних па­перів включає випуск комерційних паперів, які являють собою прості векселі компанії. Прості векселі, які емітуються компані­єю, є незабезпеченими, знаходяться в обігу від 30 до 90 днів, їх номінал — від 100 тис дол. до 1 млн дол. США. Розрізняють іно­земні, євровалютні комерційні цінні папери та євроноти (корот­кострокові цінні папери, випущені та гарантовані банком).

Перевагою комерційних паперів є те, що відсоткова ставка за ними, як правило, нижча від ставки за першокласними кре­дитами.

Метою довгострокового кредитування є одержання грошових коштів для фінансування довгострокових інвестиційних та інших проектів фірми, формування доходного довгострокового портфе­ля цінних паперів, що призводить до зростання ринкової вартості компанії, зростання акціонерного капіталу.

За джерелами довгострокове фінансування поділяється на внутрішнє та зовнішнє.

Внутрішні джерела фінансування компанії— це накопичені чисті грошові потоки, які виникають при здійсненні міжнародних операцій. їх основою є нерозподілений прибуток та накопичена амортизація:

Чисті грошові потоки компанії (NCF) розраховуються за та­кими формулами:

NCF = NP - DIV+А_m, (10.1)

де NP — чистий прибуток компанії;

DIV — виплачені дивіденди;

А_m — амортизація;

NP = TR – OC – IP – T, (10.2)

де TR — загальна грошова виручка від операцій;

ОС — операційні витрати;

IP — відсоткові платежі;

Т — податки.

Основними джерелами зовнішнього довгострокового фінансу­вання є:

- банківське фінансування у вигляді банківського кредиту та у формі покупки банками довгострокових цінних паперів компа­нії, які не надходять у відкритий продаж, а розміщуються у при­ватному порядку серед великих інвесторів. Банківське кредиту­вання виступає, як правило, у вигляді синдикованих єврокредитів, але роль цього джерела фінансування знижується через біль­шу привабливість фінансування за допомогою цінних паперів;

- залучення коштів за рахунок емісії акцій та облігацій. Небанківське фінансування передбачає використання іноземних об­лігацій, єврооблігацій та євроакцій.

Вирішуючи завдання довгострокового фінансування ТНК, фі­нансовий менеджер повинен з'ясувати:

- який вид фінансування найкращий для компанії: фінансу­вання інвестицій у сильній валюті за низькими відсотковими ста­вками або в слабкій валюті, але з високою відсотковою ставкою;

- як можна акумулювати кредити, які одержуються в різ­них валютах таким чином, щоб зменшити або виключити ва­лютний ризик;

- до якого рівня багатовалютний кредит ефективно піддаєть­ся ризик-менеджменту.

Контрольні запитання і завдання

1. Що таке транснаціональні корпорації і які напрямки їх діяльності?

2. У чому полягає сутність фінансів транснаціональних корпорацій?

3. Розкрийте сутність іінансового менеджменту ТНК.

4. Які особливості інвестиційної діяльності ТНК.

5. Визначте основні види міжнародного бізнесу та арену діяльності ТНК.

6. Що являє собою транснаціональне фінансування?

7. У чому полягає специфіка зовнішнього середовища міжнародного бізнесу?