русс | укр

Мови програмуванняВідео уроки php mysqlПаскальСіАсемблерJavaMatlabPhpHtmlJavaScriptCSSC#DelphiТурбо Пролог

Компьютерные сетиСистемное программное обеспечениеИнформационные технологииПрограммирование


Linux Unix Алгоритмічні мови Архітектура мікроконтролерів Введення в розробку розподілених інформаційних систем Дискретна математика Інформаційне обслуговування користувачів Інформація та моделювання в управлінні виробництвом Комп'ютерна графіка Лекції


Стратегічні напрями вдосконалення діяльності міжнародних фінансових інституцій


Дата додавання: 2014-12-02; переглядів: 827.


 

Однією з головних функцій міжнародних валютно-фінансових структур є недопущення кризових потрясінь у міжнародних валют­них відносинах.

Як і раніше, і МВФ, і Світовий банк продовжують висувати сте­реотипні стандартні вимоги до всіх без винятку країн світу, які ко­ристуються їхніми кредитами, і відповідне стереотипне пояснення неефективності використання країнами цих кредитів.

Відомо, що МВФ і СБ були створені для розв'язання завдань світу, де панували фіксований режим валютного курсу і контроль за ру­хом капіталів. Сьогодні постав зовсім інший світ глобальних фінансів, коли існують всезагальна конвертованість валют із поточних рахунків, вільний рух капіталів в умовах плаваючих валютних курсів. За цих умов координуюча функція МВФ для розвинених ринкових економік виявляється взагалі непотрібною. Разом з тим концентрація зусиль МВФ на країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою (так званих транзитних країнах) також виявляється малоефективною.

Стандартні вимоги до країн, що розвиваються, були розроблені у відповідь на структурну кризу в Латинській Америці у 80-х роках XX ст., узгоджені між МВФ, СБ і Казначейством США. Вони відомі як "Вашингтонська угода" і з часом стали своєрідною економічною доктриною. Ця доктрина ґрунтується на таких вимогах:

• підвищення відсоткових ставок;

• здійснення жорсткої монетарної і фіскальної політики;

• лібералізація цін, руху капіталів, відкритість економіки;

• приватизація та макроекономічна стабілізація шляхом ско­рочення інфляції і бюджетного дефіциту.

Головною складовою кризи в цьому регіоні стало падіння довіри інвесторів, для відродження якої у МВФ є добре відомі ліки — підви­щення відсоткових ставок, що дало шанс непогано заробити світо­вим фінансовим спекулянтам, які, ніким не контрольовані, зреш­тою своїм масовим виходом розвалили нестабільні ринки.

Окреме питання — перехідні економіки України, Росії, інших країн СНД. Рекомендації МВФ передбачають існування до початку реформування бодай зародкових ринкових процесів і структур, як це мало місце в постсоціалістичних країнах Центральної Європи та Балтії.

В умовах пострадянського простору такої бази немає, тому ситуа­ція потребує радикальної переоцінки стратегії МВФ і СБ.

Визначаючи неефективні дії МВФ в умовах сучасної світової валютно-фінансової кризи, необхідно зупинитися на трьох групах причин, які призвели до кризи.

Перша група — це хиби, які виявилися у різних сферах, зокрема в невжитті заходів щодо стримування перегріву економіки й у недо­статній гнучкості валюти, що в поєднанні з гарантіями підтримки банківських корпорацій призвело до надзвичайно великого обсягу зовнішніх позик, часто з коротким строком погашення і значним валютним ризиком.

Друга група — це високий ступінь невиправданого державного втручання в економіку, в тому числі у формі надання кредиту на основі особистих зв'язків і вказівок уряду, наслідком чого були не­ефективні інвестиції та погіршення якості банківських балансів в умовах недостатнього банківського нагляду.

Третя група — це брак даних про проблеми цих країн, причому не тільки від усього світу, а й від них самих, що породило самозаспо­коєність влади і хибне почуття безпеки в іноземних інвесторів, ви­кликало паніку на ринку.

Критичне ставлення до діяльності МВФ характерне сьогодні для певної частини економічних і політичних кіл України. Але найбільш послідовно діяльність МВФ критикує західна преса, в якій нерідко зустрічаються матеріали, де МВФ оголошується винуватцем як не­давніх фінансових проблем міжнародного ринку, так і спотворення економічних процесів у ряді країн, які активно користуються підтрим­кою, а точніше кредитами, Міжнародного валютного фонду.

Критика кредитної політики МВФ ґрунтується переважно на тому, що за відсутності реальних позитивних зрушень в економічному становищі країни-позичальниці, остання фактично потрапляє в за­лежність від кредитора, який диктує не завжди виправдані умови. Багато держав, гостро потребуючи фінансової підтримки, вимушені погоджуватися з волею кредитора.

На сьогодні найбільш актуальним є питання, як досягти розваж­ливої поведінки не тільки позичальників, а й кредиторів.

Для того щоб розв'язати проблему боргової кризи, МВФ висуває жорсткі вимоги до країни-позичальниці, але не передбачає жодних стягнень до кредиторів. Тому є заяви працівників МВФ про те, що його роль має змінюватися. Важливо поставити в рівні умови і кре­диторів, і позичальників, аби уникнути виснаження валютних ре­зервів країн.

Отже, на порядку денному сьогодні стоїть питання про реформу­вання постбреттон-вудських фінансових інституцій, щоб привести їх діяльність у відповідність до потреб світової фінансової системи, яка вступила у смугу тривалих кризових потрясінь.

Тому азіатська криза означає завершення певного етапу розвит­ку світової економіки і відповідних стереотипів світової економіч­ної думки і політики.

На сьогодні світова економічна теорія і практика відійшли до­сить далеко від традиційного "чистого" монетаризму і кейнсіанства, тому використовувати на практиці ці теорії в сучасних умовах мож­на лише з високою часткою відносності.

Таким чином, необхідні нові підходи у трактуванні проблем перехідних економік, нове мислення і політика, що залишає позаду застарілі й уже недоречні орієнтації МВФ і СБ. Потрібна нова доктрина на основі перегляду поглядів, що панували в еко­номічній думці й політиці Заходу протягом останніх двадцяти років.

Світ стоїть сьогодні на порозі формування та утвердження нових правил гри, які, безперечно, зменшать значення стихійних сил ринку і підвищать регулятивну роль міжнародних фінансових інститутів та держав на національному рівні.

Можливо, на рубежі тисячоліть ми станемо свідками повернення до елементів Бреттон-Вудської системи регулювання глобальної еко­номіки та світових валютно-фінансових процесів.

Контрольні запитання і завдання

1. Що таке валютне регулювання?

2.Дайте визначення валютної політики.

3. Назвіть характерні особливості облікової та девізної політики.

4. Які особливості валютного демпінгу?

5. Розкажіть про використання девальвації і ревальвації нині та за часів дії золотомонетного стандарту.

6. У чому полягають особливості застосування валютних об­межень?

7. Що таке валютний кліринг?

8. Коли застосовується валютна блокада?

9. Яка мета застосування захисних валютних застережень?

10. Визначте економічну спрямованість системи національно­го валютного регулювання.

11. Визначте головні причини новітньої світової валютно-фінан­сової кризи. Які країни вона охопила?

12. Охарактеризуйте поведінку міжнародних валютно-фінансо­вих структур в умовах кризи.

13. Які головні вимоги ставлять МВФ і СБ перед країнами?

14. Які основні засади критики кредитної політики МВФ і СБ з боку провідних економістів світу?

15. Які, на вашу думку, вжито найефективніші заходи на шляху подолання наслідків світової валютно-фінансової кризи?

16. Які основні напрями вдосконалення діяльності міжнародних фінансових структур у сучасних умовах?



<== попередня лекція | наступна лекція ==>
Валютні обмеження та валютні ризики | Економічний зміст платіжного балансу


Онлайн система числення Калькулятор онлайн звичайний Науковий калькулятор онлайн