1) соціальне забезпечення;
2) соціальна допомога;
3) соціальне страхування.
Соціальне забезпечення - це надання певним категоріям громадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів. Соціальні виплати малозабезпеченим сім'ям, сім'ям з дітьми, жертвам війни чи політичних репресій. Право на соціальне забезпечення відносять до соціальних прав, це одне з природжених прав людини, яке визнане світовим співтовариством і закріплене в основних міжнародно-правових документах. Загальна Декларація прав людини (ООН, 1948 р.), Міжнародний Пакт про економічні, соціальні та культурні права (ООН, 1966 р.), Європейська соціальна хартія (Рада Європи, 1961 р.), Переглянута європейська соціальна хартія (Рада Європи, 1996 р.).
Соціальна допомога - це короткострокова (одноразова або періодична) виплата, цільовим призначенням якої є компенсація втраченого заробітку чи додаткова підтримка громадян у випадку настання соціального ризику за рахунок коштів соціальних страхових фондів чи бюджету. Соціальні допомоги бувають страхові та не страхові.
Ознаки страхових: за рахунок коштів соціальних страхових фондів, право на їх отримання мають застраховані особи, основна мета призначення - компенсація втраченого заробітку, розмір залежить від заробітку.
Ознаки державних: право на їх отримання мають незастраховані особи, фінансування - за рахунок бюджету, мета - матеріальна підтримка осіб.
Соціальна пільга - це передбачене законом повне або часткове звільнення певних категорій громадян від виконання обов'язку, або надання додаткових прав при настанні соціального ризику.
Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян у разі настання певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві, догляду за дитиною, вагітності та пологів тощо.
Соціальне страхування - це система заходів щодо матеріального забезпечення населення в старості, на випадок захворювання чи втрати працездатності в працездатному віці, на випадок безробіття, підтримки материнства й дитинства, охорони здоров'я громадян, при виході на пенсію тощо.
Система соціального страхування має дві складові:
- відновлення і збереження працездатності робітників;
- гарантування матеріального забезпечення громадян, що втратили працездатність або її не мали, шляхом надання соціальних послуг.
Матеріальною основою для виконання цих завдань виступають визначені фонди з характерними для них напрямами використання грошових коштів.
Поняття соціального страхового ризику - одне з ключових у теорії соціального страхування. Під ним у ст. 11 "Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 14.01.98 р. № 16/98-ВР розуміють обставини, внаслідок яких громадяни та члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування і потребують, таким чином, матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Соціальні ризики у широкому трактуванні виступають як підстава для соціального захисту.Ризик, який є об'єктом соціальною страхування, можна назвати соціально-економічним, бо він:
1) охоплює тільки економічно активне населення;
2) пов'язаний із втратою заробітку чи іншого трудового доходу внаслідок неможливості участі в економічному процесі з наступних причин:
- біологічної (хвороба, інвалідність, старість);
- виробничої (трудове каліцтво чи професійне захворювання);
- економічної (безробіття);
- соціального характеру (народження і виховання дітей).
Соціальні послуги - комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.
Формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування.
Соціальне обслуговування - це система соціальних заходів, яка передбачає надання соціальних послуг соціальними службами окремим особам чи групам населення для подолання або пом'якшення життєвих труднощів, підтримки їх соціального статусу та повноцінної життєдіяльності.
Формами соціального обслуговування є:
1. Послуги соціального характеру:
- соціальні послуги, які надаються за рахунок фондів соціального страхування;
- соціальне обслуговування громадян похилого віку та одиноких непрацездатних громадян на дому, стаціонарне соціальне обслуговування;
- санаторно-курортне лікування;
- соціальна реабілітація та адаптація інвалідів;
- забезпечення засобами пересування.
2. Матеріальна підтримка (надання особі речей, одягу, засобів пересування і т.д.)
Соціально-економічні гарантії - це забезпечення державою задоволення різноманітних потреб громадян на рівні соціально визнаних норм. Джерелами фінансування соціальних гарантій виступають:
1) державний бюджет;
2) кошти місцевих бюджетів;
3) страхові фонди:
- Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
- Фонд загальнообов'язкового державного страхування на випадок безробіття;
- Фонд страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
- Фонд медичного страхування (за рахунок страхових внесків підприємств і громадян, а також благодійних внесків громадян і підприємств, кредитів банків та інших джерел, не заборонених законодавством України)
- Державний та недержавні Пенсійні фонди.
- Механізм реалізації соціальних гарантій.
Держава повинна гарантувати всім громадянам мінімум соціальних послуг і матеріальних благ через низку механізмів:
1. Визначення розмірів мінімальних соціальних гарантій (мінімальної заробітної плати; пенсії за віком; стипендій тощо).
2. Здійснення превентивних соціальних заходів у зв'язку з ціновою лібералізацією:
- адресного вибіркового надання соціальної допомоги;
- здійснення компенсаційних виплат незахищеним верствам населення тощо.
Захист купівельної спроможності малозабезпечених громадян відбувається через щомісячний перегляд:
- середньодушового сукупного доходу, що дає право на допомогу;
- цільової грошової допомоги відповідно до зміни індексу споживчих цін.
Соціальні стандарти - це стандарти у сфері соціальних відносин (мінімальна чи середня заробітна плата, мінімальна пенсія, рівень прожиткового мінімуму, тривалість робочого тижня, відпустки, умови праці тощо), які офіційно встановлюються державою.
За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:
1. нормативи споживання - розміри споживання в натуральному обсязі за певний проміжок часу (рік, місяць, день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг;
2. нормативи забезпечення - визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я і освіти, а також підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування й житлово-комунальних послуг;
3. нормативи доходу - розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обчислюється на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання й забезпечення.
За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на:
1. нормативи раціонального споживання - рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб;
2. нормативи мінімального споживання - соціальне прийнятий рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг, виходячи із соціальних або фізіологічних потреб;
3. статистичні нормативи - нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп.
За сферою обслуговування соціальних потреб соціальні нормативи розрізняють у галузях:
- житлово-комунального обслуговування;
- транспортного обслуговування;
- охорони здоров'я;
- освіти тощо.
