Світові ринки золота

Економічне значення золота полягає в його використанні протя­гом значного історичного періоду як грошового товару поряд з інши­ми благородними металами, а з кінця XIX ст. — монопольно. Золото служило основою грошової і валютної систем. Однак з часом, у ре­зультаті офіційної демонетизації, золото вийшло з грошового і ва­лютного обігу й осіло в скарбах, а операції з цим благородним мета­лом відбуваються на особливих ринках.

У світі існують спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється регулярна його купівля-продаж. Це ринки золота.

Золото на ринки поставляється у вигляді стандартних зливків:

• зливки міжнародного зразка в 400 тройських унцій (12,5 кг) з пробою, не менше 995;

• великі зливки з пробами від 900 до 916,6 і вагою в декілька кілограмів;

• малі зливки від 1005 до 990 г.

Об'єктами операцій на ринках золота виступають також золоті монети як старого карбування, так і сучасні ювілейні та сувенірні монети.

Сьогодні функціонує понад 50 ринків золота:

• 11 — у Західній Європі (Цюріх, Париж, Лондон, Женева та ін.);

• 14 — в Америці, 5 — у США;

• 19 — в Азії;

• 8 — в Африці.

Провідне місце належить ринкам золота в Лондоні та Цюріху. Залежно від режиму, який надає держава, ринки золота поділя­ються на:

• світові ринки (Лондон, Цюріх, Нью-Йорк, Гонконг, Дубай та ін.);

• внутрішні вільні (Париж, Мілан, Стамбул, Ріо-де-Жанейро);

• місцеві контрольовані (Афіни, Каїр);

• чорні (Бомбей та ін.).

Після Другої світової війни виник вільний ринок золота. У 1961 р. було організовано Золотий пул, до якого ввійшли США та провідні країни Західної Європи. Мета пулу — підтримувати ціну золота на вільному ринку на офіційномі рівні. Проіснував він до 1968 р.

На зміну Золотому пулу в 70-ті роки прийшли золоті аукціо­ни — продаж золота з публічних торгів. Такі аукціони періодично проводились МВФ, урядами США, Індії, Португалії та ін.

Централізовані запаси монетарного золота наприкінці XX ст. становили близько 35 тис. т. Однак деякі фахівці вважають, що офіційні дані, які публікуються МВФ, не включають деякі секретні й приховані фонди, особливо характерні для країн Близького Сходу.

Юридична власність на національні золоті запаси в більшості країн належить центральним банкам, казначействам або спеціаль­ним державним установам (фондам). Франція, наприклад, зберігає золоті запаси в Центральному банку, в Італії вони розділені між Банком Італії та валютним бюро Міністерства фінансів.

Найбільшими власниками золота є США, ФРН, Швейцарія, Фран­ція, Італія, Бельгія, Нідерланди. На промислово розвинуті країни припадає близько 83 % світових централізованих запасів золота. Великим власником золота є Міжнародний валютний фонд.

У середньому на планеті щорічно видобувається близько 1350 т цього благородного металу, який використовується в електронній промисловості для створення комп'ютерів і космічної апаратури. Досить сказати, що тільки електронна індустрія Японії використо­вує щорічно понад 50 т золота. Приблизно 65 т іде на зубопротезування. Все інше осідає в приватних колекціях, сховищах та викори­стовується для карбування монет.

Найбільшим у світі видобувачем золота є Південно-Африканська Республіка, яка щорічно дає понад 22 % загальносвітового ви­добутку золота (1970 р. — 79 %). У цій країні на 39 шахтах і рудни­ках золотодобувної галузі, більшість з яких знаходиться на глибині 2—4 км, працює понад півмільйона чоловік.

На момент розпаду СРСР його золоті запаси оцінювалися в 240 т, хоча ця цифра, безперечно, принаймні на порядок занижена, а сьо­годні незалежна Росія не зацікавлена в оприлюдненні більш точних даних з причини хоча і гіпотетичних, але справедливих вимог щодо поділу золотого запасу СРСР між його колишніми республіками — нині незалежними державами.

Максимальна кількість золотих резервів — 77 % від загального світового запасу — припадає на промислово розвинуті країни. Так, станом на 1996 р. одинадцять країн володіли офіційними золотими резервами, що разом становили понад 25 тис. т. Серед них: США — 8147 т, Німеччина — 3700, Франція — 3182, Швейцарія — 2600, Італія — 2592, Нідерланди — 1352, Бельгія — 974, Японія — 753, Велика Британія — 717, Португалія — 625, Росія — 500 т.

Стосовно щорічного видобутку золота в окремих країнах світу, то він становить:

• до 50 т — Гана, Канада, Чилі, Бразилія, Перу;

• від 50 до 100 т — Узбекистан, Індонезія;

• 250 т — Австралія;

• понад 300 т — США;

• понад 450 т — ПАР (1970 р. — 1000 т).

Частку країн у світовому видобутку золота складає:

- Індонезія – 3%;

- Росія – 4%;

- Китай – 6%;

- Канада – 7%;

- Австралія – 13%;

- США – 15%;

- ПАР – 22%;

- Інші країни - 30%.

Наприкінці минулого століття склалося приблизно таке співвідно­шення між сферами використання золота: офіційні золоті резерви країн — членів МВФ і міжнародних організацій — 33,8 тис. т.; на­копичення приватних осіб — 25,4 тис. т.; промислово-побутове ви­користання — 34 тис. т. (в т.ч. – чистий нефабрикований попит – 6%; інша фабрикація – 6 %; електроніка – 6%; карбування монет і медалей – 2%; ювелірна промисловість – 20%; інше – 60%.

На світові ринки золото потрапляє через посередників — дилерів. "Золоті" дилери — це особливі фірми (фінансова аристократія), яких налічується не більше 20.

У вузькому значенні власне "золотими" дилерами виступають лише п'ять фірм, які традиційно утворюють Лондонський ринок. Найстарі­ша з них виникла ще у XVII ст., а "наймолодшій" — близько 150 років. Список лондонських дилерів очолює заснований у 1804 р. банківський дім Ротшильдів (офіційна назва — N.M. Rotchild and suns, Ltd). Інша фірма — Mocata and Goldsmid. Сюди входять також члени "великої трійки" швейцарських банків із головними конторами в Цю­ріху, який як міжнародний ринок золота не поступається Лондону.

Так, золото сьогодні залишається досить надійним високоліквідним резервним активом центральних банків провідних країн світу. Паралельно не зменшуються масштаби приватної тезаврації (нагро­мадження приватними особами золота як скарбу).

Роль золота в сучасній економіці показано в табл. 4.1.

Таблиця 4.1. Роль золота в сучасній економіці